Борис Миколайович Коврайський (, Харків — , Крим) — український інженер, випускник Харківського технологічного інституту. У юності перебував під наглядом поліції за симпатії до революційних ідей та брав участь у студентських заворушеннях. Офіцер Російської імператорської армії, учасник Першої світової війни. Під час Громадянської війни служив у складі Збройних сил Півдня Росії. У листопаді 1920 року був страчений більшовиками в Криму.

Біографія

Походження та навчання Борис Коврайський народився 21 листопада 1879 року у Харкові. За офіційними документами його батьком був гірничий інженер, дворянин Микола Степанович Коврайський (1838—?), а матір'ю — Олександра Християнівна Дріттенпрейс (1840—?), донька луганського аптекаря німецького походження Християна Івановича Дріттенпрейса. У родині зростало шестеро дітей, Борис був самим молодшим. Родинна традиція пов'язувала молодших синів — Володимира (1878) та Бориса — із бухгалтером Модестом-Станіславом Габелем, якого вважали їхнім справжнім батьком. Попри це, у метричних книгах Вознесенської церкви Харкова батьком обох значився Микола Коврайський.

Протягом 1891—1899 років Борис здобував середню освіту в Харківському реальному училищі. Ще в юності потрапив під нагляд поліції через симпатії до революційних ідей. У 1899 році вступив до Харківського технологічного інституту, де навчався на механічному відділенні. У 1901 році був відрахований з інституту за участь у студентських заворушеннях, згодом поновився, але у березні 1904 році був вдруге відрахований з інституту без права на поновлення. Того ж року безуспішно намагався поступити до Санкт-Петербурзького технологічного інституту. Після зняття директора інституту Миколи Шиллера та закінчення періоду «Шиллерівських гонінь» зміг поновитися у 1906 році. У 1911 році закінчив інститут з відзнакою, отримавши звання інженера-технолога. У 1914 році, разом з дружиною Софією, став членом Харківської громадської бібліотеки.

Військова діяльність З початком Першої світової війни Борис Коврайський був мобілізований до Російської імператорської армії у званні прапорщика та проходив службу у 276-му піхотному Куп'янському полку 69-ї піхотної дивізії 21-го армійського корпусу. Вже у серпні 1914 року брав участь у боях у Східній Галичині проти австро-угорських військ, зокрема 13 серпня 1914 року у бою поблизу села Польські Лани біля Західного Бугу. Коврайський перебував у складі 3-ї роти, яка діяла на лівому фланзі. Після поранення командира роти, штабскапітана Мечислава Маєвського, Коврайський прийняв командування підрозділом, проте невдовзі також був поранений і передав керівництво прапорщику Ратнеку. З 15 серпня до 1 жовтня 1914 року Коврайський лікувався у Київському шпиталі Великої княгині Ольги Олександрівни, а в середині жовтня вже повернувся до Харкова у статусі пораненого фронтовика. Борис Коврайський був нагороджений орденом Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість» (Аненнською зброєю) указом імператора Миколи II-го від 6 грудня 1914 року «за відзнаки у справах проти неприятеля».

Згодом повернувся до складу діючої армії, весною 1916 року вдруге був поранений. У квітні того ж року проходив лікування в Покровській міщанській богадільні. У 1917 році був відзначений двома орденами, Святого Станіслава III ступеня та Святої Анни III ступеня. Під час Громадянської війни воював у складі Збройних сил Півдня Росії у званні підпоручика. По захоплені Криму більшовиками, був взятий в полон у Сімферополі разом з іншими білими офіцерами. Перебуваючи в полоні зустрів свою кузину, революціонерку Марію Габель-Ющенко, яка перебувала у складі окупаційних військ. Попри намагання, вона не змогла звільнити Коврайського, але взяла його обручку, яку згодом передала його дружині в Харкові. 22 листопада 1920 року Бориса Коврайського було страчено шляхом розстрілу більшовиками за постановою надзвичайної трійки Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем.

Родина

У 1905 році одружився із Софією Григорович, дочкою настоятеля Мироносицького храму Павла Григоровича. Подружжя мало двох дітей: Вадим (1911—1983) — хімік, кандидат наук, викладач Харківського університету; Тетяна (1917—1948) — під час Другої світової війни вивезена як остарбайтерка до Німеччини, померла в еміграції.

Станом на 2019 рік, їх нащадки мешкали у США, Німеччині та Україні.

Нагороди Під час військової служби був нагороджений трьома орденами: орден Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість» (6 грудня 1914); орден Святого Станіслава III ступеня (24 січня 1917); орден Святої Анни III ступеня (23 травня 1917).

Примітки Коментар

Література

Джерела