Тадеуш Хилінський (; , Варшава — , там же) — польський конструктор літаків, науковий співробітник Інституту авіації у Варшаві та спеціаліст з повітряних суден з нерухомим крилом.
Біографія Народився у Станіслава Казимира та Зофії Яніни, до шлюбу Тушовської. 1920 року навчався у школі Мушинського у Варшаві. За рік переїхав до Мілянувека (передмістя Варшави), де його батьки купили маєток «Afrykanka» (буквально: африканська жінка), і де він навчався у спільній класичній гімназії.
1926 року повернувся до Варшави, щоб продовжити навчання в школі Людвіка Лоренца «Лоренцовка», яку закінчив у 1930 році. Вступив до Варшавського університету, але 1931 року перейшов на механічний факультет Варшавської політехніки та її авіаційну школу. Під час навчання отримав ліцензію пілота планерів. Також проходив підготовку в Югославії. Здобув ступінь бакалавра у відділенні аеронавтики механічного факультету Варшавської політехніки.
У 1936—1937 роках проходив військовий вишкіл в доофіцерській школі артилерії у Влодзімежі Волинському, 5-та батарея, отримавши звання кадета другого класу з дипломом артилериста.
1937 року влаштувався до Експериментальної авіаційної майстерні в аеропорту Окенце у Варшаві як авіаконструктор, одночасно продовжуючи навчання. Восени того ж року одружився з Аліною Дабковською. У той період працював над технічною документацією розвідувального літака RWD-14 CzaplaAndrzej Glass (2003). Słownik biograficzny techników polskich, SBTP: Warsaw, p. 24: fragment of its entry about Tadeusz Chyliński: ().
1938 року разом з Єжи Джевєцьким розпочав проєктування високопродуктивного експериментального літака RWD-19, для якого Хилінський побудував крила. До жовтня 1938 року літак пройшов льотні випробування. Серед його наступних проєктів були: фюзеляж літака допоміжного використання RWD-18, базове кріплення двигуна навчально-тренувального літака RWD-23 та лонжерон крила для винищувача RWD-25. Хилінський відповідав за роботу над конструкцією та документацією для цих літаків. У 1933—1938 роках був членом секції авіоніки Механічного гуртка студентів Варшавської політехніки.
Друга світова війна 1939 року призваний до армії, і служив спочатку у 5-му легкоартилерійському полку у Торуні, потім у 8-му у Плоцьку і брав участь у битві під Бзурою, а потім служив у Модлинській фортеці. Після захоплення фортеці 29 вересня 1939 року потрапив у полон і його відправили до табору військовополонених у Дзялдово, звідки за кілька днів, згідно з угодою про капітуляцію, його звільнили. Повернувся до Варшави, змінивши ім'я та адресу, щоб безпечно приєднатися до польського руху опору.
З січня 1940 року до серпня 1944 року працював у місцевому Управлінні електричного транспорту кондуктором і машиністом; потім техніком у відділі колій. У листопаді 1942 року приєднався до Армії Крайова і діяв під прізвиськом «Ага» та «Дзієнчол» у її диверсійному підрозділі «Вахлярж». Під час Варшавське повстання втік від німецького військового конвою, що перевозив поляків, і повернувся жити до Мілянувека до 1966 року. У 1942—1944 роках займався секретним виробництвом і розповсюдженням мила, що, окрім надання фінансової допомоги учасникам, робилося для того, щоб накопичити капітал і виробничі засоби для відновлення скромного авіаційного заводу після закінчення війни. Діяв у неформальній кооперації з колегою — авіаційним інженером Романом Берковським й авіаційним конструктором Броніславом Журковським.
Повоєнні роки Відновити приватне виробництво літаків так і не вдалося. Уряд комуністичній Польщі забрав верстати, інструменти та вимірювальні прилади і продав. 1945 року Хилінський проєктував будівництво високовольтної лінії між Отвоцьком і Мілоснаою для Міністерства зв'язку. Протягом 1945 та 1946 років брав участь у відкритому конкурсі Департаменту цивільної авіації на розробку навчального планера. Отримав перший приз за свій проєкт моторного планера HWL Pegaz.
У 1946—1947 роках разом з конструктором Броніславом Жураковським, за домовленістю з Департаментом цивільної авіації Польщі, розробляв плани будівництва «Pegaz». Водночас співпрацював з головним управлінням авіації Польського товариства скаутів та гідів (Союз польського гарцерства). До групи конструкторів також входили техніки Вашкевич і Бревінський. Двигун для «Pegaz» розробив Стефан Гаєцький. Мотоплан піднявся в повітря 16 липня 1949 року, його пілотували Броніслав Журавський і Єжи Шиманкевич. Спочатку планувалося побудувати 80 штук для аероклубів. Попри пройдені випробування з хорошою оцінкою мотопланер так і не почали виробляти. Основною причиною став наказ СРСР припинити роботи над національними авіаційними проєктами.
У січні 1948 року влаштувався до Технічного інституту авіації, перейменований 1 квітня того ж року на Національний авіаційний інститут. З 3 березня 1952 року разом зі Збігнєвом Бжоським працював конструктором в інституті на кафедрі матеріалознавства та будівництва. Там він спроєктував фюзеляж, шасі та кермовий гвинт для першого польського гелікоптера BŻ-1 GIL, головним конструктором якого був інженер Броніслав Жураковський. 1949 року під керівництвом Хилінського були завершені екстензометричні дослідження прольоту мосту Понятовського у Варшаві. 1951 року провадив ці ж дослідження на інших прольотах мостів й інтенсивності напружень у з'єднувачах ізоляторів високовольтної лінії.
1950 року переробив літак «Piper Cub» на санітарний літак. На початку 1950-х років розробив повітряні мішені з пульсуючими двигунами TC1 та TC2, а 1955 року — буксируючі безпілотники Spec-3 та Spec-4, які випробували того ж року.
1 червня 1951 року очолив кафедру міцності та конструкцій матеріалів у Польському національному авіаційному інституті у Варшаві. У лютому 1961 року закінчив Варшавську політехніку зі ступенем магістра авіаційної інженерії.
Протягом 1954—1956 років керував кафедрою планерів, а з 1956 по 15 грудня 1965 року очолював кафедру міцності Авіаційного інституту, розвиваючи їхні лабораторії та створюючи нову систему випробувань міцності авіаційної техніки. 1957 року разом з конструкторами Юстином Сандауером та Й. Гаразним розробив вступний проєкт навчального літака «As» як порівняння з PZL TS-11 Iskra.
З 18 березня 1957 року був членом ради директорів Авіаційного інституту, а з лютого 1959 року — членом колегії інституту. Під його керівництвом перевірялися та випробовувалися всі літаки, гелікоптери та вітроплани для авіаційної галузі, побудовані у 1950-х — 1960-х роках.
У 1948—1952 роках провадились випробування на міцність конструкцій авіаційної техніки, як-от CSS-10, CSS-11, CSS-12, LWD Junak 2, а також елементів гелікоптера BŻ-1 GIL та планерів Sęp, Jastrząb і Jaskółka. У 1952—1961 роках провадилися випробування на міцність реактивних літаків: Lim-1 (ліцензійний МіГ-15), Lim-2 (МіГ-15біс), Lim-5 (МіГ-17) та TS-11 «Iskra», а також поршневих літаків: CSS-13, Junak-3, Li-2, TS-8 Bies, Jak-12M, Jak-12A, PZL M-2, й елементів гелікоптера BŻ-4 Żuk. У той час Хилінський був головою кафедри міцності матеріалів.
У 1962—1965 роках провадив випробування міцності літака PZL-104 Wilga, планерів Kobuz, Foka та Kormoran, а також валів дизельних двигунів та підводного профілю судна на підводних крилах «Gryf». Крім того, під його керівництвом провадилися довготривалі випробування крил планера «Mucha-100», обтискних муфт крил на PZL MD-12, валів та шатунів авіаційного двигуна WN3 і лонжеронів лопаті гелікоптера SM-1 (Мі-1). У березні 1956 року його проєкт «Kawka» отримав визнання на конкурсі, організованому Лігою друзів солдатів, за одномісний навчальний планер.
21 листопад 1960 року призначений заступником голови Комісії з регулювання цивільних польотів при Департаменті цивільної авіації Міністерства транспорту. 1962 року брав участь у прийнятті літаків «Vickers Viscount» з Англії на озброєння польських авіаліній LOT. 1 січня 1964 року призначений на посаду незалежного дослідника, одночасно обіймаючи посади керівника відділу спеціальних конструкцій (тобто ракет) та керівника проблемної групи.
1964 року створив пробний проєкт 12-місного багатофункціонального літака короткого зльоту та посадки TC-Borsuk, оснащеного двома турбогвинтовими двигунами (як наступник Ан-2 й аналогічного класу, запущений у виробництво у 1970-х роках на ліцензованому російському Ан-28), а 1969 року модифікував Ан-2, збільшивши площу носової частини для покращення вантажопідйомності та підвищення його економічності (Ан-2 також був оснащений турбогвинтовими двигунами). З 1 жовтня 1972 року працював у Науково-дослідному центрі планерів та міцності матеріалів Авіаційного інституту як самостійний науковий співробітник, а з 1973 року — як доцент.
Нагороди та публікації За свою діяльність в авіації нагороджений Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі й іншими високими національними нагородами. Опублікував низку статей про авіаційну техніку в «Skrzydlata Polska», «Technika Lotnicza i Astronautyczna» й в інформаційному бюлетені Авіаційного інституту.
Сім'я Мав двох дітей, Лідію та Рафала. Помер у Варшаві та похований на Повонзківському цвинтарі, ділянка № 325, с. 20-22.
Примітки
Рекомендована літератера Poland Under Nazi Rule: 1939-1941 Jerzy Lamparski i Bronisław Żurakowski, Technika Lotnicza i Astronautyczna, lipiec 1978 r. Andrzej Glass, Słownik biograficzny techników polskich, tom 14 (vol. 14), publisher: NOT, Warsaw, 2003, pp. ?-? (Entry about Chyliński). Andrzej Glass, Słownik biograficzny techników polskich, tom 16 (vol. 16), publisher: NOT, Warsaw, 2005, pp. 16–17 (Entry about Berkowski). Andrzej Glass, Konstrukcje Lotnicze Polski Ludowej, 1966. Andrzej Morgała, Polskie Samoloty Wojskowe 1945-1980, wyd. MON. T.Chyliński, J.Laziński, Biuletyn Informacyjny Instytutu Lotnictwa nr. 3, 1976. Cezary Chlebowski, Wachlarz''', 1983. Andrzej Glass, Polska Technika Lotnicza, Materiały HistoryczneRyszard Witkowski, Dzieje Śmigłowca, Oficyna Wydawnicza Echo, 2005. Praca zbiorowa, 85 Lat Lotnictwa Polskiego, wyd. Altair, Warszawa, 2003. Marian Krzyżan, Samoloty w Muzeach Polskich, Wydawnictwo Łączności, 1983. Leszek Dulęba, Andrzej Glass, Somoloty RWD, 1983. Album Fotograficzny: Letnisko Milanówek 1899-1951, wyd. Skrzydlaty Milanówek, 2007. Rafał Chyliński, Motoszybowiec Pegaz i jego konstruktor Tadeusz Chyliński, Agencja Wydawnicza CB, 2015. Rafał Chyliński, Moja Pasja Lotnictwo. Życie i działalność Tadeusza Chylińskiego dla Polskiego Lotnictwa w świetle dokumentów'', Agencja Wydawnicza CB, 2017.