Бела Яарі Хазан (; грудень 1922, Рожище, Польська Республіка — , Єрусалим, Ізраїль) — учасниця єврейського руху опору в Польщі у роки Другої світової війни. Вдаючи польську християнку, працювала кур'єркою, передаючи інформацію, гроші та зброю між різними гетто. Згодом її ув'язнили та катували. В концентраційних таборах працювала медсестрою під вигаданою особистістю, допомагаючи групам опору в таборах і доставляючи ліки єврейським в'язням. Допомогла врятувати в'язнів у таборі від знищення загоном СС. Після звільнення поїхала до Франції, а потім — Італії, де повернула справжнє ім'я, наприкінці 1945 року емігрувала до Ізраїлю. Написала мемуари «Вони називали мене Броніславою». Нагороджена Почесною грамотою єврейського рятівника від громадської організації Бней-Бріт.

Ранні роки

Народилася в Рожище у грудні 1922 року в сім'ї Давида й Естер Хазанів, у яких було вісім дітей. Батько помер, коли їй було шість, сімʼї залишилася продуктова крамниця, завдяки якій утримувалася сім'я. Хазан здобула освіту в школі «Тарбут» з вивченням івриту, а потім перейшла до професійно-технічного училища ORT у Ковелі.

Халуцим У 16 років приєдналася до єврейського молодіжного руху «Хе-Халуц», який допомагав молодим людям отримати сільськогосподарську підготовку як підготовку до поселення в Землі Ізраїльській. В середині 1939 року її направили на курс самооборони «Гаґани» в Зельонці. Ці знання допомогли їй стати інструкторкою з бойових дій у навчальній програмі кібуцу в Бендзині. 1 вересня 1939 року Польщу вторглися Німеччина та Радянська Росія. Після невдалої спроби втекти від німецьких військ у жовтні 1940 року разом з членами «Хе-Халуца» вирушила до Вільнюса, який залишився вільним. Дорогою їх затримали й ув'язнили російські солдати, коли вони в'їхали до Польщі, що перебувала під контролем радянських військ, але зрештою звільнили. 31 грудня 1939 року вони прибули до Вільнюса.

Кашарійот

До кінця 1941 року німці окупували Вільнюс й одразу ж почали вбивати євреїв. Хазан якийсь час працювала медсестрою в лікарні в гетто. Завдяки арійській зовнішності Хазан змогла працювати кур'єркою (кашариткою) в русі опору, доставляючи повідомлення, гроші та зброю групам опору між гетто Вільнюса, Гродна, Ліди та Білостока. Змінила ім'я на польське Броніслава Лімановська, отримала паспорт і протягом війни користувалася цими даними. Відтоді носила розп'яття та регулярно відвідувала церкву. Переїхала до Гродно, де її кімната стала місцем зустрічі для інших кур'єрів «Кашаріоту». Влаштувалася на роботу в гестапо перекладачкою, що дозволило їй красти документи та канцелярське приладдя, які вона передавала учасникам опору. Один з офіцерів гестапо запросив її на різдвяну вечірку 1941 року. Коли вона пояснила, що в неї гостюють двоє друзів, їй наполягали, щоб вона також взяла їх із собою. Під час вечірки один з офіцерів гестапо сфотографував їх трьох: Хазан, Тему Шнайдерман і Лонку Коржибродську. Усі троє — молоді єврейки з Кашаріоту, які жили під вигаданими польськими особистостями.

Розповіла керівництву гетто в Гродно про вбивство євреїв у Вільнюсі. Хазан отримала гроші, щоб допомогти євреям втекти з Вільнюського гетто. Разом з іншими організувала перевезення близько 50 євреїв у безпечне місце.

Концтабір

У червні 1942 року рух опору втратив зв'язок з Лонкою Коржибродською. Хазан отримала завдання знайти її у Варшаві. Дорогою до Варшави Хазан заарештували на залізничній станції Малкіня та перевели до штаб-квартири гестапо у Варшаві. Там її жорстоко катували, а потім відправили до сумнозвісної в'язниці Павяк. Її тижнями тримали в темноиу ізоляторі, але все ж перевели до камери з іншими польськими політичними в'язнями. Гестапо все ще вважало її польською учасницею руху опору. У цій камері вона знайшла Коржибродську. 13 листопада 1942 року, у складі групи з 53 жінок, їх перевезли до жіночого табору в Біркенау, що був частиною концентраційного табору Аушвіц.

Хазан і Коржибродську відправили на примусові роботи на поле. Невдовзі Хазан почала працювати медсестрою в жіночій лікарні табору, де змогла контрабандою перевозити ліки єврейським пацієнтам, які їх потребували. Допомагала єврейським групам опору в таборі та надавала додаткову їжу єврейським жінкам, яку контрабандою перевозили до польської частини табору. Хазан і Коржибродська захворіли на черевний тиф. Хазан одужала, але не змогла врятувати Коржибродську, яка померла у неї на руках 13 квітня 1943 року. Коржибродську вважали християнкою, за неї прочитали християнські молитви, а до тіла поклали ікону. Хазан переконала лікаря СС дозволити їй самій віднести тіло до моргу, де вона зняла ікону та прочитала єврейську молитву за померлих — кадіш. Наприкінці 1944 року Хазан перевели до нового розширеного жіночого табору в Аушвіці, де її призначили відповідальною за лазарет.

18 січня 1945 року Аушвіц евакуювали, а в'язні вирушили в «марш смерті», поки вони не досягли німецького кордону через чотири дні. Хазан працювала медсестрою у Равенсбрюку, потім у Мальхові. 3 квітня 1945 року разом з 1000 інших досягла свого останнього табору Тахова, поблизу Лейпцига. Працювала в лазареті з єврейським лікарем з Праги Александром Германом. Коли американські війська наблизилися до Лейпцига, Тахов евакуювали, а всіх, хто могли ходити, відправили на ще один марш смерті. Інші 140 в'язнів залишилися в лазареті, яких доглядали Хазан і Герман. З наближенням американських військ відправили групу СС, щоб убити решту в'язнів. Отримавши попередження, Хазан і Герман за допомогою деяких ув'язнених успішно перемістили всіх ув'язнених протягом ночі, поки 19 квітня 1945 року не зв'язалися з союзниками.

Звільнення Провівши якийсь час в американському шпиталі в Лейпцигу, Хазан вирушила до Парижа, де відмовилася від своєї вигаданої особистості. У Парижі зустрілася з солдатами Єврейської бригади, з якими вирцшила до північної Італії. Вона переїхала до південної Італії, діставшись до єврейського табору переміщених осіб у Санта-Марія-аль-Баньо в Апулії, де працювала з групою дівчат-сиріт як вчителька та консультантка. Групу назвала «Фрумка» на честь Фрумки Плотницької, з якою 1939 року познайомилася в Зеленці. На початку листопада група сіла на корабель Princess Kathleen і за чотири дні прибула до Хайфи. Хазан відправили до кібуцу Гіват-Бреннер, де вона написала свої мемуари, які вийшли друком 1991 року під назвою «Вони називали мене Броніслава».

Особисте життя 5 січня 1946 року одружилася з колишнім членом Єврейської бригади та журналістом Хаїмом Залешинським, з яким познайомилася в Італії. Пізніше Залешинський змінив своє прізвище на Яарі. Переїхала з чоловіком до Тель-Авіва, де народила дочку Естер та сина Йоеля. Вона не розповідала про свій досвід у роки війни, щоб їхні діти росли без тіні Голокосту. Яарі Хазан померла в Єрусалимі 18 січня 2004 року у 81 рік. Через понад 14 років після смерті організація Бней-Бріт нагородила її Почесною грамотою єврейського рятівника за «відданість, відвагу і героїзм, виявлені під час порятунку євреїв-співвітчизників у роки Голокосту».

Примітки

Посилання BBC podcast on Bela Hazan "Resistance: They Fought Back" documentary