Я́ків Євге́нович Харо́н (13 вересня 1914, Ковель, Волинська губернія, Російська імперія — 6 березня 1972, Москва, СРСР) — діяч радянського кінематографу, звукооператор, письменник, педагог. Заслужений працівник культури РРФСР (1969).
Життєпис Народився 13 вересня 1914 року в місті Ковель (тоді — Волинська губернія, Російська імперія) у сім'ї службовців. 1923 року разом із батьками переїхав до Москви. Батько працював у системі Головного управління Федерального казначейства, останніми роками — комерційним директором 1-ї фабрики фотопластинок. Помер 1948 року</span>.
Мати Марія Марківна невдовзі після розлучення з чоловіком була відряджена до Торгпредства СРСР у Берліні, працювала друкаркою. Там Яків закінчив гімназію, а також три курси Берлінської консерваторії.
Від 1932 року — у Москві. Спочатку від травня до липня був спецкореспондентом газети «Правда», відтак працював на кіностудії «Мосфільм» спочатку асистентом зі звуку («Покоління переможців», 1936), потім — звукооформлювачем.
1 вересня 1937 року заарештований за пропаганду троцькізму і звеличення Троцького та засуджений до десяти років таборів. Відбував термін на заводі № 15 Міністерства внутрішніх справ СРСР у місті Свободний Амурської області як начальник бюро рацпропозицій та винаходів, інспектор із техніки безпеки. Керував художньою самодіяльністю. У період ув'язнення познайомився з , у співавторстві з яким розпочав віршований цикл «Злі пісні Гійома дю Вентре». Цикл закінчено після звільнення Харона (Ю. М. Вейнерт загинув 1951 року на засланні в Північно-Єнісейському).
Після звільнення 1947 року працював на Свердловській кіностудії режисером-монтажером («Сторінки життя», 1948).
У лютому 1949 року знову заарештований «за приналежність до троцькістської групи» і відправлений на заслання в Абакан, де працював обліковцем, викладав у школі, вів автотракторний гурток і навіть ставив вистави в самодіяльності. Звільнений у вересні 1954 року. У вересні 1955 року реабілітований Московським обласним судом.
Від 1955 до 1956 року працював старшим музичним редактором Алма-Атинської кіностудії. Від 1956 року — звукооформлювач, потім — звукооператор на «Мосфільмі». Від 1957 року викладав у ВДІКуХарон Яков Евгеньевич. Проект «Воспоминания о ГУЛАГе и их авторы» // sakharov-center.ru .
… з'явився Яків Євгенович Харон, який був не лише чудовим звукооператором, він був і чудовим поетом, і людиною з музичною освітою Берлінської консерваторії, який приїхав із таборів і став викладачем ВДІКу. Він читав у нас «Звукове оформлення фільму» разом з Тарівердієвим.
Про звук, тим більше про роботу з цією важливою складовою фільму, лектор не говорив. Або майже не говорив. А говорив про життя — про його складність, неповторність, необхідність цінувати не тільки день — мить. Про те, що людина, яка вважає себе вінцем творіння, насправді слабка й недосконала. На цих заняттях я вперше почув прекрасне слово «контрапункт».
Протягом 1964—1969 років читав курс лекцій «Музично-звукове оформлення фільму» на , вів бесіди про звук на .
Помер 6 березня 1972 року в Москві. Похований на Новому Донському цвинтарі.Семейное захоронение на Донском кладбище // Где дремлют мёртвые
Сім'я
Перша дружина — Євгенія Самійлівна Ласкіна, редакторка (згодом — друга дружина поета Костянтина Симонова), двоюрідна сестра сценариста Бориса Ласкіна. Друга дружина — Стелла Семенівна Коритна (1924—1969), дочка Ізабелли Еммануїлівни Білої-Якір (1900—1986) і секретаря Московського міського комітету ВКП(б) С. З. Коритного, племінниця командарма Й. Е. Якіра; Син — Юрій (нар. 1958); Онук — Яків.
Фільмографія Звукооформлювач
— Новый Гуллівер — Зорі Парижа — Беспокойная весна
Звукооператор
— Повість полум'яних літ (разом із І. Урванцевим) — Найповільніший поїзд разом із Б. Глековим) — Ми, російський народ (разом із В. Беляровим) — Денні зірки — Морський характер (разом із Р. Собіновим) Бібліографія
Нагороди та звання Срібна медаль ВДНГ (6 червня 1963) — за розробку технології стереофонічного запису широкоформатних фільмів; за проведення багатоканального стереофонічного запису першого широкоформатного фільму «Повість полум'яних літ»;'' заслужений працівник культури РРФСР (29 вересня 1969).
Примітки
Література