Анастасі́я Фоми́нична Купрія́нова (; 10 квітня 1872, село Мехеди, Борисівський повіт, Мінська губернія, Російська імперія — 13 квітня 1979, Жодино, Мінська область, БРСР, СРСР) — білоруська партизанка і мати-героїня. П'ятеро синів Анастасії Купріянової загинули на фронтах Другої світової війни.

Біографія Народилася в 1872 році в Мехедах (нині Логойський район, Мінська область, Республіка Білорусь). З 1899 року працювала покоївкою в Упіревичах (нині Борисівський район, Мінська область, Республіка Білорусь). У 1901 року переїхала до Жодино і одружилася з мірошником Григорієм Михайловичем Курсевичем, народила чотирьох синів та доньку. Після смерті Г. М. Курсевича в 1918 від наслідків отруєнь гірчичним газом, отриманих на фронтах Першої світової війни, виховувала дітей одна.

У 1922 році одружилася з Іваном Купріяновим. У цьому шлюбі народила ще двох синів. У період колективізації Купріянова однією з перших записалася до колгоспу і сумлінно працювала. Наприкінці 1929 року чоловік залишив сім'ю і поїхав, відмовившись вступити до колгоспу.

У 1941 році будинок сім'ї згорів під час бомбардування. Анастасія Купріянова слідом за синами вступила до партизанського загону «Батьківщина» бригади «Розгром», де готувала їжу та прала одяг. Після деокупації БРСР повернулася до Жодино.

Померла одного дня з останнім сином 13 квітня 1979 року.

Діти

Миколай Григорович Курсевич (1902, Жодино — 02.1945, Польща) — селянин, працював у колгоспі. На момент початку німецько-радянської війни був одружений і жив окремо від матері. З середини 1942 співпрацював з підпіллям. Наприкінці 1943 вступив у партизанський загін. Літом 1944 призваний Смолевичським РВК Мінської області й направлений у 199-й запасний стрілковий полк, ставши бійцем РККА. Загинув при визволенні Польщі (за іншими даними — зник безвісти в грудні 1944). Дружина — Курсевич Лідія Миронівна. Олександр Григорович Курсевич (1908, Жодино — 1979) — в 1927—1931 проходив строкову службу в залізничних військах РККА. В 1932 поїхав у Сибір працювати на залізниці. В роки німецько-радянської війни працював машиністом в тилу і в бойових діях участі не брав. Помер в 1979 в один день з матір'ю. Степан Григорович Курсевич (1911, Жодино — 07.1944, Варшава) — селянин, працював у колхозе. На момент начала ВОВ был женат и жил отдельно от матери. С середины 1942 года сотрудничал с подпольем. В конце 1943 года вступил в партизанский отряд. Летом 1944 года стал бойцом РККА. Рядовой 1023-го стрелкового полка 307-го стрелковой дивизии Курсевич С. Г. погиб в уличном бою за освобождение Варшавы. Похоронен в роще у шоссе южнее д. Городнянка Соколовского района Белостокской области БССР. Жена — Курсевич Анна Федоровна. Анна Григорівна Курсевич (1912, Жодино — 1???) — жила і працювала в Жодино; брала участь в урочистих подіях, присвячених пам'яті членів родини. Михайло Григорович Курсевич (1915, Жодино — 01.1944, Борисов) — на момент початку війни жив з матір'ю. На початку 1942 року вступив у підпілля, допомагав передавати партизанам зброю, медикаменти і провізію. Пізніше привів у підпілля братів. Путём подкупа словацких солдат в немецком гарнизоне сумел организовать побег нескольких десятков пленных советских солдат. Позже вступил в партизанский отряд. В январе 1944 года отряд попал в засаду и Михаил с пулемётом остался прикрывать отступление. Получив ранение, попал в плен и вскоре умер. Володимир Іванович Купріянов (1922, Жодино — 1949, Жодино) — на момент начала ВОВ жил с матерью, работал на заготовке леса. В конце 1943 года вступил в партизанский отряд. В январе 1944 года был ранен при аресте немецкими войсками. Был помещён в лазарет Борисовской тюрьмы, где застал несколько последних дней жизни брата Михаила Курсевича. Позже был угнан в Германию, где помещён в концтабір. Після визволення важко хворим повернувся в Жодино. Нуждаясь в уходе, жил с матерью и умер в 1949 году. Петро Іванович Купріянов (1926, Жодино — 02.11.1944, Никратце, Кулдигский район, Латвійська ССР) — на початок війни жив з матір'ю, вчився в школі. Наприкінці 1942 вступив у підпілля. Восени 1943 був заарештований німецькими військами і висланий в Німеччину, однак з групою чоловіків вистрибнув з поїзда в Мінській області й повернувся в партизанський загін. Літом 1944 вступив у РККА. В листопаді 1944 при звільненні Латвії загинув, повторивши подвиг Олександра Матросова. Посмертно удостоєний звання Героя СРСР.

Пам'ять

У 1972 року А. Ф. Купріяновій присвоєно звання Почесного жителя міста Жодино. У 1975 року у Жодино відкрили пам'ятник А. Ф. Купріяновій.

Див. також

Степанова, Єпістинія Федорівна Брати Газданови Брати Салліван Закірова, Зульфія

Примітки

Література

Російською мовою

Мінська область: енциклопедія. У 2 т. Т. 2 / Редкол.: Л. Ф. Крупець, Г. П. Пашков та ін. - Мінськ: БелЕн, 2007. - С. 248. - 784 с.: Ілл. - ISBN 978-985-11-0399-3. Регіони Білорусі: енциклопедія. У 7 т. Т. 5. Мінська область. У 3 кн. Кн. 2. З-Н / редкол.: В. В. Андрієвіч (гл. ред.) [та ін.]. - Мінськ: Белорусская Енциклопедія імені Петруся Бровки, 2017. - С. 178. - 448 с.: іл. - ISBN 978-985-11-0988-9.

Білоруською мовою