Другий Брусиловський наступ

Другий Брусиловський наступ відбувся у липні-серпні 1916 року на Східному фронті під час Першої світової війни. В результаті Першого Брусиловського наступу у травні-червні 1916 року Російська імператорська армія розгромила австро-угорські війська та захопила велику кількість полонених (до 50 % солдатів австро-угорської армії були слов'янського походження та не бажали воювати проти Російської імперії). Але на допомогу своєму союзнику прийшла імперська армія Німеччини. У липні 1916 року всі австро-угорські війська були підпорядковані Паулю фон Гінденбургу та Еріху Людендорфу, а Гінденбург став головнокомандувачем усього Східного фронту. Найслабші ділянки австро-угорського фронту були посилені німецькими дивізіями, і найголовніше, що на напрямку майбутнього головного удару російського Південно-Західного фронту (на Ковелі) оборону займали переважно німецькі війська. Наступ був неоднозначним: у центральній Галичині та на Дністрі росіяни досягли вирішальних результатів, але атаки на Ковель провалилися. Водночас росіяни практично перестали втрачати солдатів, які потрапляли в полон і гинули, а центральні держави зазнавали втрат, здебільшого безповоротних.

Передісторія 20 червня 1916 року генерал від кавалерії Олексій Брусилов зупинив прибулі два свіжих корпуси 8-ї армії та віддав наказ: 3-й армії захопити Пінськ (цей пункт пізніше було скасовано, оскільки ця армія входила до складу Західного фронту та вже з 6 червня вела бої за Пінськ), решті — «зупинити загальний наступ і дуже міцно закріпитися на зайнятих на даний момент позиціях, які активно обороняються. Де це можливо, висувати вперед авангарди — кавалерію, щоб затримати наступаючого та переслідувати відступаючого ворога,… про всяк випадок підготувати тилові оборонні позиції».In Russian: Наступление Юго-Западного фронта в мае–июне 1916 года: Сб. документов ЦГВИА. М.,1940. p. 363 У наступні два дні він вимагав посилення двома корпусами та надання в його розпорядження всіх гвинтівкових патронів, вироблених у країні, погрожуючи відмовитися від подальшого наступу. Михайло Алексєєв повідомив Брусилова: «Наразі всі гвинтівкові патрони, що виробляються нашими заводами, надсилаються у ваше розпорядження, а це 4 мільйони щодня. Більше брати нізвідки. Резерви Північного та Західного фронтів невеликі. Потрібно вимагати особливо ретельного збору покинутих боєприпасів на полі бою». Директивою Алексєєва від 23 червня 3-тя армія, а також 5-й армійський корпус та 78-ма стрілецька дивізія були переведені на Південно-Західний фронт.In Russian: Наступление Юго-Западного фронта в мае–июне 1916 года, p. 391, 395, 400

Підготовка до нового етапу наступу затрималася через постійні атаки на 8-у армію. Тепер армії Південно-Західного фронту мали сприяти прориву армій Західного фронту до Барановичів, наступаючи на Ковель. 9-та армія продовжила просування до Карпат і вийшла до річки Прут, але всі спроби Алексєєва переконати штаб Південно-Західного фронту в необхідності посилення військ П. Лечицького впиралися в повне нерозуміння ситуації. Лише 30 червня туди нарешті було направлено 117-ту піхотну дивізію з Криму, 108-му піхотну та Уссурійську козачі дивізії з Північного фронту (25 000 бійців). Крім того, на цей час армії Південно-Західного фронту отримали близько 50 000 маршових підкріплень.In Russian: Нелипович, С. Г. Наступление Юго-Западного фронта в кампанию 1916 г. (Брусиловский прорыв): Борьба резервов, p. 13

Для завдання нового удару армії Південно-Західного фронту (3-тя, 8-ма, 11-та, 7-ма та 9-та) мали понад 880 000 солдатів (55 піхотних дивізій, 2 окремі піхотні бригади, кавалерійські дивізії — 20) з 3187 кулеметами та 2637 гарматами проти 536 500 солдатів та 2972 гармат австро-угорських та німецьких військ (41 піхотна дивізія, 6 окремих піхотних бригад, 12 кавалерійських дивізій). 3-тя армія (генерал від піхоти Л. Леш) виділила в резерв дві кавалерійські дивізії, 8-му піхотну дивізію, стрілецьку та кавалерійську бригади, 7-му стрілецьку дивізію та 9-ту кавалерійську дивізію. 11-та армія резервів не мала.In Russian: Наступление Юго-Западного фронта в мае–июне 1916 года. p. 439, 450, 453,462; Отечественная история. 1998. № 3. p. 44.

Центральні держави, на відміну від першого етапу операції (Перший Брусиловський наступ), не мали можливості виділити великі сили в резерв. 3 липня лише Південна армія та група армій Олександра фон Лінзінгена мали резерви — відповідно піхотну дивізію та бригаду Польського легіону. На цей час з німецького Східного фронту прибули підкріплення: Баварська кавалерійська, 1-ша резервна та 119-та піхотні дивізії, 37-ма піхотна та 175-та ландверні бригади (остання розгорнулася до зведеної дивізії генерал-лейтенанта Г. фон Клаузіуса). Правий фланг Лінзінгена (по дві піхотні та кавалерійські дивізії) увійшов до складу групи армій принца Леопольда Баварського, але через розширення фронту російської 3-ї армії він також втягнувся в бої за Полісся.См.: Oesterreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918. Bd. IV. p. 530, 600; Der Weltkrieg 1914—1918. Bd. X. p. 503, 523 На півночі група армій генерал-полковника Ремуса фон Войрша відбила наступ 4-ї армії російського Західного фронту на Барановичі. Під Ковелем були створені нові армійські групи кавалерійських генералів Фрідріха фон Бернгарді, Георга фон дер Марвіца та Ойгена фон Фалькенгайна. У Карпатах у складі 7-ї армії з'явилася група генерал-лейтенанта Р. фон Кравеля; командування 4-ю армією було передано генерал-полковнику К. Терштянському фон Надошу. Тепер Е. фон Фалькенгайн запевняв австро-угорське командування, що за допомогою перекинутих німецьких сил можна перешкодити росіянам «досягти вирішення всієї кампанії, якщо тільки кожен на своєму місці виконає свої обов'язки».Oesterreich-Ungarns letzter Krieg 1914—1918. Bd. IV. p. 517—518 До 4 липня 3-тя армія, яка приєдналася до Південно-Західного фронту, складалася з 31-го та Об'єднаного армійських корпусів — загалом 4 піхотні та 4 кавалерійські дивізії. Частина сил була перекинута до неї з сусідньої 8-ї армії (піхотні дивізії — 2, кавалерійські дивізії — 3). Саме 3-тя та 8-ма армії (піхотні дивізії — 19, кавалерійські дивізії — 10) брали участь у боях за Ковель та Полісся; у багатьох місцях вони форсували річку Стохід та створили плацдарми, але не змогли просунутися далі.

9-та армія (піхотних дивізій — 12, кавалерійських дивізій — 4) форсувала річку Прут і почала просування до головного хребта Карпат та угорського адміністративного кордону. Дві дивізії, що прибули до її складу, прибули якнайкраще, оскільки північний фланг армії атакувало німецьке угруповання Кравеля. 25 червня було вирішено направити Лечицькому ще одну 79-ту піхотну дивізію (14 000 солдатів) зі складу армій російського Північного фронту.In Russian: Нелипович С. Г., p. 14

Однак 25 червня Брусилов у розмові з Алексєєвим знову наголосив, що вважає своїм найближчим завданням «захоплення Ковеля діями з півдня, сходу та півночі, після чого частину сил я відправлю в тил Пінської угруповання противника, якщо до того часу вона не відійде». Армії Західного фронту, на його думку, повинні будуть забезпечити цю операцію, зайнявши Огінський канал. Думку Брусилова підтримав імператор Микола II: «Головний удар на Ковель фронт повинен завдати, скориставшись скороченням, очевидно, сил противника в районі Пінска, щоб витіснити ворога з нього, що найповніше дозволило б забезпечити правий фланг 3-ї армії з півночі та що надасть значну допомогу операціям Західного фронту».

За директивою Алексєєва від 9 липня 1916 року, арміям Південно-Західного фронту було доручено завдати вирішального удару по кампанії, а сусідній Західний фронт повинен був не тільки відволікти сили німецької армії, але й виділити нові війська для перекидання в зону наступу Брусилова. Однак армії Південно-Західного фронту були занадто виснажені, щоб вжити негайних рішучих заходів. До кінця червня їх бойові втрати досягли півмільйона осіб. Австро-угорські війська, підкріплені німецькими підкріпленнями, на нових лініях оборони все ще не дозволяли глибокого прориву в тил. Більш того, прорив Брусилова набув зовсім інших форм: задуманий як засіб затримати сили Центральних держав від місця запланованого загального наступу, він почав поглинати запаси і резерви інших фронтів, включаючи ударний Західний фронт. Однією з причин невдачі на Барановичському наступі було те, що армії Західного фронту перекинули до Брусилова 16 піхотних і 7 кавалерійських дивізій, а нестача піхоти збільшилася на 80 000 солдатів.Отечественная история. 1998. № 3. С. 45

28 червня начальник штабу Південно-Західного фронту Владислав Клембовський віддав директиву про наступ на Ковель з 14 липня, наступного дня переніс дату на 16 липня, після чого Алексєєв дозволив чекати на підхід усіх сил і відправив 3-тю армію на підкріплення армій Брусилова. Тому 16 липня змогла наступати лише 11-та армія (200 000 солдатів, 895 кулеметів, 613 гармат, 18 бомбометів та бронепоїзд), яка мала в резерві 45-й армійський корпус, який майже одразу був введений у бій. У битві на річках Стир та Липа її війська (піхотні дивізії — 12, кавалерійські дивізії — 3) відкинули армійську групу Г. фон дер Марвіца та 1-шу Австро-Угорську армію (разом близько 85 000 солдатів, 500 кулеметів, 400 гармат та бронепоїзд; піхотні дивізії — 8, кавалерійські дивізії — 3), а потім просунулися вперед під Берестечко, захопивши загалом до 27 000 полонених, 40 гармат, 36 мінометів та 49 кулеметів і втративши 30 000 осіб. Німці, на допомогу своїм союзникам — австро-угорцям, кинули в бій армійський резерв — 108-му німецьку піхотну дивізію. Увечері 25 липня штаб 1-ї Австро-Угорської армії був розформований, а залишки військ (10 000 осіб) влиті до складу 2-ї армії Бем-Ермоллі.

2 липня з військ гвардії була сформована армія генерал-ад'ютанта Володимира Безобразова, армії Південно-Західного фронту отримали 3-й армійський корпус (перевезення розпочалося 5–6 липня, 25 500 солдатів, 89 кулеметів, 81 гармата), 4-й Сибірський корпус (у складі 3-ї армії з 8 липня, 30 000 солдатів, 114 кулеметів, 105 гармат) та дві важкі артилерійські дивізії з підвезенням снарядів — знову ж із Західного фронту. Дії 9-ї армії на Буковині та 11-ї армії у Східній Галичині мали особливе значення, але Брусилов бачив у них лише прикриття для підготовки головного удару на Ковель. Перехід до наступу тут був запланований на 23 липня, завершення всієї операції — через тиждень, але через дощі наступ було відкладено. Це дозволило зібрати більш потужні сили. 12 липня розпочалося перекидання 1-го Сибірського корпусу (29 000 солдатів, 98 кулеметів, 81 гармата) на Південно-Західний фронт, і прибуло 150 000 піхотних підкріплень маршем. 11-та армія (піхотних дивізій — 12, кавалерійських дивізій -3) 25 липня розпочала атаки під Бродами на угруповання фельдмаршала-лейтенанта Ф. Козака (43 000 осіб і 214 гармат — складалася з австро-угорських військ, укомплектованих переважно солдатами слов'янських національностей) і розгромила його за 4 дні, захопивши до 14 000 полонених, 40 кулеметів і 9 гармат. Втрати росіян склали близько 17 000 осіб.In Russian: Нелипович С. Г., p. 17-18

Загальний наступ російських військ Південно-Західного фронту, 28 липня — серпень