Теорія морального почуття (також відома як моральний сентименталізм ) — це теорія в моральній епістемології та метаетиці, що стосується відкриття моральних істин. Теорія морального почуття зазвичай стверджує, що відмінності між мораллю та аморальністю виявляються через емоційні реакції на досвід. Деякі вважають її переважно поглядом на природу моральних фактів або моральних переконань (переважно метафізичний погляд) — ця форма погляду частіше називається «сентименталізмом». Інші вважають, що цей погляд стосується переважно природи виправдання моральних переконань (переважно епістемологічний погляд) — ця форма погляду частіше називається «теорією морального почуття». Однак деякі теоретики вважають цей погляд таким, що стверджує, що як моральні факти, так і те, як людина виправдовує свою віру в них, обов'язково пов'язані з людськими емоціями.

Серед популярних історичних прихильників певної версії теорії морального почуття або сентименталізму, можна назвати 3-го графа Шафтсбері (1671–1713), Френсіса Гатчесона (1694–1746), Дейвіда Г'юма (1711–1776) та Адама Сміта (1723–1790). Серед сучасних прихильників — Майкл Слоут, Джастін Д'Армс, Деніел Джейкобсон, Джессі Прінц, Джонатан Гайдт і, можливо, Джон Макдауелл. Саймон Блекберн та Аллан Гіббард підтримують некогнітивістську форму сентименталізму.

Інтуїція проти морального почуття Дехто використовує термін «етичний інтуїтивізм» у моральній філософії для позначення загального положення, згідно з яким ми маємо певні невивідні моральні знання (тобто базові моральні знання, які не виводяться з жодного твердження або не ґрунтуються на ньому). Згідно з цим визначенням, теорія морального почуття є формою етичного інтуїтивізму.

Однак важливо розрізняти емпіричні та раціоналістичні моделі цього. Таким чином, можна розрізняти раціоналістичний етичний інтуїтивізм для раціоналістичної версії та «теорію морального сенсу» для емпіричної версії. (Саме так терміни будуть використовуватися тут. Однак термінологія не є зрештою важливою, якщо пам'ятати про відповідні відмінності між цими двома моделями невивідного морального знання.)

Історія Перша видатна теорія морального почуття (особливо з використанням терміна «чуття») зустрічається у Мен-цзи (372–289 рр. до н. е.). Однойменний текст розглядає вроджене моральне почуття, яким володіють усі люди. Усі ортодоксальні інтерпретації конфуціанства приймають цю точку зору, кілька неортодоксальних груп наполегливо спростовують її (див.: Сюнь-цзи). Цей напрямок мислення досяг свого найекстремальнішого прояву в «Сіньсюе», формі неоконфуціанства, пов'язаної з династією Мін та Ван Янмінем .

На Заході першу видатну теорію морального почуття можна знайти у Ентоні Ешлі-Купера, 3-го графа Шафтсбері (1671–1713). Його головною працею, що підтримує певну форму теорії морального почуття, є «Дослідження щодо чесноти або заслуги» (вперше опубліковане неавторизованим виданням у 1699 році).

Згодом Френсіс Гатчесон (1694–1746) розробив версію теорії морального почуття. Основні положення його теорії містяться в працях «Дослідження щодо оригіналу наших ідей чесноти або морального блага» (1725; трактат II «Дослідження оригіналу наших ідей краси та чесноти» ) та «Есе про природу та поведінку пристрастей та почуттів з ілюстраціями до морального почуття» (1728).

Можливо, найвидатнішим захисником теорії морального почуття в історії філософії є Дейвід Г'юм (1711–1776). Хоча він обговорює мораль у 3-й книзі свого «Трактату про людську природу» (1739–1740), найзріліше, позитивне викладення морального почуття Юмом міститься в його праці «Дослідження щодо принципів моралі» (1751).

Адам Сміт також запропонував певну форму теорії морального почуття у своїй праці «Теорія моральних почуттів» (1759). Сміт зосереджувався не стільки на окремій здатності морального почуття, скільки на різних почуттях, що складають моральні почуття, що лежать в основі моральних суджень.

Томас Рід (1710–1796) захищає теорію морального почуття у своїх «Есе про активні сили людського розуму». Він порівнює моральне почуття із зором і слухом і захищає його правдивість на тих самих підставах, що й вони.

У вступі до «Соціальної статики» Герберта Спенсера обґрунтовувалася теорія морального почуття.

Огляд Моральне почуття часто описують як таке, що надає інформацію аналогічно іншим сенсорним модальностям, таким як зір у сприйнятті кольорів. Його протиставляють способу, за допомогою якого людина отримує апріорні, неемпіричні знання, такі як, наприклад, математичні знання.

Один зі способів зрозуміти моральне почуття — це провести аналогію між ним та іншими видами відчуттів. Краса — це те, що ми бачимо в деяких обличчях, творах мистецтва та пейзажах. Ми також можемо чути її в деяких музичних творах. Зрозуміло, що нам не потрібна незалежна естетична здатність, щоб сприймати красу у світі. Наших звичайних п'яти відчуттів цілком достатньо, щоб спостерігати її, хоча простого спостереження за чимось прекрасним саме по собі недостатньо, щоб оцінити його красу. Припустимо, ми дамо назву цій здатності цінувати красу в речах, які ми бачимо: назвемо це естетичним почуттям.

Це естетичне почуття не приходить автоматично до всіх людей з ідеальним зором і слухом, тому справедливо буде описати його як щось додаткове, щось, що не можна повністю звести до зору та слуху. Оскільки естетичне почуття інформує нас про те, що є прекрасним, ми можемо аналогічно розуміти моральне почуття як таке, що інформує нас про те, що є добрим. Люди з функціонуючим моральним почуттям отримують чітке уявлення про неправильність, коли бачать (або, можливо, навіть уявляють), як когось грабують, наприклад.

Однак, хоча неправильність очевидна, нам може бути дуже важко перерахувати особливості сцени, які пояснюють цю неправильність. Ми виявляємо неправильність, спостерігаючи природні властивості за допомогою наших п'яти органів чуття. Чи можемо ми перерахувати необхідні та достатні умови, за яких будь-яка дія, яка задовольняє ці умови, є неправильною?

Етичний натураліст вважає, що в принципі ми можемо. Для натуралістів правильність і неправильність — це не що інше, як певні комбінації природних, неоціночних властивостей. Оскільки ми в принципі можемо створити механічні детектори для всіх цих природних властивостей, етичний натураліст вважає неправильність тим, що машина врешті-решт зможе виявити.

Етичний інтуїціоніст зазвичай не погоджується (хоча це не є суттєвим для цієї точки зору): він бачить широкий концептуальний розрив між природними фактами та оцінками. Здається, немає обґрунтованих аргументів, у яких суто описові/фактичні передумови тягнуть за собою прескриптивний/оцінювальний висновок.

Етичні інтуїціоністи стверджують, що лише агент з моральним почуттям може спостерігати природні властивості та через них виявляти моральні властивості ситуації. Без морального почуття ви могли б бачити та чути всі кольори та верескіт, але моральні властивості залишалися б прихованими, і в принципі не було б жодного способу їх коли-небудь виявити (за винятком, звичайно, свідчень когось іншого з моральним почуттям).

Критика Ключовими опонентами теорії морального почуття (як переважно епістемологічного погляду) є раціоналістичні етичні інтуїціоністи, такі як Г. Е. Мур (1903), В. Д. Росс (1930) та Майкл Хюмер (2005), а також інші моральні раціоналісти, такі як Іммануїл Кант та Семюел Кларк.

Щодо нещодавньої критики сентименталізму (як переважно метафізичної тези) див. Франсуа Шретер (2006). Д'Армс та Якобсон (2000) також пропонують нещодавню критику; однак вони критикують «простий сентименталізм» та захищають більш «витончений сентименталізм».

Джошуа Грін критикує епістемічну основу морального сентименталізму через переконання, що формуються у відповідь на морально нерелевантні фактори. Ці фактори змінюють наші моральні рішення, але вони не повинні цього робити, оскільки не впливають на моральність рішення. Як приклад він використовує проблему вагонетки та порівнює її з інтерпретацією товстуна. Емпіричні дані показують, що люди по-різному обирали між двома сценаріями, незважаючи на однакові наслідки; єдина різниця полягає в тому, що в першому випадку потрібно перемикатися між перемикачем та штовхати чоловіка в другому.

Див. також

Етичний інтуїтивізм

Посилання та подальше читання

Campbell, Richmond (2003). "Moral Epistemology", The Stanford Encyclopedia of Philosophy Edward N. Zalta (ed.). (link) Cohon, Rachel (2004). "Hume's Moral Philosophy", The Stanford Encyclopedia of Philosophy, E. Zalta (ed.). (link) D'Arms, J. & Jacobson, D. (2000). "Sentiment and Value", Ethics, Vol. 110, No. 4, pp. 722–748. Fieser, James (2006). "David Hume (1711-1776) - Moral Theory", The Internet Encyclopedia of Philosophy, J. Fieser and B.H. Dowden (eds.) U. Tennessee/Martin. (link) Gill, Michael B. (2006). "Lord Shaftesbury [Anthony Ashley Cooper, 3rd Earl of Shaftesbury]", The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Winter 2006 Edition), Edward N. Zalta (ed.). (link) Kauppinan, Antii (2014). " Moral Sentimentalism", The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Winter 2018 Edition), Edward N. Zalta (ed.). ( Moore, G.E. (1903). Principia Ethica, Cambridge University Press. Prinz, Jesse (2006). "The Emotional Basis of Moral Judgments", Philosophical Explorations, vol. 9, no. 1. Ross, W.D. (1930). The Right and the Good, Oxford: Clarendon Press. Huemer, Michael (2005). Ethical Intuitionism, Palgrave Macmillan. Raphael, D.D. (ed.) (1991). British Moralists: 1650-1800, 2 Vols., Indianapolis, IN: Hackett Publishing. Company. Schroeter, François (2006). "The Limits of Sentimentalism", Ethics, Vol. 116, pp. 337–361. Sinnott-Armstrong, Walter (2006a). "Moral Skepticism", The Stanford Encyclopedia of Philosophy, Edward N. Zalta (ed.). (link) Sinnott-Armstrong, Walter (2006b). Moral Skepticisms, Oxford University Press. Kane, Robert H. Quest for Meaning: Values, Ethics, and the Modern Experience. Lecture 6, "Hume and the Challenge of Relativism"and Lecture 7, "Cultural Diversity, Human Nature, and the Social Sciences". The Teaching Company

Примітки

Зовнішні посилання

Hume's Moral Philosophy, Internet Encyclopedia of Philosophy