Білан Олександр Андрійович (12 серпня 1902, с. Шняківка Ніжинського повіту Чернігівської губернії, Російська імперія — 8 травня 1974, Київ, УРСР), доцент Ніжинського педагогічного інституту ім. Гоголя. У 1944—1964 роках завідував кафедрою українською літератури, а деякий час був заступником директора. Мав нагороди: орден «Знак Пошани», медалі за чесну працю, звання відмінника народної освіти, почесний громадянин міста Ніжина.

Родина Його батьки Андрій Васильович Білан та Ірина Павлівна, до шлюбу Павленко, мали семеро дітей:

Олександр народився 1902 року, Григорій 1904 р. н., довго жив у Ніжині, здобув звання Заслуженого вчителя УРСР, а на старість перебрався з невеликою родиною до Чернігова, Володимир 1906 р., Іван 1908 р., Олена 1910 р., Галина (1914—1999), Петро (1912—1998), його син Євген (1941—2017) став доктором фіз.-мат. наук, професором Сімферопольського університету.

У 1912 р., за столипінської земельної реформи, його батьки одними з перших відселилися на власний хутір. Перед Першою світовою війною його батько пішов до війська, дослужився до унтеро-фіцерського чину, командував взводом, мав срібну медаль «За хоробрість». Закінчилась для нього війна у 1917 р. під Львовом, де він організовував братання з противником, і звідки йому довелось повертатися додому аж через революційний Петроград.

Життєпис

Молодість Сашко самоуком осягнув грамоту. По закінченні початкової школи вчився у профтехучилищі в с. Галиця, потім на педагогічних курсах в с. Мрин, працював інспектором районного відділу народної освіти.

26 листопада 1903 року одружився з Катериною Степанівною Лісковцовою. Їх шлюб тривав 50 років — до 7 лютого 1992.

З 1922 року вчителював у початковій школі свого села, організував лікнеп (гурток ліквідації неписьменності для дорослих), за що 1928 року був нагороджений грамотою і нагрудним знаком. З того часу п'ятдесят літ трудився як педагог.

Наприкінці 20-х років Олександр Андрійович став директором школи. До свята школярі малювали стінгазету, яку оздобили в дусі того часу: в одному кутку танк, в протилежному — портрет Сталіна. Вислужуючись у пошуках ворогів, хтось відправив до району донос, що танкова гармата спрямована у Вождя народів. Хто недогледів? — директор! Його забрали до ніжинського райвідділу НКВС — в тому будинку нині краєзнавчий музей. Дружина лишилася з двома дітьми: Марусі 5 років, а Миколі — всього півроку. На щастя, через півроку їх таток повернувся.

У 1931 р. закінчив Ніжинський ІНО. Працював викладачем української мови і літератури у педагогічному технікумі. У 1934 р. закінчив Київський педінститут, до якого вступив на 4-й курс. Після закінчення інституту завідував учбовою частиною Могилів-Подільського сільськогосподарського технікуму. З 1935 по 1937 рр. викладав українську літературу в Чернігівському педінституті.

З 1937 по 1938 рр. працював директором середньої зразкової школи у місті Городня Чернігівської області. 1938 по 1941 рр. — викладач української мови і літератури у Богодухівському сільськогосподарському технікумі Харківської області.

На початку війни Олександра Андрійовича відправили в евакуацію, а Катерині Степанівні з 17-річною донькою і 13-річним сином вдалося доїхати лише до Харкова. Там їх наздогнав фронт, і вони з возиком речей пішки помандрували до Ніжинщини. І от, нарешті, рідне село. Та на порозі їх стріла мачуха і не пустила до хати — мовляв, за вас і нас розстріляють. На щастя, приїхала возом свекруха, і забрала до себе невістку з онуками.

Зрілість З 1941 по 1943 рр. Олександр Андрійович викладав російську мову і історію ВКП(б) в Урюпинску Сталінградської області.

З 1943 по 1944 рр. працював директором і викладачем Ніжинського ветеринарного технікуму. З 1944 р. по 1973 рр. працював деканом літературного факультету, завідувачем кафедри української літератури, замісником директора по навчальній частині Ніжинського педінституту.

В 1950 р. захистив кандидатську дисертацію, в 1951 р. присвоєно звання доцента.

На початку 70-х років, знов, як в середині 1930-х років, пройшла нова хвиля ідеологічних переслідувань, насамперед серед викладачів українознавчих дисциплін — передусім, історії та літератури. Уся кафедра української літератури була звинувачена в надмірному захопленні творчістю М. Т. Рильського та В. М. Сосюри й «небажанні вести боротьбу проти націоналістичних проявів цих письменників»

Олександр Андрійович змушений був піти на пенсію і невдовзі помер. Олександр Андрійович і Катерина Степанівна мешкали у старенькому будиночку поряд зі старим корпусом інституту, в скромній 2-кімнатній квартирі. Дружина пережила його на 20 років. Поховані на ніжинському Троїцькому кладовищі, неподалік виходу на вул. Чернігівську, північніше братського військового поховання.

Публікації Писав статті й наукові розвідки про літераторів Придесення, а творче життя письменника Олекси Гнатовича Руденка (Десняка) стало темою його дисертації. Його перу належать друковані праці: «Олекса Десняк», «М. Гоголь у Ніжині», «Микола Гоголь і Євген Гребінка», «Вірші і віршування», «Традиції Т. Шевченка в українській радянській поезії», «Т. Шевченко і М. Коцюбинський», «Рання творчість М. Коцюбинського», «З вірою в перемогу» (про О. Довженка), «Фронтові листи Олекси Десняка», «Академік М. С. Державін», «Герої Фата моргана сьогодні», «Творець прекрасного і корисного» (про М. Рильського), «Василь Чумак» тощо. У газетах «Радянський Ніжин», «Деснянська правда», «Радянська освіта», у «Наукових записках Ніжинського педінституту», в Українській радянській енциклопедії, у численних збірках, брошурах, журналах виступав як автор наукових досліджень і методичних порад учительству.

Деякі з його публікацій:

Білан О. В педагогічному інституті: [відзначення 140-річчя від дня народження. М. В. Гоголя] / О. Білан // Радянській Ніжин. — 1949. — 3 квіт. (№ 41). — С. 1. Білан  О. А. Політехнічна підготовка майбутніх учителів: [ст.  доцента,  заст.  дир.]  /  О. А. Білан  // Радянський  Ніжин.  -  1957. -  24 трав. (№ 61). — С. З. Білан О. А. Ніжинський педагогічний: [історія та сучасний стан] / О. А. Білан // Деснянська правда. — 1957. — 31 груд. (№ 258). — С. 3. До ювілею Т. Шевченка / О. А. Білан // Радянське літературознавство. — 1964. — № 4. — С. 155. О. Білан. У Ніжинському педінституті: [у кінці 1964 року в НДПІ відбулася ювілейна наукова конференція, присвячена 160-річчю з дня народження. М. М. Коцюбинського] // Радянське літературознавство. — 1965. — № 5. — С. 96. Білан О. Дар учених: [поповнення фондів бібліотеки за рахунок подарунків від викладачів та вихованців ніжинської вищої школи до 1917 року і в радянський час] / О. Білан, Г. Васильківський, І. Бисько // Під прапором Леніна. — 1968. — 1 черв. (№ 84). — С. 4. Білан О. Роки і долі: [етапи розвитку вищої школи в Ніжині, починаючи з 1919 року] / О. Білан // Під прапором Леніна. — 1970. — 10 квіт. (№ 56). — С. 2, 3; 25 квіт. (№ 65). — С. 2, 3; 30 трав. (№ 85). — С. 2, 3. О. А. Білан, О. Н. Москотіна, М. М. Тира. Червоні партизани. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. Київ: Інститут історії АН УРСР, 1972. С. 503—512.

Учні Серед вихованців доцента Білана — письменники Олекса Ющенко, Євген Гуцало, Володимир Мордань, чернігівські журналісти Петро Пулінець і Василь Щербонос, київські літературознавці Віктор Костюченко і Дмитро Олександренко, професор Григорій Колесник, десятки заслужених вчителів України, відмінники народної освіти.

Джерела

Ніжинська вища школа: викладачі і випускники: календар знаменних і пам'ятних дат на 2022 рік / Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя; Б-ка ім. акад. М. О. Лавровського ; упоряд.: О. Д. Кільдіватова, В. І. Манжай, Н. В. Мухомодєєва. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2021.— С. 53-54. Самойленко Г. В. Вчені-філологи Ніжинської вищої школи. — Ніжин: НДПІ. 1993. — 336 с. Самойленко Г. В. Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя / Г. В. Самойленко, О. Г. Самойленко. — Ніжин, 1999. — 278 с. Лисенко В. З історії мого роду Лисенко та Білан [Електронний ресурс]

Примітки