Дем'я́н Іва́нович Бо́йко-Па́влов (, село В'юнище Переяславського повіту Полтавської губернії, тепер затоплене у зв'язку зі спорудженням Канівського водосховища — , місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський діяч, організатор та керівник радянського партизанського руху в Приамур'ї.

Біографія Народився в бідній селянській родині. Три роки навчався в церковно-парафіяльній школі.

З 1904 до 1914 року працював учнем коваля. У 1914 році — коваль, слюсар ковальської майстерні в місті Переяславі.

Завербувався на Далекий Схід, де в 1914 році працював слюсарем у залізничних майстернях Амурської залізниці. У 1914—1918 роках — слюсар Хабаровського окружного арсеналу заводу «Дальдизель» у місті Хабаровську.

Член РСДРП(б) з березня 1917 року.

З грудня 1917 до 1918 року — член Хабаровської Ради робітничих та солдатських депутатів.

У роки Громадянської війни в Росії в 1918 році командував радянськими партизанським загоном у Приамурській області. З вересня до жовтня 1918 року — надзвичайний комісар охорони міста Хабаровська. До 16 жовтня 1918 року — командир загону охорони міста Хабаровська.

З жовтня 1918 до лютого 1919 року перебував на підпільній роботі в Хабаровську. З метою конспірації діяв під псевдонімом «Павлов». У 1919 році перебував у партизанському загоні села Бичова Приамурської області.

У листопаді 1919 — лютому 1920 року — голова військово-революційного штабу партизанських загонів Приамур'я в селі Анастасіївці Приамурської області. З січня 1920 року командував партизанським загоном, який здійснив наліт на місто Хабаровськ.

У 1920—1921 роках — член Приамурського обласного революційного комітету, член Народних зборів Далекосхідної республіки.

З 1920 до 1922 року служив у Червоній армії, був начальником формування піхотних частин Хабаровського району.

У 1922—1925 роках — слухач робітничого факультету в місті Владивостоці. Одночасно в 1924—1925 роках — член правління Далекосхідного державного університету у Владивостоці.

У 1926—1930 роках — студент Інституту народного господарства імені Плеханова в Москві. Одночасно з 1926 до 1927 року був секретар осередку ВКП(б) Інституту народного господарства імені Плеханова.

У 1930—1931 роках — декан механіко-економічного факультету Московського машинобудівного інституту.

З 1931 до 1933 року навчався в аспірантурі економічного Інституту червоної професури в Москві.

У 1933—1934 роках — заступник народного комісара землеробства Української СРР.

У 1934 — грудні 1936 року — ректор сільськогосподарського комуністичного університету імені Артема (Вищої комуністичної сільськогосподарської школи) в Харкові.

З грудня 1936 року — директор школи пропагандистів ЦК КП(б) України.

До червня 1941 року — на науковій роботі.

На початку німецько-радянської війни у червні 1941 року пішов добровольцем на фронт. У липні 1941 року відкликаний з Червоної армії та направлений на роботу в Управління НКВС по Хабаровському краю. У т.зв. «Школі партизана» (розташовувалася в селі Воронеж під Хабаровськом) займався навчанням партизанських та диверсійних підрозділів. На вересень 1945 року — начальник відділення Управління НКДБ по Хабаровському краю.

У післявоєнні роки — співробітник Управління МДБ по Москві та Московській області.

З 1953 року — на пенсії в Москві.

Помер у 1964 році в Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі.

Іменем Бойка-Павлова Дем'яна Івановича названо вулиці в селах Анастасіївка, Некрасівка Хабаровського району Хабаровського краю, в селі Троїцьке Нанайського району Хабаровського краю (рішення виконавчого комітету Нанайської районної Ради народних депутатів від 14.07.1977 № 149), у місті Хабаровську (рішення виконавчого комітету Хабаровської міської ради народних депутатів трудящих від 29.05.1972 № 372).

Примітки

Звання майор державної безпеки підполковник полковник

Нагороди орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни І ступеня (1945) орден Червоної Зірки медалі

Джерела Бойко-Павлов Демьян Иванович Бойко-Павлов Д.И. Бойко-Павлов Демьян Иванович