Canis lupus hattai

Хоккайдський вовк (Canis lupus hattai), також відомий як Едзо-вовк (), Гепберн ー Ezo Ōkami) та в Росії як сахалінський вовк,Heptner, V. G. & Naumov, N., P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; Wolves and Bears), Science Publishers, Inc., USA, pp. 193, — вимерлий підвид сірого вовка, який колись мешкав на узбережжі північно-східної Азії. Його найближчими родичами були вовки Північної Америки, а не Азії. Його винищили на Хоккайдо під час періоду Реставрації Мейдзі, коли сільськогосподарські реформи за американським зразком містили використання приманок зі стрихніном для знищення хижаків худоби. Stable URL: https://www.jstor.org/stable/1178791 Деякі систематики вважають, що він зберігся на острові Сахалін до 1945 року. Він був одним із двох підвидів, які колись зустрічалися на Японському архіпелазі, інший — вовк японський (C. l. hodophilax).

Таксономія та походження

Вовк Едзо або вовк Хоккайдо (Canis lupus hattai Kishida, 1931) — вимерлий підвид сірого вовка (Canis lupus). У 1890 році черепи японських вовків (Canis lupus hodophilax) порівняли з черепами вовків з Хоккайдо в Британському музеї. Зразки помітно відрізнялися і були пояснені як місцеві різновиди того ж підвиду. Пізніше дослідники Курильських островів Ітуруп і Кунашир вважали, що вовки, яких вони бачили там, були японським підвидом. У 1889 році вовк вимер на острові Хоккайдо. У 1913 році Хатта Субуро припустив, що вовк може бути спорідненим із сибірським вовком, але не мав живих зразків для проведення подальшого аналізу. У 1931 році Кісіда Кюкіші описав череп вовка, вбитого в 1881 році, і оголосив його окремим підвидом. У 1935 році Покок дослідив один зі зразків Британського музею, отриманий в 1886 році, і назвав його Canis lupus rex через його великий розмір.

Аналіз його мітохондріальної ДНК показав, що він ідентичний зразкам сірого вовка з Канади, Аляски та США, що вказує на те, що предок вовка Едзо був генетично споріднений із предком північноамериканських вовків. Час до останнього спільного предка для двох зразків вовків Едзо оцінювався в 3100 (від 700 до 5900) років тому, а вовк Едзо, за оцінками, відокремився від північноамериканських вовків 9300 (від 5700 до 13 700) років тому. Ці оцінки вказують на те, що вовки Едзо колонізували Японію пізніше, ніж японські вовки з азійського континенту під час останнього льодовикового періоду через сухопутний міст з островом Сахалін, який існував до 10 000 років тому. Протока Цугару мала ширину 3 км під час останнього льодовикового періоду, що завадило вовкам Едзо колонізувати Хонсю, і вони, ймовірно, прибули до Японії менше 14 000 років тому. Новіше дослідження оцінює їх прибуття на Хоккайдо менш ніж 10 000 років тому.

Аналіз стабільних ізотопів вимірює кількість різних ізотопів одного й того ж елемента, що міститься у зразку. Коли його проводять на кістці вимерлого екземпляра, він інформує дослідників про раціон цього зразка. У 2017 році проведено радіовуглецевий та ізотопний аналіз кісткового колагену зразків вовків Едзо. Радіовуглецевий аналіз підтвердив, що вовки жили в різні часові періоди, починаючи з 4000 років тому. Ізотопний аналіз показав, що харчові звички цих вовків були подібними до сучасних прибережних вовків Британської Колумбії, причому обидві популяції залежать як від морської, так і від наземної здобичі.

Ареал

Едзо — японське слово, що означає «іноземець», і воно стосувалося історичних земель народу айну на північ від Хонсю, які японці назвали Едзо-чі.Editors: David N. Livingstone and Charles W. J. Withers (1999) "Geography and Enlightenment", University of Chicago Press, page 206 Айну мешкали на Хоккайдо, Сахаліні, Курильських островахDavid Howell. "The Meiji State and the Logic of Ainu 'Protection'", In New Directions in the Study of Meiji Japan, edited by Helen Hardacre, 1997. p. 614. і аж до півострова Камчатка.Shibatani, Masayoshi (1990). The languages of Japan. Cambridge University Press via Google Books. p. 3.

Ареалом поширення вовка Едзо були острови Хоккайдо та Сахалін,Nowak, R.M. 1995. Another look at wolf taxonomy. pp. 375-397 in L.H. Carbyn, S.H. Fritts, D.R. Seip, editors. Ecology and Conservation of Wolves in a Changing World. Canadian Circumpolar Institute, Edmonton, Canada. (Refer to page 396) острови Ітуруп та Кунашир на схід від Хоккайдо в Курильському архіпелазі, а також півострів Камчатка. Він вимер на острові Хоккайдо в 1889 році. Повідомлялося, що він вижив на острові Сахалін і, можливо, на Курильських островах до 1945 року;Harper, F. (1945): Extinct and vanishing animals of the Old World. American Committee for International Wildlife Protection, Special Publication No. 12, New York. cited from Ellerman, J.R. and Morrison-Scott, T.C.S. (1951): Checklist of Palaearctic and Indian Mammals 1758 to 1946. British Museum (Nat. Hist.), London, p 810 Mech, L David (1970) "The wolf: the Ecology and Behavior of an Endangered Species", published for the American Museum of Natural History by the Natural History Press, pages 352-3 однак, на думку радянського зоолога Володимира Гептнера, його не бачили на Сахаліні на початку XX століття, причому бродячі екземпляри сибірського лісового вовка час від часу потрапляли на острів через протоку Невельського, хоча й не оселялися там постійно. Інформація про присутність тварини на Курильських островах часто суперечлива або помилкова. Попередньо було зафіксовано, що він мешкає на Кунаширі, Ітурупі та Парамуширі, тоді як вовків, про яких повідомлялося на Шумшу, пізніше відкинули як диких собак. Дослідження, проведене в середині 1960-х років, не змогло знайти вовка на жодному з Курильських островів, але виявило багато диких собак.Heptner, V. G. & Naumov, N., P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; Wolves and Bears), Science Publishers, Inc., USA, pp. 177,

Опис Дослідження морфології вовка Едзо показало, що він був подібний за розміром до вовків материкової Азії та Північної Америки. Його зріст у холці сягав 70–80 см. in Japanese, measurements in English Радянський зоолог Володимир Гептнер писав, що вовки (класифіковані під назвою nomen dubium C. l. altaicus) Камчатки (де, як вважається, розповсюджувався ареал C. l. hattai)  такі ж великі, як C. l. lupus, зі світло-сірим хутром з темними остевими волосками, що йдуть уздовж спини.Heptner, V. G. & Naumov, N., P. (1998) Mammals of the Soviet Union Vol.II Part 1a, SIRENIA AND CARNIVORA (Sea cows; Wolves and Bears), Science Publishers, Inc., USA, pp. 187-88, у своїх неопублікованих мемуарах описав його так:

Історія У культурі айнів Айну шанували вовка як божество Хоркев Камуй («бога виючого»), визнаючи схожі мисливські звички тварини. Вовків приносили в жертву під час церемоній «прощання» іоманте , а деякі айнські громади, такі як в Токаті та Хідака, дотримувалися міфів про походження , що пов'язували народження айну зі спаровуванням білого вовка та богині. Мисливці-айни залишали частину своєї здобичі для вовків, і вважалося, що мисливці можуть поділитися здобиччю вовка, якщо ввічливо прокашляються в його присутності. Через особливий статус вовка в культурі айнів мисливцям заборонялося вбивати вовків отруйними стрілами або вогнепальною зброєю, а марнування шкури та м'яса вовка вважалося провокацією вовків на вбивство мисливця, відповідального за це. Айну не розрізняли вовків від своїх домашніх собак і прагнули відтворити вовчі риси у своїх собаках, дозволяючи собакам під час тічки вільно блукати в районах проживання вовків, щоб мати гібридне потомство.Walker, B. L. (2009), The lost wolves of Japan, University of Washington Press, pp. 83,

Вимирання на острові Хоккайдо З початком Реставрації Мейдзі в 1868 році імператор Мейдзі офіційно поклав край давньому ізоляціонізмові Японії, оголосивши П'ятистатейну присягу, та прагнув модернізувати сільське господарство Японії, замінивши його залежність від рисоводства скотарством в американському стилі. Фермера з Огайо найняли в 1873 році як наукового радника для Кайтакуші (Агентства з розвитку Хоккайдо) і почали просувати тваринництво через державні експериментальні ферми. Оскільки хижацтво вовків перешкоджало розмноженню коней на південному сході Хоккайдо та нібито спричиняло труднощі мисливцям на оленів з племені айну, уряд Мейдзі оголосив вовків «шкідливими тваринами» (yūgai dōbutsu), доручивши Дану контролювати винищення тварин. Дан розпочав свою роботу на ранчо в Ніїкаппу з масової кампанії з отруєння, що включала використання приманок зі стрихніном. Це було доповнено системою винагород, встановленою Кайтакуші.Brett L. Walker, "Meiji Modernization, Scientific: Agriculture, and the Destruction of Japan's Hokkaidō Wolf," Environmental History, Vol. 9, No. 2, 2004.

Примітки