Стасіс Дірмантас (, 14 листопада 1887, Расейняй, Литва — 26 січня 1975, Чикаго, Сполучені Штати Америки) — литовський військовик, бригадний генерал Литовської армії, геодезист, професор, політик і громадський діяч. Міністр національної оборони у 1935—1938 роках. Кавалер Хреста Симона Петлюри за допомогу українському визвольному руху.

Біографія Народився в литовському місті Расейняй 14 листопада 1887 року у родині жемайтійських дворян Станісловаса та Ядвиги Дірмантас. Він виріс разом зі своїми братами БолесловасомБолесловас Дірмантас був відомий як мер Укмерге, юрист, активний громадський діяч. та Леонасом, а також сестрою Ядвигою-Юзеф. Стасіс був наймолодшою дитиною у родині.

Початкову освіту здобув у батьківському домі, навчався в народних школах Скаудвіле та Шилале. Пізніше продовжив навчання у Варшавській реальній гімназії, де активно брав участь у патріотичній діяльності: почав зберігати та поширювати нелегальну литовську літературу. За цю діяльність його виключили з гімназії, деякий час він далі навчався у приватній школі, але незабаром повернувся до Литви. Тут, у 1908 році, він закінчив Вільнюську державну реальну гімназію екстерном, а через рік вступив до Московського геодезичного інституту, де здобув спеціальність інженера-геодезиста. 14 вересня 1910 року Стасіс Дірмантас одружився з Доміцеле Ольшаускіте. Цей шлюб зареєстровано в Каунасі, в кармелітській церкві. Після закінчення московського Костянтинівського геодезичного інституту він деякий час викладав у Томському технологічному інституті. Коли почалася Перша світова війна, служив у російській армії артилерійським офіцеромDirmantų šeimos pėdomis – nuo Raseinių iki ministro kabineto.

Після відновлення Незалежної Литовської Держави Стасіс Дірмантас повернувся на батьківщину з родиною. В уряді Аугустінаса Вольдемараса він був представником Міністерства сільського господарства та державних активів у Вільнюсько-Укмергському повіті та головним лісничим, викладав геодезію на Курсах землемірів, заснував Профспілку землемірів. У 1919 році Дірмантаса призвали до Литовської армії. Перебуваючи на військовій службі, окрім своїх прямих обов'язків, він викладав артилерію, топографію, топометрію та геодезію в різних школах і на курсах. Він написав перші військові підручники «Прицілювання гармат і батарей», «Снаряд гармати» та публікував статті у військовій пресі. Найвідомішою друкованою працею Стасіса Дірмантаса є підручник «Топографія», виданий у 1923 році. Багато його статей у галузі військових і технічних наук, зокрема пов'язані з історією технічних наук, опубліковано в різних журналах.

Стасіс Дірмантас у 1921—1922 роках був викладачем Вищих курсів. З 1922 року очолював кафедру геодезії Литовського університету, а у 1930 році став професором. Начальник Вищих військово-технічних курсів у 1926—1927 роках. Начальник курсів Військово-наукової ради Генерального штабу, 1927—1929. Начальник Військово-технічних курсів (1929—1933). Начальник Вищих офіцерських курсів (1927—1933). Член Литовської офіцерської ради, голова Армійського спортивного товариства у 1933 році.

У 1933 році Стасіс Дірмантас пішов у запас і отримав звання полковника. Його нагородили орденом Вітовта Великого III ступеня. Пізніше він зайнявся політикою. У 1935 році він став міністром національної оборони. На цій посаді він замінив свого співвітчизника, Пранаса Шнюкштаса, який був родом з Шилуви. Міністр національної оборони в 17-му Кабінеті міністрів, з 16 лютого 1937 року. На службі в міністерстві Дірмантасу присвоєно звання генерала. Його обов'язком як міністра національної оборони було «готувати націю, державу та армію до війни». Мав резиденцію в Каунасі, в будинку кооперативу «Тулпе» за адресою вул. А. Міцкявічюса, 15Kooperatyvo «Tulpė» namas.

У 1935-1938 роках — Міністр національної оборони. Залишив посаду через незгоду з політикою уряду про де-факто визнання втрати Вільнюса та Вільнюського краю у відповідь на польський ультиматум, які на той час вже майже 20 років були під окупацією Польщі.

«Генерал Стасіс Дірмантас… заявив у литовськім соймі, що це тільки тимчасово полагоджено спір між Литвою і Польщею, бо була така ситуація в Європі, що треба було дати голос дипломатам. Але, казав він, прийде момент, коли заговорить литовська молодь і литовська армія. І тоді доперва в огні і крові, коли забряжчить зброя, западе властиве вирішення. Генерал певний, що Литва вийде з цієї війни з Польщею переможницею»Юрій Юзич. Про Оршу, литовського генерала та українських ветеранів

Того року Литва не передала Польщі жодної території у буквальному сенсі, але була змушена де-факто визнати втрату Віленського краю, включно з історичною столицею - Вільнюсом. З чим Дірмантас не погодився. Він пішов у відставку та повернувся до роботи в університеті. У 1940 році, після совєтської окупації Литви, був звільнений з університету, але восени знову призначений на посаду завідувача кафедри.

«Після окупації Литви більшовиками моє становище було безнадійним не лише в університеті, а й загалом. Мене навіть не прийняли до жодної профспілки. А без цього роботи не отримаєш. А без роботи немає життя. Від розорення мене врятував мій колега С. Колупайла. Мені вдалося додзвонитися до совєтського російського представника в Литві Позднякова та могутнішого Семенова, щоб мене повернули викладати на новостворену геодезичну кафедру університету. Мій колега С. Колупайла, який був на п'ять років молодший за мене і став моїм начальником, як декан, продовжував опікуватися. С. Колупайла, повернувшись зі свого першого візиту до Москви та повідомляючи про майбутні неминучі депортації, попередив мене, що я перший кандидат на депортацію. Єдиним порятунком для мене було б плідно та багато працювати, наприклад, написати курс топографії»Stasys Dirmantas. Išsami biografija

У 1942—1944 роках — декан факультету цивільного будівництва Університету Вітовта Великого.

У 1944 році Дірмантасу довелося виїхати з Литви до Німеччини. Він оселився в місті Ройтлінген, Німеччина. Тут розташовувався VLIK (Верховний комітет визволення Литви), і Дірмантас невдовзі долучився до його діяльності. Він працював у комісії з фінансової служби та планування Виконавчої служби Верховного комітету визволення Литви VLIK, також очолював Ройтлінгенське відділення Червоного Хреста, викладав у Вищій технічній школі для литовців Нюртінген-ГмюндAlgirdas Banevičius. 111 Lietuvos valstybės 1918—1940 politikos veikėjų: enciklopedinis žinynas. Vilnius: Knyga, 1991, 52 p. ISBN 5-89942-585-7.. Перебуваючи у вигнанні, Стасіс Дірмантас залишався ревним патріотом. У 1950 році, переїхавши до США та оселившися в Чикаго. Брав участь у діяльності литовських організацій у Сполучених Штатах, у 1959—1968 роках. Голова Всесвітнього союзу литовських інженерів та архітекторів, у 1964—1974 роках Голова Товариства литовських професорів в Америці. Дірмантас ініціював будівництво Монумента боротьби за свободу, заснував Іллінойський литовський громадський центр, а також брав участь у діяльності Товариства литовських істориків тощо. Проживаючи в США, він і далі писав для військової та наукової преси, приділяючи особливу увагу історії Великого князівства Литовського.

Стасіс Дірмантас помер 26 січня 1975 року в Чикаго.

Співпраця з ОУН На посаді міністра оборони Литви у 1935-1938 роках Стасіс Дірмантас допомагав із вишколом військових кадрів ОУН. Згодом, на еміграції, очолював Світовий союз литовських ветеранів («Lietuvių karių veteranų sąjunga «Ramovė») та особисто брав участь в українських меморіальних заходах. Відзначений українським Хрестом Симона Петлюри номер 3349. Він докладав зусиль для посилення литовсько-українських зв'язків, в тому числі через політику національної пам'яті обох народів. Разом із генералом Павлом Шандруком відкривав академію пам'яті Петлюри у Чикаго. Спільно з українськими ветеранами збирав інформацію про обставинами смерті литовця - сотника Армії УНР Чепайтіса. Командира одного з підрозділів 2-го кінного полку імені Івана Мазепи.

Вшановуючи литовського генерала, який помер на чужині у 1975 році, українці написали:

«Покійний генерал С. Дірмантас був великим приятелем України і українців, а особливо наших ветеранів. Цю свою любов до України він переніс на тісну й дружню співпрацю з нами і за це був відзначений… орденом С. Петлюри».

Генерал був науковцем, очолював Союз литовських професорів США. Досліджував походження литовських пам'яток та приклади військової співпраці литовців та українців у боротьбі з Москвою. У наші дні можна знайти такий коментар. «Історик Стасіс Дірмантас свого часу стверджував, що славнозвісна Остра Брама у Вільнюсі насправді мала б називатися Острозькою, адже назву одержала від князя Острозького, який буцімто з тріумфом проїхав крізь ще недобудовану браму, повертаючись з-під Орші».

Праці У 1919–1920 роках Стасіс Дірмантас написав перші литовські підручники для артилеристів. Topografija, 1923 m. Nivelyrų konstrukcijos, 1932 m.

Нагороди 1928 — Орден Гедиміна II ступеня 1933 — Орден Вітовта Великого 3-го ступеня

Примітки

Джерела Antanas Ražinskas. Lietuvos geodezijos ir kartografijos istorija. AGI. 2 sąs. Kaunas, 2000 Stasys Dirmantas. Išsami biografija Stasys Dirmantas. Vidmantas Jankauskas Stasys Dirmantas / Algis Bitautas, Artūras Svarauskas, Mindaugas Tamošaitis „Lietuvos Respublikos 1918–1940 m. vyriausybių ministrų biografinis žodynas“, 2016