Литовська армія міжвоєнного періоду (1918-1940) — збройні сили Литовської Республіки, що існували від часу відновлення незалежності держави у 1918 році до совєтської окупації країни 1940 році.

Історія

Заснування

Влітку 1917 року, після Лютневої революції в Російській імперії, була створена Литовська офіцерська спілка. Литовські солдати, які воювали на фронтах Першої світової війни, почали організовувати литовські частини, в надії повернутися на батьківщину. У Вітебську було сформовано окремий литовський батальйон чисельністю півтори тисячі солдатів, у Смоленську — резервний батальйон, у Рівному — литовський батальйон, у Сибіру — батальйон Вітовта Великого та інші. Однак офіцерська спілка та частини були розформовані під примусом після Жовтневого перевороту, а деякі литовські солдати загинули або були взяті до лав Червоної Армії.

16 лютого 1918 року було проголошено Акт про незалежність Литви, але Литовська рада ще не мала жодної реальної влади чи власних військових частин. Першими, хто повернувся до Литви на початку 1918 року, були генерал Юргіс Кубілюс, військовий лікар підполковник Владас Нагевічюс, підполковник Стасіс Настопка, офіцери Казис Шкірпа, Миколас Велікіс, Петрас Русецкас та інші. 15 травня 1918 року Литовська рада доручила полковнику Йонасу Кубілюсу відповідальність за повернення литовських військовополонених до Литви. У жовтні було створено Комісію захисту на чолі зі Стасисом Шилінґасом, яка організувала повернення литовських офіцерів. В кожному з 12 регіонів Литви організували загони самооборони. Наприкінці жовтня 1918 року у Вільнюсі почали збиратися перші добровольці, але німці не дозволили їм озброїтися.

Литовську армію організували литовські офіцери, які повернулися з Росії. За ініціативою офіцерів 1 листопада у підвалі будівлі Литовської ради у Вільнюсі був створений 1-й піхотний полк під керівництвом Вінцаса Грігалюнаса-Гловаккіса. 11 листопада Аугустінас Вольдемарас, який став прем'єр-міністром і міністром оборони, вважав, що перш за все необхідно створити ополчення для підтримки порядку всередині країни, а ззовні його захищатиме Німеччина, яка була зобов'язана за Комп'єнським перемир'ям. Тим часом, 21 листопада офіцери, що зібралися в Міністерстві оборони, вирішили, що необхідно терміново організувати регулярну литовську армію, оскільки німецька армія не зможе витримати наступ більшовиків.

23 листопада 1918 року прем'єр-міністр Аугустінас Вольдемарас підписав Наказ № 1 Міністерству оборони та створив Раду оборони. Полковника Йонаса Галвідіса-Бікаускаса було призначено командиром 1-го піхотного полку, а полковника Я. Кубілюса — начальником штабу. 23 листопада вважається Днем Литовської армії.

На той момент армія вже мала близько 100 офіцерів, чиновників, лікарів та близько 50 солдатів-добровольців. Німеччина обіцяла литовській армії матеріальну та збройну підтримку. На початку січня 1919 року, коли більшовики наближалися до Вільнюса, уряд перемістився до Каунаса. По всій Литві почали організовуватися нові частини.

Новій армії не вистачало офіцерів, тому було оголошено про їх мобілізацію. Але прибуло лише 400. 25 січня 1919 року в Каунасі було створено військове училище, командиром якого став полковник Я. Галвідіс-Бікаускас. 1 березня 1919 року з 8 німецьких літаків було сформовано авіаційну роту, а невдовзі – авіаційну школу. Були прийняті Тимчасові статути армії. На початок березня вже було близько 3000 добровольців, а після оголошення першої мобілізації 5 березня створення армії значно прискорилося.

Німецькі добровольці Ще наприкінці грудня 1918 року, коли російські більшовики вже були в країні, Августінас Вольдемарас, голова Литовської ради Антанас Сметона, та Мартинас Ічас, міністр фінансів, вирушили до Німеччини, щоб попросити фінансової допомоги. У Берліні Сметона та Ічас підписали з Німеччиною кредитну угоду на 100 мільйонів марокTruska, Liudas (1995), Drilinga, Antanas (ed.), Lietuvos Respublikos prezidentai (in Lithuanian), Vilnius: Valstybės leidybos centras, ISBN 9986-09-055-5. Гроші були використані переважно на розвиток та постачання литовської армії. Вони також домовилися про пряму підтримку Німеччини у війні проти Совєтської Росії. Стаття 12 Комп'єнського перемир'я вимагала від німців захисту Литви від російських нападівLane, Thomas (2001), Lithuania: Stepping Westward (in Lithuanian), Routledge, ISBN 0-415-26731-5.

Німеччина також була зацікавлена ​​у збереженні свого впливу в регіоні та ослабленні РосіїČepėnas, Pranas (1986), Naujųjų laikų Lietuvos istorija (in Lithuanian), vol. II, Chicago: Dr. Griniaus fondas, ISBN 5-89957-012-1. Спочатку вони намагалися організувати добровольців серед відступаючих солдатів 10-ї німецької армії під командуванням генерала Еріха фон Фалькенгайна. Однак солдати були втомлені та деморалізовані і хотіли якомога швидше повернутися додомуWhite, James D. (1994), "National Communism and World Revolution: The Political Consequences of German Military Withdrawal from the Baltic Area in 1918–19", Europe-Asia Studies, 8 (46), ISSN 0966-8136. Набір продовжувався в Німеччині, особливо в Саксонії . Добровольцям платили 30 марок на місяць плюс 5 марок на день, і вони повинні були записатися на три місяціLesčius, Vytautas (2004), Lietuvos kariuomenė nepriklausomybės kovose 1918–1920, Lietuvos kariuomenės istorija (in Lithuanian), Vilnius: General Jonas Žemaitis Military Academy of Lithuania, ISBN 9955-423-23-4, archived from the original (PDF) on 2 January 2015. Перші саксонські добровольці, як їх стали називати, прибули до Каунаса на початку січня. Чимало з них було визнано непридатними до служби та відправлено назад. До кінця січня німецьких добровольців налічувалося 4000. Вони були ненадійними, оскільки Німецька революція підвищила популярність Ліги Спартака та совєтської моделі. Було кілька спроб державного перевороту проти литовського уряду. Ці добровольці були розміщені в Каунасі та його околицях: Алітус, Йонава, Кедайняй та Байшогала.

Спочатку вони були організовані в 46-ту Саксонську добровольчу дивізію. 22 лютого генерал-лейтенант Вальтер фон Еберхардт став її командиром. У квітні-травні німецькі війська були реорганізовані в Південно-литовську добровольчу бригаду, що складалася з трьох полків (18-го, 19-го та 20-го) та окремого батальйону в РасейняйRaštikis, Stasys (February 1973), "Kovos dėl Lietuvos nepriklausomybės 1918–1919", Aidai (in Lithuanian), 2, ISSN 0002-208X. 18-й полк воював на боці литовців; 19-й полк охороняв район Каунаса і не брав участі в боях; 20-й полк був розміщений у Гардінасі, а потім у Кедайняй; окремий батальйон приєднався до бермонтців. Балтійський ландесвер під керівництвом генерала Рюдігера фон дер Гольца організував державний переворот проти латвійського уряду та захопив Ригу. 23 травня Паризька мирна конференція, реагуючи на ці події, звернулася до Німеччини з проханням вивести свої війська з Латвії та Литви, як тільки місцеві сили зможуть захищатися самостійноRauch, Georg von (1970), The Baltic States: The Years of Independence, University of California Press, ISBN 0-520-02600-4. Останні саксонські добровольці покинули Литву в середині липняKamuntavičius, Rūstis; Kamuntavičienė, Vaida; Civinskas, Remigijus; Antanaitis, Kastytis (2001), Lietuvos istorija 11–12 klasėms (in Lithuanian), Vilnius: Vaga, ISBN 5-415-01502-7.

Литовська армія (1922-1940)

Завдяки перемозі у війні за незалежність Литовській Республіці вдалося захистити себе як на військовому, так і на дипломатичному фронтах. Попри надзвичайно складну ситуацію та болісну втрату Вільнюса та його регіону через польську окупацію, протягом двох десятиліть незалежності Литва досягла значних успіхів у розвитку економіки та особливо культури та освіти. Відповідно до вимог часу було реорганізовано литовську армію та підготовку професійного офіцерського корпусу.

Станом на 1 червня 1940 року Литовські збройні сили налічували 28 005 осіб – 26 084 солдати та 2031 цивільний службовець. Серед солдатів було 1728 офіцерів, 2091 резервіст (372 старших сержантів, 985 сержантів, 393 молодші сержанти, 341 кандидат у сержанти), 22 265 солдатів (1114 сержантів, 2301 капралів, 18 850 рядового). Після оголошення мобілізації могли бути призвані 120 400 солдатів запасу. Армія складалася зі Штабу сухопутних військ у складі Міністерства національної оборони, Вищого військового училища, Каунаського військового училища, 3 піхотних дивізій – 9 піхотних та 4 артилерійських полків, 5 зенітних моторизованих рот, а також видів зброї – кавалерії, Литовської військової авіації, військових частин (інженерних, залізничних, сигнальних та транспортних), Загону протиповітряної оборони, Управління військового постачання, військових комендатурStasys Knezys. Tarpukario Lietuvos kariuomenė. Visuotinė lietuvių enciklopedija, T. XIII (Leo-Magazyn). – Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2008. 265 psl.. Литовська армія була озброєна достатньо сучасною військовою технікою іноземного та вітчизняного виробництва. Особливо високо оцінювалися літаки, розроблені Юргісом Добкявічюсом та Антанасом Густайтісом. У 1937 році в Каунасі було відкрито сучасну дослідницьку лабораторію Управління озброєння.

Військова структура

Генеральний штаб Збройних сил Литви

Піхота Перший піхотний полк великого князя Литовського Гедимінаса Другий піхотний полк великого князя Литовського Альгердаса Третій піхотний полк великого князя литовського Вітовта Четвертий піхотний полк короля Литви Міндовга П'ятий піхотний полк великого князя Литовського Кейстута Шостий піхотний полк Піленай князя Маргіса Сьомий піхотний полк герцога Жемайтії Бутегейдіса Восьмий піхотний полк Каунаського князя Вайдота Дев'ятий піхотний полк литовського герцога Вітяніса

Кавалерія Перший гусарський полк великого гетьмана Литовського Йонушаса Радзівіла Другий уланський полк литовської княгині Біруте Третій драгунський полк Залізного Вовка

Артилерія Перший артилерійський полк Другий артилерійський полк Третій артилерійський полк Четвертий артилерійський полк

Інші Команда бронетехніки Литовська військова авіація Команда протиповітряної оборони

Озброєння + Зброя Литовської армії (1 січня 1927 року)ТипУсього Гармати 69 Міномети 15 Бомбомети 2327 Гвинтівки 26638 Ракетниці 325 Карабіни 3379 Револьвери 2164 Шаблі 3685 Піки 585 Багнети 23760 Ручні гранати 11924 Гарматні снаряди 4668 Набої для гвинтівок 6671133 Патрони для револьверів 68203 Мінометні снаряди 208 Бомби 1530

Совєтська окупація та роззброєння Вранці 15 червня 1940 року, після совєтського ультиматуму, литовські політики не наважилися віддати наказ армії чинити опір агресору. Президент Антанас Смятона виїхав за кордон. Ультиматум Сталіна було прийнято, і уповноважений урядом головнокомандувач Збройних сил Литви генерал Вінцас Віткаускас підписав з керівництвом Червоної Армії угоду про безперешкодний вступ Червоної Армії до Литви – 15 червня 1940 року, близько о 16:00, танки СССР увійшли до Каунаса, а близько 18:00 заступник Молотова Володимир Деканозов приземлився на Каунаському аеродромі разом із співробітниками НКВД та продовжив окупаційний переворот.