Європейський ордер на розслідування (ЄОР) – механізм, встановлений законодавством ЄУ, за допомогою якого суддя або магістрат в одній державі-члені ЄУ може звернутися до правоохоронних органів іншої держави-члена з обов'язковим запитом щодо збору доказів для сприяння кримінальному розслідуванню. Ордер може дозволити такі дії, як обшуки, прослуховування, спостереження, виклик до суду документів або записів тощо. Механізм існує по всій ЄУ, за винятком Данії та Ірландії, які мають право відмовитися від участі в цій сфері законодавства ЄУ. ЄРР був встановлений Директивою 2014/41/ЄУ Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року щодо Європейського ордеру на розслідування у кримінальних справах.
Обґрунтування Розглядаючи Європейський ордер на розслідування, важливо дослідити причини його існування та обґрунтування додавання ще одного слідчого заходу до існуючих транскордонних слідчих заходів. До Європейського ордеру на розслідування існувало Рамкове рішення Ради 2003/577/JHA, яке стосувалося взаємного визнання ордерів на заморожування з метою забезпечення доказів або подальшої конфіскації майна. Однак проблема з цим рамковим рішенням полягала в тому, що для передачі доказів державі видачі було потрібно подавати окремий запит. Також існувало Рамкове рішення Ради 2008/978/JHA, яке стосувалося Європейського ордера на докази. Цей інструмент дозволяв взаємне визнання судових ордерів, виданих з метою отримання предметів, документів та даних для їх використання у кримінальному провадженні. Проблема з цим заходом полягала в тому, що він застосовувався лише до вже існуючих доказів і, таким чином, мав обмежену сферу застосування, поза якою єдиним доступним заходом була процедура взаємної правової допомоги. Результатом цих рамкових рішень стало те, що система збору доказів була фрагментованою та складною. Цю фрагментацію обговорювали на Стокгольмській програмі Європейської Ради у 2009 році, де було вирішено, що необхідна комплексна система, заснована на взаємному визнанні, для отримання доказів у транскордонних кримінальних справах. Таким чином, відповіддю на цю фрагментацію став Європейський запобіжний наказ (ЄПН). ЄПН замінив попередні документи у сфері судового співробітництва у кримінальних справах, а саме Рамкові рішення 2003/577/JHA та 2008/978/JHA. Метою ЄОР є сприяння та підвищення ефективності транскордонних кримінальних розслідувань шляхом спрощення процесу збору доказів для боротьби з транснаціональною злочинністю.
Використання
Європейський ордер на розслідування ґрунтується на взаємному визнанні рішень та судових рішень щодо кримінальних справ, як це визначено у статті 82(1) ДФЄУ. Взаємне визнання стало основою судової співпраці у кримінальних справах і дозволяє рішенням або судовим рішенням інших держав-членів мати такий самий рівень юридичної сили, як і національна судова практика, навіть якщо немає попереднього визнання або процесу визнання.‘Judicial Cooperation in Criminal Matters: Fact Sheets on the European Union: European Parliament’ (Fact Sheets on the European Union | European Parliament) <https://www.europarl.europa.eu/factsheets/en/sheet/155/judicial-cooperation-in-criminal-matters> accessed 19 December 2023 Таким чином, держава, що виконує наказ, може бути впевнена, що орган, що запитує, вже перевірив законність, необхідність та пропорційність запитуваних заходів. Отже, цей принцип вимагає від держав-членів визнавати та виконувати ЄОР інших держав-членів без повторної оцінки справи по суті.
Європейський ордер на розслідування може бути видано стосовно чотирьох типів проваджень:
Кримінальне провадження судовим органом щодо кримінального правопорушення згідно з національним законодавством держави, що видає Європейський наказ про притягнення до відповідальності (ЄНВ); Провадження, порушене адміністративним органом або; Провадження, порушені судовим органом за діяння, що караються згідно з національним законодавством держави, що видає Європейський наказ про притягнення до відповідальності, якщо порушення призводить до провадження в суді, що має юрисдикцію у кримінальних справах. Європейський наказ про притягнення до відповідальності може бути виданий стосовно перших трьох типів проваджень, що стосуються правопорушень або порушень, за які юридична особа може бути притягнута до відповідальності та покарана у державі видачі.Directive 2014/41/EU of the European Parliament and of the Council of 3 April 2014 regarding the European Investigation Order in criminal matters, art 4
Європейський ордер на розслідування може слугувати менш нав'язливою альтернативою видачі ЄОР для судового переслідування. На підставі ЄОР підсудного можна було б заслухати у державі-члені, що виконує ордер, наприклад, шляхом відеоконференції, замість того, щоб передавати його державам-членам, що видають ордер. Для деяких слідчих заходів держави-члени можуть вимагати подвійного визнання злочином. Однак, як і у випадку з ЄОР, перевірка подвійного визнання злочином виключається, коли ЄОР стосується переліченого правопорушення.Joint Note of Eurojust and the European Judicial Network on the practical application of the European Investigation Order June 2019 Важливим удосконаленням ЄОР є пряме положення про те, що підсудний має право вимагати видачі ЄОР (наприклад, ЄОР для заслуховування свідка захисту в іншій державі-члені). Однак слід зазначити, що ЄОР не може використовуватися для транскордонного спостереження з метою передачі кримінального провадження.Joint Note of Eurojust and the European Judicial Network on the practical application of the European Investigation Order June 2019 https://www.eurojust.europa.eu/sites/default/files/Publications/Reports/2019-06-Joint_Note_EJ-EJN_practical_application_EIO.pdf
Проблеми впровадження Запровадження ЄОР) викликало певний резонанс в академічних та юридичних колах. Була поширена критика того, що ЄОР є інструментом прокуратури, який не забезпечує високого рівня захисту прав людини.B Schünemann, The Hurried and Uninformed Legislative Process. in Stefano Ruggeri (ed), Transnational Evidence and Multicultural Inquiries in Europe (Springer 2014) 34 Дехто навіть стверджував, що запровадження ЄОР було поспішним, оскільки воно не дозволило запозичити досвід, отриманий у рамках Європейського ордера на арешт, а деякі стверджували, що це було клаптикове рішення у фрагментованій системі взаємного визнання.{ B Schünemann, The Hurried and Uninformed Legislative Process. in Stefano Ruggeri (ed), Transnational Evidence and Multicultural Inquiries in Europe (Springer 2014) 34 Основне правило згідно зі статтею 21(1) полягає в тому, що держава виконання ордеру несе всі витрати на виконання ЄОР для держави видачі.Directive 2014/41/EU of the European Parliament and of the Council of 3 April 2014 regarding the European Investigation Order in criminal matters, article 21(1) Основне обґрунтування полягає в тому, що витрати ґрунтуються на принципі взаємності. Однак деякі країни перебувають у такому становищі, що вони виконують набагато більше Європейських заарештованих наказів (ЄЗН), ніж видають, а деякі країни може бути доручено провести масштабне розслідування. Стаття 21(2) лише передбачає, що держави-члени можуть консультуватися щодо розподілу витрат або зміни Європейського наказу про запобіжний захід, якщо перше є надзвичайно високим.Directive 2014/41/EU of the European Parliament and of the Council of 3 April 2014 regarding the European Investigation Order in criminal matters, article 21(2)
Також існують деякі проблеми з правами людини. Стаття 1(3) директиви передбачає, що видачу Європейського запобіжного заходу може клопотати підозрюваний, обвинувачений або адвокат від його імені. Однак не всі держави-члени імплементували директиву, яка дозволяє підозрюваним/обвинуваченим/їхнім адвокатам звертатися з проханням про видачу Європейського наказу про надання доказів в іншій країні. Це ставить під сумнів рівність сторін, гарантовану Європейською конвенцією з прав людини як складову справедливого судового розгляду. Стаття 4 Директиви визначає тип провадження, для якого може бути виданий Європейський наказ про надання доказів, включаючи адміністративне провадження. Це проблематично з точки зору правила спеціалізації, оскільки держава видачі може запитувати докази адміністративного правопорушення в країні виконання, але використовувати їх для кримінального провадження. Підстави для невизнання або невиконання, викладені у статті 11 Директиви, є обмеженими та є підставою, на якій держава виконання може відмовити у видачі Європейського заарештованого ордеру.Article 10 (1), Directive 2014/41/EU1^ Це стосується принципу правило, серед іншого.
Ще одна невідповідність права на захист стосується права негайно та безпосередньо оскаржувати видачу Європейського наказу про врегулювання суперечок. Це право не було невід'ємною частиною Директиви на момент її розробки або набрання чинності. Протягом багатьох років роз'яснення були зроблені завдяки тлумаченням та вказівкам Євроюсту. Однак, коли Суду ставили запитання у попередньому рішенні у справі Гаванозова у 2019 році, він уникнув відповіді щодо безпосереднього правового статусу підозрюваних. У цій справі болгарський національний суд запросив ще одне попереднє рішення з цього питання, яке було винесено 11 листопада 2021 року. У цьому рішенні Суд пояснив статті відповідно до практики ЄСПЛ та Хартії основних прав ЄС. Неможливість оскаржити необхідність та законність Європейського ордеру на розслідування, що проводить обшуки та вилучення у державі-члені, що видає ордер, є порушенням статті 47 Хартії. Держава, що видає ордер, повинна принаймні надати можливість оскаржити законність виданого Європейського ордеру на розслідування на певному етапі процесу розслідування. Ця можливість повинна включати як перевірку законності вжитого заходу, так і способу його виконання. Видача Європейських ордерів на розслідування буде заборонена, якщо цей мінімальний рівень захисту обвинуваченого не може бути забезпечений її національним законодавством. Таким чином, Суд дотримується рекомендації Генерального адвоката Міхала Бобека, який у цій справі зазначив, що доки болгарський законодавчий орган не виправить цю ситуацію, Болгарія постійно порушує основні права і тому не може брати участь у схемі взаємного визнання.
Ще одне питання стосується прав захисту. Незрозуміло, які наслідки має будь-яка незаконність виконання ЄОР для провадження в державі-члені, що видала його, особливо коли права захисту не були дотримані під час виконання Європейського запобіжного наказу (наприклад, коли відповідач не має можливості допитати свідка, який його викриває).
Історія Директива була запропонована у квітні 2010 року групою з семи держав-членів Європейського Союзу: Австрією, Болгарією, Бельгією, Естонією, Словенією, Іспанією та Швецією. ЄОР замінив існуючу правову базу, що застосовується до збору та передачі доказів між державами-членами. У ньому пропонується процедура, яка дозволить органу влади однієї держави-члена («орган видачі») вимагати проведення конкретних кримінально-розшукових заходів органом влади іншої держави-члена («виконавчий орган»). Цей захід базується на принципі взаємного визнання, встановленому статтею 82(1) ДФЄС. Стаття 82(1) передбачає, що судова співпраця у кримінальних справах у межах Європейського Союзу ґрунтується на взаємного визнання судових рішень та рішень.Treaty on the Functioning of the European Union 2012/C 326/01, Art 82(1)