Південний Балик — Омськ — Павлодар — Шимкент — Чарджоу — нафтопровід, який спланували в часи існування СРСР з метою постачання західносибірської нафти до республік Середньої Азії.
Історія Трубопровід складався із кількох ділянок:
- від нафтоперекачуючої станції (НПС) Південний Балик до Омська, при цьому в Омську виникли сполучення із нафтопроводами Омськ – Іркутськ та Омськ – Туймази, а також вже був наявний нафтопереробний завод;
- Омськ — Павлодар довжиною 438 кілометрів та діаметром 1020 мм, що стала до ладу в 1977 році. В 1978-му почав роботу Павлодарський нафтопереробний завод;
- Павлодар — Шимкент довжиною 1640 кілометрів (плюс резервна нитка завдовжки 12 кілометрів на переході через Іртиш) та діаметром 820 мм, що стала до ладу в 1983 році. В 1984-му почав роботу Шимкентський нафтопереробний завод;
- Шимкент — Чарджоу довжиною 700 кілометрів (з них на території Туркменістану 184 кілометра) та діаметром 720 мм, що стала до ладу в 1989 році. В 1990-му почав роботу Чарджоуський нафтопереробний завод.
На території Росії транспортування ресурсу забезпечують НПС Південний Балик, Салим, Муген, Дем'янська, Уват, Аремзяни, Вагай, Вознесенка, Абатська, Чумановка, Бекішево, Омськ. У Казахстані відомі такі НПС як Павлодар, Атасу, Екібастуз, Стєпноє, Барсенгір, ім. Б. Джумагалієва (на момент спорудження Каракоїн), Жуан-Тюбе, Сузак, Чулак-Курган, Чимкент. Є відомості, що для ділянки до Павлодара річна пропускна здітність нафтопроводу могла дорівнювати 45 млн тонн, на відтинку Павлодар — Шимкент цей показник знижувався до 22 млн тон, тоді як завершальна ділянка до Чарджоу мала пропускну здатність лише у 7 млн тонн на рік.
Також варто відзначити, що вже у 1980-му спорудили підвідний нафтопровід Ур'євська — Південний Балик довжиною 196 кілометрів та діаметром 1220 мм, який подав додатковий ресурс зі східного видобувного району (Нижновартовськ / Самотлор) з можливістю його передачі до цілого ряду потужних трубопроводів — окрім Південний Балик — Омськ — Павлодар — Шимкент — Чарджоу через Південний Балик також проходили Усть-Балик – Омськ, Усть-Балик – Курган – Уфа – Альметьєвськ і Нижньовартовськ – Курган – Самара.
Після розпаду СРСР режим використання нафтопроводу кардинально змінився:
- припинення поставок сибірської нафти призвело до того, що для Чарджоуського НПЗ з 1998 року основним джерелом сировини стало транскордонне узбецько-туркменське родовище Кокдумалак/Яшилдепе. У відповідності до міждержавної угоди розробку родовища вела узбецька сторона, яка зобов'язалась щорічно постачати на НПЗ 574 тисячі тон нафти, при цьому остання доправлялась за допомогою нафтопроводу Кокдумалак — Караулбазар та завершальної ділянки трубопроводу Шимкент — Чарджоу. Втім, спостерігались регулярні недопоставки сировини, тому з 2004 року Туркменістан сам почав розробку своєї ділянки родовища із транспортуванням нафти по трубопроводу Яшилдепе – Пельверт, тоді як узбецька та туркменська ділянки трубопроводу Шимкент — Чарджоу були законсервовані;
- у 2015 році Казахстан реверсував рух на ділянці від НПС ім. Б. Джумагалієва (куди вивели трубопровід Атирау — Каракоїн) до НПС Атасу (звідки тепер починався трубопровід Атасу – Алашанькоу) з метою прокачування ресурсу із головного нафтовидобувного регіону у Прикаспії на експорт до Китаю;
- Росія продовжила використання початкової ділянки, що тепер могла рахуватись як нафтопровід Усть-Балик — Омськ 2 (трубопровід Усть-Балик — Омськ був споруджений ще в 1960-х роках та прямує паралельно ділянці Південний Балик — Омськ на всій її протяжності). Також в межах обмінних операцій (прикаспійська нафта / сибірська нафта) могли продовжуватись поставки на Павлодарський НПЗ. В 2014-му уклали угоду про транзит російської нафти до Китаю по маршруту Омськ — Атасу — Алашанькоу в обсягах до 7 млн тонн на рік, а у 2024-му внесли зміни до угоди щодо збільшення цього показника до 10 млн тон на рік.
Також можливо відзначити, що з 2017-го здійснюються поставки російської нафти до Узбекистану за допомогою угоди із Казахстаном про обмінні операції, при цьому використовується перемичка від 48-го кілометра трубопроводу Шимкент — Чарджоу до станції Шагир, де здійснюється перевалка на залізницю. Втім, обсяги таких операцій поки доволі незначні, так, у 2017 та 2018 роках постачили 68 та 36 тисяч тон відповідно, у 2019—2022 роках поставки не здійснювались, а у 2023 та 2024 роках їх обсяг склав 154 та 230 тисяч тонн.ГОСУДАРСТВЕННАЯ ЛИЦЕНЗИЯ 13.07.2018 года 18013699
Примітки