Тарас Шевченко у кожусі і шапці — канонічний портрет українського поета у козацькій смушковій шапці та кожусі, ікона руху національного відродження, на основі якого створений найвідоміший Шевченковий образ — батько Тарас, великий Кобзар, міфічний культурний герой своєї нації. За визначенням дослідників, це — «один із відправних пунктів міфологізації Шевченка». Існують кілька таких зображень: світлина Шевченка, зроблена Генріхом-Йоганном (Андрієм) Деньєром, і створені на її основі «Автопортрет» 1860 року, портрет Кобзаря Івана Крамського 1871 року та інші відтворення (літографії, листівки, марки).

Шапка і кожух Шевченка У своїй поезії Тарас Шевченко кілька разів згадує козацьку шапку й український кожух.

У вступі поеми «Гайдамаки» Шевченко відкидає поради зрусифікованих українців, які присвятили себе служінню російській словесності:

Згадку про козацьку шапку також знаходимо у віршах Тараса Шевченка:

Світлини Деньєра

Тарас Шевченко з молодих років був добре знайомий із Генріхом Деньєром: вчились в один час у Петербурзькій академії мистецтв в одного і того ж викладача — Карла Брюллова. Часто зустрічався з ним після свого повернення із заслання. До майстерні митця, за спогадами сучасників, «найчастіше ходили… живописець Г[енріх] Деньєр та ін. … Деньєр написав із Тараса Григоровича портрет, який… подавав на виставку».

У квітні 1859 року Тарас Шевченко відвідав фотоательє свого товариша. На поетові був двобортний піджак, імовірно, фрак, білосніжна накрохмалена сорочка і зав'язана вузлом чорна краватка. Спеціально для фотографування він накинув на себе кожух і надів смушкову шапку, привезені з України його земляками. Поет прагнув запам'ятатися в українському образі і тому для цієї нагоди вирішив, за словами лауреата Шевченківської премії Володимира Мельниченка, «зодягнути для фотографії теплий український кожух, саме на нього шитий». Того ж року Лев Жемчужников замовив у Парижі, в , зробити зі світлини літографський портрет. Шевченко затвердив його своїм підписом. Відтоді цей образ став одним із найпоширеніших у подальших репродукціях.

Існує ще один відомий образ Шевченка у кожусі і шапці, але з нахиленою головою. Таким поета сфотографували у квітні 1859 року в тому ж ательє Деньєра у колі приятелів. Із цього фото на фірмі «Ф.-А. Брокгауз» викадрували постать Шевченка і зробили сталерит.

Після смерті Шевченка знімками Деньєра користувалися художники Василь Мате, Микола Мурашко, Іван Крамськой, Фотій Красицький й інші для створення живописних, графічних і скульптурних портретів поета.

Автопортрет 1860 року

Вочевидь світлина Деньєра дуже сподобалась самому поетові і художникові. Не пізніше 4 грудня 1860 року на її основі Шевченко створив свій автопортрет у кожусі та шапці (папір, офорт, 22,8 × 16,8 см). Сучасники поета вважали його найвдалішим і найсхожішим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка. Як зазначає літературознавець Григорій Грабович, автопортрет став іконою руху національного відродження, як «Заповіт» — неофіційним національним гімном упродовж багатьох років.

Офортні автопортрети поета зберігаються у фондах Національного музею Тараса Шевченка в Києві.

Портрет Тараса Шевченка 1871 року 1871 року художник українського походження Іван Крамськой теж використав світлину Деньєра, щоб написати портрет Шевченка. Художнику вдалося відтворити поета із живими або, за словами Тараса, «орліми очима». Дуже важлива деталь для митців, яка повинна була передати правдоподібність Шевченкового образу. Коли Ілля Рєпін писав портрет поета, на його прохання історик Данило Мордовець звернувся до приятеля Шевченка й автора спогадів про нього Григорія Честахівського: «Рєпіну необхідно документально знати, якого кольору очі були у батька Тараса. Ви — живий документ, і тому повідомте мені письмово про колір очей нашого батька».

Твір Крамського став одним із найвідоміших у візуальному каноні зображень Кобзаря. За визначенням дослідників, «Крамськой 1871 зобразив митця в кожусі й шапці, створивши один із канонізованих згодом образів Шевченка у зрілому віці, що став українською національною матрицею».

Тиражування образу «батька Тараса» Образ батька Тараса активно відтворювався у видавничій і поштовій продукції. Літографія з цього портрета прикрасила «Кобзар» за редакцією Василя Доманицького (1907, 1908, 1910), а також була вміщена на обкладинці журналу «Іскри» (1914, № 8).

З початку ХХ століття портрет активно тиражували на поштових листівках і марках. Перша листівка з портретом Шевченка з'явилася 1899 року в Кракові.

Під час війни з більшовиками Український революційний комітет поширював летючки з канонічним портретом Шевченка і закликом: «Батько Тарас кличе Вас, селяни й робітники, до боротьби за самостійну Україну!».

Шевченківську філателію започаткували у добу Української Народної Республіки. 1920 року Директорія УНР ухвалила рішення запровадити марки, які мали б національну спрямованість і водночас відповідали новими поштовими тарифами. Міністерство пошти і телеграфів замовило у Відні, у друкарні військово-географічного інституту, «віденську серію» з 14 марок номіналами від 1 до 200 гривень за ескізами художника Миколи Івасюка. На марці номіналом 20 гривень був зображений найвідоміший портрет Тараса Шевченка, зроблений на основі фотографії Деньєра.

Друга марка із Шевченком з'явилася у радянські часи. 1923 року УСРР випустила єдині за всю свою історію існування марки — серію «Допомога голодуючим». Її надрукували в Німеччині, в Берлінській державній друкарні, накладом в 1 млн штук. На одній із них, номіналом 20+20 карбованців, підготовленій харківським графіком Борисом Порай-Кошицем, так само використали образ Тараса Шевченка у кожусі і шапці.

Тарасова шапка в творах сучасних поетів, як-от Віктора Терена, допомагає змалювати Шевченка як «втілення ідеалу народної справедливості». +Тарас Шевченко у кожусі і шапці: +Марки з портретом Тараса Шевченка у кожусі і шапці (вибірково):

Маркер ідентичності українців За деякими свідченнями, спочатку в українських хатах поруч з іконами висіли портрети Григорія Сковороди, які з другої половини ХІХ столітті замінили портретами Шевченка. Феномен захоплення українцями своїм поетом описав Андрій Синявський: «Я не знаю іншого поета, кому б так поклонялися — у масі, немов святому, обливаючись сльозами, як у церкві, зашкарублі мужики, перед іконою-портретом, у рушниках, на потаємному ювілеї, у каптерці, хором, як Отче наш: — Батьку! Тарасе!..»

Таку популярність Тараса Шевченка фіксували навіть на Берестейщині у 1930-х роках. У ті часи польська влада під час перепису населення Полісся використовувала термін «тутейші» для позначення поліщуків, які нібито не мали чітко визначеної національної приналежності. Водночас набагато пізніше переповідали легенду, що нібито коли визначали кордон між радянськими Україною й Білоруссю по Поліссю, то до української території зарахували ті села, мешканці яких мали вдома портрети Кобзаря, маркери ідентичності українців.

Шевченко на банкноті номіналом 100 гривень (1996—2010)

2 вересня 1996 року Національний банк України запровадив банкноти другого покоління, які були в обігу до 2010 року. Для дизайну купюри номіналом 100 гривень використали фотографію Генріха Деньєра. Автор банкноти Василь Лопата зізнавався, що образ Кобзаря йому ніяк не давався. І вийшло лише із шостого чи сьомого разу. Художник вважає, що портрет Тараса Шевченка — найкраще зображення з усієї гривневої серії.

Критика образу поета у шапці та кожусі «На поетову ікону — на маску в шапці й кожусі» свого часу накинулися Михайло Драгоманов, а згодом Микола Хвильовий.

У листопаді 1995 року український поет Іван Драч, якому теж не до душі був такий образ Шевченка, написав вірш «Виклик»:

Драч хотів бачити іншим поета: «Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий».

Піддали критиці цей образ і на банкноті 100 гривень (1996). Критикам не подобалося, що поет мав вигляд «старого діда у шапці». І вже на нових банкнотах канонічний портрет Шевченка замінили на дзеркальне відтворення автопортрета молодого поета. Цей образ теж став знаковим під час російського вторгнення в Україну, особливо після звільнення Балаклії у вересні 2022 року. Тоді медіа облетіли кадри, як бійці ЗСУ зірвали російський пропагандистський банер, під яким проявився український плакат із молодим Шевченком і рядками з його поеми:

Див. також Леся Українка (портрет Труша)

Примітки

Джерела