Едмунд Вацлав Гельдут-Тарнасевич (; 17 липня 1892, Радом — 2 квітня 1952, Люблін) — польський офіцер, бригадний генерал.

Біографія Син Яна Тарнасевича та Вікторії, уродженої Гаєвських. Закінчив середню школу в рідному Радомі в 1909 році та школу Вавельберга та Ротванда у Варшаві в 1912 році. Того ж року він розпочав навчання в Гентському університеті. Під час навчання він брав активну участь у Стрілецькій асоціації. 1 листопада 1912 року він вступив до Гентського взводу Бельгійської роти під псевдонімом «Гельдут». У липні 1914 року він розпочав курс інструкторів у Кракові. Там, після початку Першої світової війни, він вступив до Першої кадрової роти. З 20 серпня 1914 року він служив у підрозділі Владислава Беліни-Пражмовського, пізніше 1-му полку уланів Польських легіонів. З 5 лютого по 31 березня 1917 року він відвідував курс кавалерійських офіцерів у 1-му полку уланів в Остроленці. Він закінчив курс із задовільними результатами. На той час він мав звання сержанта. Влітку того ж року, після кризи присяги, він був інтернований у Щипйорно. Під час служби в легіонах він використовував псевдонім «Гельдут», який пізніше прийняв як своє прізвище. У 1918 році він розпочав навчання у Варшавському політехнічному університеті.

Після закінчення війни у ​​1918 році вступив до лав Польської армії. На початку листопада 1918 року його направили до Хелма, де формувалися ескадрони 1-го полку уланів. З 24 листопада він був командиром взводу цього підрозділу, 8 січня 1919 року перейменованого на 1-й легкий кавалерійський полк, а з 20 квітня 1919 року — командиром ескадрону. Брав участь у польсько-радянській війні, під час якої був поранений біля хутора Богданів на річці Двіна 5 вересня 1919 року. 1 травня 1920 року його було підвищено до підпоручника кавалерії. З 8 липня 1920 року служив у 16-му Великопольському полку уланів у званні кавалерійського поручника, а командир, майор Людвік Кмічиц-Скшинський, призначив його командиром 3-го ескадрону. На цій посаді він воював проти більшовиків. З 20 жовтня 1920 року був командиром ескадрону в 201-му легкокавалерійському полку, з 24 січня по 1 вересня 1921 року був призначений до Центральної кавалерійської школи в Грудзьондзі, з 16 вересня 1921 року — заступником командира 3-го легкокавалерійського полку в Сувалкському гарнізоні. 1 червня 1919 року був підвищений до звання кавалерійського капітана зі старшинством. У підрозділі в 1923 році він виконував обов'язки інструктора з водіння, а в 1924 році — виконував обов'язки квартирмейстера. Пізніше його було направлено до військової освіти: він виконував обов'язки коменданта школи унтерофіцерів, потім коменданта кадетської школи офіцерів запасу. Після завершення курсу навчання в Навчальному центрі в Рембертові з 4 червня по 18 жовтня 1925 року він знову служив у 3-му легкому кавалерійському полку. Потім 1 січня 1927 року його було підвищено до звання майора кавалерії. З грудня 1927 по 1929 рік він служив комендантом Школи професійних унтер-офіцерів кавалерії в Яворові. 1 січня 1930 року його було призначено підполковником кавалерії зі старшинством. З 1 липня 1930 року він служив заступником командира 4-го кінно-стрілецького полку Ленчицької землі в Плоцьку. Пізніше він повернувся до 16-го уланського полку, дислокованого в Бидгощі, де виконував обов'язки командира з 27 лютого 1932 року.. У той час, 1 січня 1935 року, його було підвищено до полковника кавалерії. 26 січня 1935 року в палаці в Біловежі президент Республіки Польща Ігнацій Мосцицький присвоїв йому звання полковника зі старшинством, чинним з 1 січня 1935 року, та 2-ге місце в корпусі кавалерійських офіцерів. Разом з ним звання полковника отримали лише два кавалерійські офіцери: Вітольд Дзержикрай-Моравський (1-й ранг) та Леон Міткевич-Жолтек (3-й ранг). З ініціативи полковника Гельдут-Тарнасевича видав пам'ятні значки родинам уланського підрозділу, які загинули в боротьбі за незалежність Польщі. У липні 1939 року він став комендантом Кавалерійської кадетської школи в Грудзьондзі при місцевому навчальному центрі кавалерії.

Після початку Другої світової війни в 1939 році, під час Польської кампанії, він командував Резервним центром Сувалської та Підляської кавалерійських бригад (його наступником на цій посаді став бригадний генерал Вацлав Ян Пшездецький). Він організував і командував Резервною кавалерійською бригадою «Вовковиськ». Після вторгнення радянських військ до Польщі 17 вересня 1939 року він брав участь в обороні Польщі від Червоної Армії (в тому числі в обороні Гродно з 21 вересня), після чого був інтернований у Литві. За допомогою польської місії в Каунасі він дістався Франції через Стокгольм. Він перебував у військових таборах до червня 1940 року, потім був евакуйований до Великої Британії. 1 травня 1942 року його перевели до 1-го офіцерського навчального батальйону та призначили офіцером плацу Кіркколді. Після закінчення війни залишався у вигнанні. У 1947 році повернувся до Польщі, до Любліна. Працював у Торгово-промисловій палаті. Його слідство проводило Воєводське управління внутрішніх справ у Любліні. Він помер 2 квітня 1952 року. Його прах поховано в Любліні.

Указом Президента Республіки Польща від 6 жовтня 2021 року № 112.75.2021 йому посмертно присвоєно звання бригадного генерала.

Сім'я У 1920-х роках одружився з Вандою Леокадією, дочкою землевласника Вінцентія Юліана Скальського, власника маєтку Вінцентово. Їхньою дочкою була Данута Бродовська (1929–2011), активна учасниця Національних збройних сил, а згодом вчителька в Любліні.

Нагороди

Virtuti Militari, срібний хрест (30 червня 1921) Хрест Хоробрих — нагороджений 4 рази. Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Золотий хрест Заслуги (10 листопада 1928) Хрест Незалежності (2 серпня 1931) Орден Відродження Польщі офіцерський хрест (11 листопада 1937) командорський хрест Срібна медаль «За довголітню службу» (20 років) Пам'ятний знак «Перша кадрова рота» Медаль війни 1939—1945 (Велика Британія) Медаль оборони (Велика Британія)

Література