Стрій «чотири пальці» (, також відоме як finger-four та fingertip formation) — це льотний бойовий порядок, що використовується винищувачами. Він складається з чотирьох літаків, і чотири ланки у такому строю можуть бути об'єднані в ескадрилью.
Опис Стрій складається з двох пар літаків — чільної та веденої. Якщо дивитися на таке формування згори, положення літаків нагадує кінчики чотирьох пальців правої руки людини (без великого пальця), через що стрій і отримав таку назву.
Чільна пара складається з командира ланки, який знаходиться на самому початку формування, та його позаду ліворуч. Друга пара складається з чільного праворуч-позаду від командира ланки і веденого праворуч-позаду.
Командир ланки і чільний другої пари мають наступальні ролі, тобто вони відкривають вогонь по ворожих літаках. Їхні ведені виконують оборонну роль, прикриваючи тил своїх чільних.
Чотири такі ланки можна об'єднати в ескадрилью, яка складається з двох розташованих у шаховому порядку ліній винищувачів, одна перед одною. Кожна ланка в ескадрильї зазвичай позначається відповідним кольором (тобто Червона, Синя, Жовта та Зелена — див. ілюстрацію).
Одним з недоліків формування «finger-four» було те, що найменш досвідчений льотчик, ведений другої пари, залишався в найбільш відкритому положенні (так званий «tail-end Charlie», «Хвостовий Чарлі»). Такі літаки були особливо вразливими до раптової пікіруючої атаки, і в деяких випадках їх навіть збивали непомітно для інших пілотів у строю.
Історія Цей бойовий порядок було розроблено у 1930-х роках повітряними силами кількох країн незалежно один від одного. Фінські ПС прийняли її на озброєння у 1934—1935 роках. Незалежно аналогічний стрій розробили пілоти Люфтваффе у 1938 році під час Громадянської війни в Іспанії; вони ж були першими, хто використав його в бою.
Фінський експеримент Протягом 1930-х років фінські ПС, усвідомлюючи свою чисельну слабкість порівняно з сусідами, прагнули компенсувати цю ваду шляхом радикального переосмислення своєї тактики.
В той час, коли більшість повітряних сил цінувала пілотажні навички, нова тактична філософія наголошувала на агресивності, готовності атакувати незалежно від шансів, а також на точності стрільби. Паралельно з цими змінами йшов перехід на польоти парами та четвірками, що дозволяло економити кошти та надавало гнучкості, необхідної для нової тактики.
Літаки в новому бойовому порядку мали вільніше вертикальне та горизонтальне ешелонування, тому пілоти могли оглядати всі напрямки на предмет ворожих літаків, замість того, щоб зосереджуватися на підтримці щільного строю. Це дозволяло підтримувати кращу ситуаційну обізнаність та зменшувало ймовірність бути поміченими ворогом. Дві пари могли розділитися та атакувати незалежно. Пілот, який помітив ворога, на час атаки ставав лідером пари або навіть усієї ескадрильї, оскільки на той момент мав найкращу ситуаційну обізнаність.
Не маючи жодної гарантії успіху, ПС Фінляндії прийняли нову тактику і згодом переконалися в обґрунтованості такого підходу під час Зимової війни (1939—1940) з Радянським Союзом. Стрій «чотири пальці» дозволив фінським пілотам досягти співвідношення знищень 16:1 у боях проти радянських ПС, які використовували традиційний клиновидний стрій.
Досвід Люфтваффе в Іспанії Участь у Громадянській війні в Іспанії дала молодим Люфтваффе ранній досвід бойових умов, але Легіон Кондор швидко виявив, що його основний винищувач, He 51, поступається радянським И-16, що перебували на озброєнні республіканців. Нові Bf 109B були ефективними, але їх бракувало. Деякий час таких літаків було доступно лише шість, що робило трьохлітаковий стрій () непрактичним. Виявилося, що польоти парами () або двома парами () та використання більш відкритої стрільби (що стало можливим завдяки радіозв'язку між літаками) мають інші переваги. Найбільш помітними в розробці та використанні нового строю в Люфтваффе були Гюнтер Лютцов і Вернер Мельдерс та їхні товариші-льотчики.
У Люфтваффе ескадрилья (Schwarm) складалася з двох пар (Rotte) літаків. Кожна Rotte складалася з командира та напарника. Роттенфюрер (командир пари, Rottenführer) атакував ворожі літаки, а його напарник стежив за загрозами та прикривав його під час бою. Таким чином, німці утрималися від більш гнучкого підходу фінських ПС.
Люфтваффе продовжували використовувати цей стрій під час Битви за Францію, Битви за Британію та вторгнення в Радянський Союз. Ефективність «чотирьох пальців» виявилася значно більшою, ніж стандартне клиновидне формування з трьох літаків, яке використовували супротивники. Втім, з часом ПС Британії, армії США та СРСР адаптували свою тактику аналогічним чином.
Інші країни Пілоти радянських ПС під час Громадянської війни в Іспанії швидко перейняли цей бойовий порядок у німців та рекомендували його використання після повернення додому в 1938 році. Однак більшість ветеранів цієї війни були знищені під час сталінської «чистки» збройних сил, і стандартним радянським льотним строєм лишився стандартний клиноподібний. Про стрій парами та ланками () згадали лише вже під час війни з Німеччиною, і його примусово ввів у 1942—1943 роках командувач ПС СРСР Олександр Новіков .
Королівські ПС також не могли радикально реформувати тактику своїх винищувачів до кінця Битви за Британію. Послаблення тиску та перехід до більш наступальної позиції дали змогу поекспериментувати з новими строями. Ас Королівських ПС Дуглас Бадер у травні 1941 року став першим британським пілотом, який випробував «чотири пальці», і після деякого вдосконалення цей стрій став стандартним у його та згодом поширився по всіх Королівських ПС.
Авіація армії та морська авіація США ввели цю концепцію під назвою «бойова пара» () у 1940—1941. Японіські ПС також прийняи схему «чотири пальці» під час Другої світової війни.
Стрій «Missing man»
Після Другої світової стрій «finger-four» став менш поширеним, але по сьогодні використовується під час церемоніальних «Missing man» на похоронах пілотів. Стрій виконує горизонтальний проліт над похороном, після чого лідер другого елемента залишає стрій (зазвичай вгору, також існує варіант з поворотом у бік заходу Сонця), символізуючи втрату померлого.
Примітки