Зофія Бербецька (; 13 липня 1884, Ковель — 8 лютого 1970, Глівіце) — польська вчителька, феміністка, політикиня, член Сейму та сенаторка Другої Польської Республіки.

Біографія Народилася в сім'ї Ніцефора Юзефа Яцини-Ятельницького, полковника російської армії, та Анни, до шлюбу Врублевської. Її молодшим братом був Болеслав Ятельницький-Яцина (1890–1972). Після закінчення середньої школи в Седльці в 1901 році та відвідування курсів французької мови в Харківському університеті (1911) та Альянс Франсез у Парижі (1914), вона розпочала навчання на філософському факультеті Варшавського університету (1918–1922, без закінчення навчання) та продовжила навчання на факультеті гуманітарних наук того ж університету (у 1929 та 1933 роках, коли закінчила навчання).

З 1901 року працювала вчителькою, спочатку в Луцьку, пізніше (з 1906) в Харкові, з 1914 року в Сосновці, а з 1917 року — у Варшаві. У 1906 році в Харкові вона одружилася з Леоном Бербецьким (1874–1963). Під час перебування в Харкові входила до гуртків самоосвіти Товариства польських студентів, активно працювала в Польському домі та Польській соціалістичній партії — Революційній фракції, а також була співзасновницею скаутських загонів та Союзу активної боротьби.

У 1913 році вона разом із чоловіком переїхала до Сосновця. З 1914 по 1916 рік вона стала співзасновницею Ліги жіночих військово-рятувальних служб у басейні Домброва, очолюючи гурток у Сосновці. Вона була членом Польської військової організації (ПВО). Вона також брала участь у роботі Благодійного товариства та Народного університету в Сосновці.

Після Першої світової війни вона неодноразово переїжджала з чоловіком, остаточно оселившись у Варшаві в 1928 році. Входила до Товариства «Військова родина» (проживаючи в Торуні, вона очолювала його торунський відділ з 1926 року), а з 1928 року була членом його Виконавчої ради. Вона була членом президії Головної ради (з 1929 року — віцепрезидентом, а з 1938 року — першим віцепрезидентом) Польського Білого Хреста. У 1933 році вона організувала об'єднання «Сім'я резервістів». Була членом Сейму 3-го скликання (1930–1935) (зі списку штату № 1), де працювала в комітетах з питань петицій та військових комітетах. Була членом Жіночої групи в клубі BBWR. У 1934 році її було обрано радницею столичного міста Варшави. У 1936 році вона стала членом президії Комітету зимової допомоги, а в 1937 році — віцепрезидентом Головної ради Товариства друзів академічної молоді. У 1938 році вона стала сенаторкою 5-го скликання від Кельцького воєводства (1938–1939), де працювала в клубі OZN. У Сенаті вона працювала в Адміністративному, Місцевому та Соціальному комітетах (секретарем яких була). У 1938 році вона була заступницею члена правління Парламентського відділу Табору національної єдності.

Під час окупації вона жила у Варшаві, поки її чоловік перебував у німецькому полоні. Брала участь у підпільній діяльності, зокрема збирала інформацію про осіб, які співпрацювали з окупантами. У листопаді 1943 року її було заарештовано та ув'язнено у в'язниці Павяк на три тижні. Після Варшавського повстання 28 вересня 1944 року її відправили до табору в Прушкуві. Після втечі вона жила з родиною Павелчинських у Прушкуві до весни 1945 року.

З червня 1945 року вона викладала в Пйотровіце-Мале поблизу Наленчува. З 1946 року працювала вчителькою французької та російської мов у професійно-технічних училищах у Глівіце, Катовіце та Тарновських Гурах. З 1947 по 1949 рік була директоркою Державного професійно-технічного училища для дівчат у Глівіце. З 1946 по 1948 рік входила до Польської соціалістичної партії, зокрема, працювала членом міського комітету ПСС у Глівіце та радницею Глівицької міської ради (1947–1948). У 1948 році її виключили з партії за звинуваченням в ідеологічному відчуженні. Протягом багатьох років вона керувала Польсько-радянським товариством дружби та очолювала групу викладання російської мови в Катовіцькому районі. У 1962 році вийшла на пенсію.

Померла в Глівіце та була похована разом з чоловіком на Центральному кладовищі в Глівіце (ділянка B6-B-6).

Нагороди

Золотий хрест Заслуги — нагороджена двічі (20 листопада 1928, 1957) Хрест Незалежності (20 липня 1932) Орден Відродження Польщі, лицарський хрест Медаль 10-річчя Народної Польщі (13 липня 1955)

Примітки

Література

Zofia Berbecka. Nasze kandydatki do Sejmu, „Polska Zbrojna”, Nr 286 z 18 października 1930 roku, s. 7.