Кунсентмартон — місто в регіоні Яс-Нодькун-Солнок, центр округу Кунсентмартон.

Вперше стало містом у 1807 році, а після втрати значення знову отримало цей статус у 1986 році. Розташоване на вигині річки Кириш.

Розташування Найпівденніше місто регіону Алфелду.

Розташоване на стику регіонів Центральної Тиси та регіону Кириш-Марош, у Кєрешьогі, на лівому березі річки Кириш. Історичне ядро ​​поселення було пзбудоване вздовж вигину Кириша та має дві основні частини: Фелвиг та Алвиг (остання також називається «Епрешкерт»).

Розташоване за 132 кілометри від Будапешта, за 76 кілометрів від Сегеда, за 50 кілометрів від Солнока та Кечкемета, та за 25 кілометрів від Сарваша та Сентеша.

Безпосередньо межують населені пункти: Тисафелдвар на півночі, Очод на північному сході, Сентеш на південному сході, Нодьтеке на півдні, Шелевень на південному заході, Черкесоло на заході та Тісайнока, Нодьгірев і Цібокгаза на північному заході.

Історія Завдяки сприятливим умовам, ця територія була заселена вже в епоху неоліту, а потім і в пізніші періоди (бронзова доба, період міграції народів — епохи завоювань). Поселення та його околиці на момент завоювання було заселені слов'яно-болгарськими народами, які потім змішалися з представниками племен Онд і мадяризувалися після прийняття Хрещення.

На берегах Тиси, Кириша та Курца утворилися невеликі рибальські села, і стара та нинішня територія Сентмартона виділялася на тлі навколишніх боліт та озер у той час, тому можна припустити, що тут також було рибальське поселення, яке стало центром тамплієрів для інших.

Поселення середньовічного часу Кунсентмартон було розташоване на лівому березі нижньої течії Кириша. Немає підстав сумніватися в припущенні, що воно вже вважалося одним з тамплієрських місць за часів засновника держави короля Святого Іштвана. У Варадському реєстрі воно вперше згадується як «село Мортун» між 1212—1215 роками.

Місто стало поселенням половців у 1239 році, після того, як Бейла IV прийняв Кетеня та його половців-втікачів, і таким чином тут оселилися половці. Татарська навала також торкнулася Мартонфолво, але після цього воно не залишилася безлюдним.

Період кунів-половців Після спустошення татарськими навалами Бейла IV поселив половців у Тісантул, які поступово феодалізувалися після прийняття християнства, а потім перейняли звичаї місцевих угорців. Село, подібно до Кунгедєша та Кунмодараша, отримало від них назву «Кун» і зберегло її донині. Старий Кунсентмартон, ймовірно, став стаціонарним поселенням, коли половці остаточно прийняли християнство у другій половині XIV століття та замінили наметові житла будинками з міцного матеріалу. У 1418 році він вже був селом. Його назва також згадується в листі Яноша Гуняді від 27 грудня 1447 року як Сентмартонссаллаш. У той час яс-куни були колективними дворянами, тому мали право на певні пільги. Вони отримували пільги з митних платежів та податків в обмін на військову службу. У 1521 році король Лайош подарував титул куну Радіч-Божічу, який відзначився в боротьбі з турками. Після того, як турки захопили Буду, королева Ізабелла зупинялася тут з короною.

У вересні 1552 року Кунсентмартон потрапив під турецьку окупацію. Дьордь Серемі пише, що один з королівських гвардійців польського походження тяжко захворів дорогою та помер, після похорону якого королева Ізабелла щедро винагородила тодішнього парафіяльного священика Кунсентмартона за проведення церемонії. Життя половців, які поступово зливалися з угорцями, було порушено турецькими нападами. У 1552 році турецькі війська, підпалили місто, але його мешканці невдовзі повернулися та відновили будівельні роботи, настільки, що документ, написаний у 1557 році, повідомляє про королівське пожертвування п'ятдесяти кріпосних ділянок. Приблизно в цей час Кунсентмартон платив податки не лише туркам, а й замку Егер. У 1567 році в поселенні проживало 92 родини, а в 1579 році — 90 родин.

Події п'ятнадцятирічної турецької кампанії, що розпочалася навесні 1593 року, принесли фатальні руйнування Кунсентмартону. У 1687 році він став власністю Іштвана Сейчені як пуста. У 1702 році Леопольд продав весь Яс-Куншаг Тевтонському ордену.

Новий час Знелюднена Кунсентмартонська пуста була знову заселена між 1717 і 1719 роками мешканцями, які мігрували з Ясапаті та інших поселень Яса. Вони зберегли давню назву села, яка, окрім поваги до традицій, також виражала їхню відданість правовій спадкоємності. Вони збудували свої будинки за кілька кілометрів від середньовічного поселення, на пагорбі, що не піддавався затопленню, хоча на той час храм часів Арпада на так званому Телегаломі все ще був у придатному для ремонту стані. (Ці руїни побачив Флоріс Ромер у 1876 році під час археологічних розкопок, сьогодні під землею приховані лише стіни.)

Населення в той час швидко зростало: у 1719 році воно становило 700—800 осіб, у 1745 році — вже 1200—1500. Формування вулиць у відбудованому Кунсентмартоні супроводжувалося трьома проектами будівництва церков у 18 столітті: тимчасову каплицю, збудовану в 1719 році, було замінено новою церквою з вежею заввишки 14 футів між 1743-45 роками, а потім у 1784 році також було збудовано сучасну церкву в стилі бароко — парафіяльний храм Святого Мартина. У той же час було збудовано штаб-квартиру округу Нодькун, а кілька років потому імператор Йосип II зробив Кунсентмартон районним центром.

За підписом Франца I поселення Кунсентмартон отримало статус міста в 1807 році, і у зв'язку з цим отримало право проводити чотири національні ярмарки та щотижневий ринок по середах. У 1800 році Кунсентмартон та його околиці мали 4016 мешканців, у 1828 році — 5991, у 1852 році — 7485, у 1880 році — 9608, а в 1910 році — 10921. Населення міста й сьогодні приблизно таке ж. У 1806 році було побудовано перший міст через Кириш.

Кунсентмартон, який був оголошений містом у 1807 році, до другої половини 19 століття міг претендувати на 26 тисяч акрів сільськогосподарських угідь, а 1194 мешканців володіли землею від 20-30 до 50-100 акрів. У звіті за 1863 рік зазначено 2254 коні, 1846 тяглових волів, 2337 голів великої рогатої худоби та 17 716 овець. Рівень індустріалізації свідчить про те, що протягом зазначеного року в Кунсентмартоні знайшли собі життя 54 кушніри, 34 теслі, каменярі та мірошники, 23 столяри, 17 колісників, а також чимало гончарів, капелюшників, ременярів та слюсарів. Місцеві промисловці, які переважно займалися тваринництвом та використовували його сировину, становили 13 % від загальної чисельності населення.

Новий час

У 1885 році було збудовано залізничну лінію від Солнока до Тісатеня, яку в 1887 році подовжили до Сентеш. Це позитивно вплинуло на демографічне зростання, тому в 1888 році Кунсентмартон розкинувся на 14 417 кадастрових акрах, де проживало 1755 осіб, переважно католиків, у 2192 будинках.

Наприкінці 19 століття в країні відбулися адміністративні реорганізації, в результаті яких Кунсентмартон втратив статус міста в 1895 році та був перекласифікований у велике село. Такий стан справ, який був шкідливим для людей, що тут проживали, тривав майже століття, поки нарешті, за наказом Президентської ради, Кунсентмартон знову не був віднесений до категорії міст з 1 січня 1986 року.

Наступ частин Радянської Армії на лінії Кириш, який розпочався на світанку 6 жовтня 1944 року, був дуже успішним. Опір і бої відбувалися лише біля Кунсентмартона. На світанку 6 жовтня на вулицях міста розпочався бій між солдатами. Потім радянські війська відійшли на цвинтар поруч із шосе, що веде до Сентеш, і звідти розпочали облогу, яку підготували за допомогою авіаційного нападу. На цвинтарному подвір'ї впала бомба. Населення провело дві ночі та три дні в підвалах, хоча серйозних бойових дій не було. Запам'ятався 8 жовтня, коли на Головній площі чувся постійний гуркіт встановленої гармати. 9 жовтня радянські війська обстріляли місто, вразивши всі три церкви. Незважаючи на постійні атаки німецької авіації, вони захопили та оволоділи містом того ж дня.

Після Другої світової війни У 1950 році розпочалося будівництво залізничної ділянки — Лакітелек-Кунсентмартон, яка з'єднала менші населені пункти регіону з містом. Того ж року, після виборів 22 жовтня, невдовзі були створені сільські та районні ради, а Кунсентмартон став центром регіону

Кунсентмартон був одним із провідних населених пунктів руху виробничої кооперації, де з самого початку було створено два кооперативи зі значними площами. Об'єднання промисловців у дрібні виробничі кооперативи (КТК) також значною мірою сприяло трансформації суспільства. У 1960 році на державних промислових підприємствах працювала 341 особа, на кооперативних промислових підприємствах — 223 особи, а кількість приватних промисловців становила 121. 10 державних промислових підприємств, що існували на той час, пізніше, наприкінці 1960-х років, були розвинені концентровано, і з них були сформовані BVM, місцева фабрика Паннонійської хутряної промислової компанії, та місцевий заводський підрозділ Швейної промисловості. Водночас було модернізовано і націоналізований цегляний завод.

Під час процесу індустріалізації, що розпочався в середині шістдесятих років, у селі були створені будівельні, легкі та харчові промислові підприємства. Велике сільське господарство було представлено виробничим кооперативом та державним господарським районом, який обробляв 12 600 гектарів.

Одним із головних досягнень першого місцевого самоврядування, створеного в 1990 році, було те, що воно успішно очолило політичний перехід міста.

Архітектурні пам'ятки Бароковий римо-католицький храм Святого Мартіна, який є найкрасивішою будівлею міста, був збудований між 1781—1784 роками. Верхня цвинтарна каплиця Синагога Вітряк на вулиці Сентеші хресний шлях Ирпарфі Тимлиц, що належить музею Меморіальний комплекс Кулака

Відомі особистості Давид Ангіал, академік, історик Габор Барна, етнограф, професор університету Одон Калман, Kox — головний рабин Jászberény Вільмош Конц, художник, різьбяр по дереву (створив перший пам'ятник у Кунсентмартоні, пов'язаний з 1956 роком) Марта Бенке Мартонфі, художниця Лайош Мезей, юрист, місцевий політик і журналіст, депутат парламенту Дьюла Сабо, видатний актор угорського народу

Міста-побратими Тетеров, Німеччина Стришава, Польща Чіксенмартон, Секейфилд, Румунія Ясапаті, Угорщина

Примітки

Посилання