Пасквіно () — народна назва античної скульптури біля Палаццо Браскі в Римі, яку встановив на п'єдестал кардинал Карафа у 1501 році. Є однією з римських статуй, що говорять — за давнім звичаєм на неї й досі наклеюють сатиричні листівки на злободенні теми (пасквілі). Скульптура є копією елліністичної доби (III століття до н. е.) і зображає Менелая, що несе з поля бою загиблого Патрокла — існує краще збережена копія в Лоджії Ланці у Флоренції).
Історія Досить пізні традиції пов'язують назву, дану статуї, з кравцем Паскуїно, у якого була майстерня поблизу — також зустрічаються версії з учителем, перукарем, шинкарем. Карафа чи хтось із його почту вирішив прикріпити до статуї вірші, відповідно до звичаю, поширеного в добу Відродження, але який походить ще з класичної доби. Цей звичай згодом використав сам Карафа у вигляді щорічного свята. У день святого Марка (25 квітня) статую драпірували, щоб зобразити язичницького бога чи персонажа античного світу. Епіграми латинською мовою, що натякали на зображеного героя, прикріплювали на статую й залишали на видноті протягом усього дня. Потім листівки збирали й друкували у брошурах, з яких збереглася серія за 1509—1525 роки. Згодом на статуї почали з'являтися анонімні записки латинською та народною мовами, а від часу понтифікату Лева X (1513—1521), особливо з часів конклаву, за підсумками якого обрано Адріана VI, Пасквіно почав «писати» анонімні політичні сатиричні сонети. Це й були відомі пасквілі, спершу латинською, а згодом майже винятково італійською мовою чи римським діалектом. Пасквілі писали у віршах і прозі, проти пап, курії, проти конкретних осіб та звичаїв, які вважалися гідними осуду. У цьому брали участь багато поетів, що тоді жили в Римі — відомим пасквілістом був поет П'єтро Аретіно.Martin Michalek Pasquino the «Talking Statue,» ca. 1550 / Johns Hopkins University
Політична опозиція, особливо під час конклавів, а також інші охочі покепкувати, використовували пасквіль, щоб заявити про себе й завдати удару по репутації ворога — інколи наслідки були доволі значними. У XVI столітті Пасквіно використовувала також релігійна опозиція, а гуманіст-єретик Челіо Секондо Куріоне зібрав антикатолицькі пасквілі у збірці Pasquillorum tomi duo (1544). Іноді Пасквіно у своїх повідомленнях вступав у діалог з іншими римськими «балакучими» статуями й навіть із венеційською статуєю .
Примітки
Література Reynolds, Anne The Classical Continuum in Roman Humanism: The Festival of Pasquino, the Statua parlante and the Sala dei Pontefici // Bibliothèque d'Humanisme et Renaissance, Vol. 49, No. 1 (1987), pp. 147—165. Claudio Strinati, Alberto Crielesi Pasquino: Cinque secoli di pasquinate — Roma: Salerno Editrice, 2017 Giovanni Romeo Pasquino: Storia di una statua // Roma Moderna e Contemporanea, Vol. 5, No. 1/2 (1997), pp. 55-70. John M. Hunt The Pasquinade and the Roman Discourse of Protest // The Italianist, Vol. 37, No. 2 (2017), pp. 155—171.