В'єннська архієпархія (лат. Dioecesis Viennensis, Archidioecesis Viennensis) — колишня архієпархія Католицької церкви у Франції. Її кафедра розташовувалася у місті В’єнна (сучасний департамент Ізер).
Територія У V столітті до церковної провінції В'єнна належали єпископства Гренобля, Женеви, Валансії та Тарантеза. 463 року до них приєдналося єпископство Ді, а у VI столітті — ще два: Вів’є та Мор’єн. 794 року Тарантез отримав статус митрополичої архієпархії, а єпископства Ді та Вів’є були тимчасово скасовані, хоча невдовзі відновлені ..
1077 року папа Григорій VII підтвердив належність до В'єнна єпископств Гренобля, Валанса, Ді, Вів’є, Тарантеза, Женеви та Мор’єн« Discours de Réception de M. l'Abbé Ducis, lu dans la séance publique du 18 mai 1865 », Mémoires de l'Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoie, volume 9, (lire en ligne).. Це рішення було помилковим, адже Тарантез мав автономію ще з кінця VIII століття. 1119 року кількість суфраганських єпископств остаточно закріпилася на рівні шести. Архієпископ В'єнна носив титул примаса і формально вважався старшим над архієпископами Екса, Оша, Бордо, Буржа, Амбрена та Нарбонни.
Історія
Витоки (з II го VI століття)
Християнська церква у В’єнні, ймовірно, була організована вже у II столітті. Переказ приписує її заснування святому Кресцентію, учневі апостола Павла, хоча його існування сумнівне.. Ця традиція походить від «Каталогу єпископів В’єнни», укладеного єпископом Адоном (799–875), який називає Кресцентія серед перших єпископів (présentation en ligne)..
Офіційний сайт єпархії Гренобль–В’єнна вважає першим єпископом святого Мартіна наприкінці III століття, хоча й щодо нього існують сумніви..
У IV столітті територія зазнала адміністративних змін... Між 381 і 424 роками ситуація стабілізувалася. Тоді південна єпархія В'єнна отримала назву «єпархія Семи Провінцій» (Diocesis Septem provinciarum).
Місто В’єнна, яке було потужним на початку IV століття, втратило свій вплив: близько 380 року — над Греноблем., а між 375—381 роками — над Женевою. 407 року префектуру Галлії було передано місту Арль. Історик Жерар Люка пов’язує цю втрату з убивством імператора Валентиніана II у В’єнні 392 року.
За даними catholic-hierarchy.org, єпархія була заснована близько 445 року.. Важливим доказом є лист папи Лева I від 6 січня (ймовірно 450 року), де митрополит В'єнни відновлювався у своїх правах над кількома єпископствами. У відповіді від 5 травня того ж року зазначалося, що митрополит В'єнна має суфраганами Валенсію, Тарантез, Женеву та Гренобль..
463 року єпископ В’єнни Мамерт висвятив єпископа Ді, хоча той не підлягав його юрисдикції. За єпископа Авіта (†518) кафедра здобула вплив у Бургундському королівстві: 513 року папа підтвердив владу В'єнна над Валенсією, Тарантезом, Женевою та Греноблем.
552 року частину території архієпархії було виділено для створення єпархії Белле, яка увійшла до митрополії Безансона Титул архієпископа з’явився у VIII столітті: першим його носієм був Вілікарій, що отримав паллій від папи Григорія III (731–741) (présentation en ligne)..
Єпархія під владою Імперії На Франкфуртському синоді 794 року архієпископ Урсус захищав прерогативи своєї митрополії від зазіхань Арля. Того ж року він заперечив проти дій архієпископа Тарантеза, який почав висвячувати єпископів сусідніх кафедр.. Папа Лев III вирішив підняти Тарантез до статусу архієпархії. У заповіті Карла Великого (811) В'єнн уже згадується серед 21 метрополії імперії.. Тарантез остаточно став незалежним 1171 року.
1023 року архієпископ Бурхард отримав від короля Бургундії Рудольфа III «графство В’єнське з усіма залежними землями, всередині та поза містом, включаючи замок Піпе та королівські збори»..
1119 року колишній архієпископ Бургундії Гі став папою під іменем Калікст II. Саме тоді остаточно закріпився перелік суфраганських єпархій: Гренобль, Валанс, Ді, Вів’є, Женева та Мор’єн.
Архієпископ проти принців Дофіне та Савойї
Вступ до королівського галліканізму 30 березня 1349 року, за Римським договором, Дофіне увійшло до складу Французького королівства: дофін Гумберт II, обтяжений боргами та не маючи спадкоємця, визнав своїм спадкоємцем короля Франції Філіпа VI ВалуаBruno Galland, Deux archevêchés entre la France et l'Empire. Les archevêques de Lyon et de Vienne du milieu du au milieu du , Écoles française d'Athènes et de Rome, Rome, École française de Rome, 1994, 831 pages.. Однією з умов було прийняття титулу дофіна сином короля Франції, а також визнання Францією автономії провінції.
Втім, вплив Капетингів поступово й непомітно поширювався на В’єннську митрополію вже з останніх десятиліть XIII століття. Ця королівська політика докладно проаналізована у дисертації історика Бруно Галлана «Два архієпископства Імперії у Франції. Архієпископи Ліона та архієпископи В’єнна від середини XII до середини XIV століття» (захист 1992 року).
Ще 1335 року Французьке королівство анексувало фортецю Сент-Коломб, розташовану на правому березі Рони, та збудувало вежу Валуа..
Ліквідація архієпархії Архієпархію було скасовано Цивільною конституцією духовенства у лютому 1790 року. Вона не була відновлена після Конкордату 1801 року. 1822 року титул архієпископа В’єннського було передано архієпископу Ліонському. З 2006 року титул єпископа В’єннського пов’язаний з титулом єпископа Гренобля, нині відомого як Гренобль-В’єнн.
Собор Деякі реліквії Святого Маврикія, зокрема його голова, були перевезені до В’єнна на початку VIII століття і зберігалися у соборі Святого Моріса. Їхній культ підтримували благочестям і щедрістю каролінгські правителі, зокрема Бозон у IX столітті та королі Бургундії в X столітті.
Внутрішня гармонія собору розкриває нашарування будівельних етапів, що тривали з XII до початку XVI століття.
Будівельники наступних поколінь прагнули інтегрувати та повторно використовувати старі скульптурні елементи, зокрема галло-римські фрагменти, такі як перемичка з грифонами на північних дверях і кручені колони, замінюючи романські арки над готичними каплицями.
Водночас собор неодноразово зазнавав руйнувань, особливо під час Релігійних воєн (1561, 1562, 1567). З другої половини XIX століття проводяться масштабні реставраційні роботи для усунення пошкоджень, спричинених як війнами, так і природною деградацією матеріалів (зокрема, кам’яної патоки). Відновлення триває й нині за планом охорони спадщини, що фінансується містом В’єнн, департаментом Ізер, регіоном Рона-Альпи та державою Франція.
Єпископи, потім архієпископи
Від II століття до 1790 року — єпископи, митрополити, а згодом архієпископи В’єнна. У 1822–2006 роках титул був пов’язаний з архієпископом Ліона. З 2006 року титул асоційовано з єпископом Гренобля, який офіційно носить титул єпископ Гренобля-В’єнна.
Примітки та посилання
Дофінуа Режест
Інші посилання
Дивися також
Бібліографія
LGE, том XIX, p. 953 Словник церковної історії та географії (DHGE), стаття «Гренобль», с. 166-167 Історичний довідник за 1850 рік (1851 рік), с. 119-124 Луї де Мас-Латрі, Скарбниця хронології, історії та географії для вивчення та використання документів Середньовіччя (TC), В. Пальме, 1889, Париж, с. 1513 (читати онлайн)
. (présentation partielle en ligne, sur books.google.fr) . .
(volumes présents sur gallica.bnf.fr, présentation en ligne). . . . ( présentation en ligne de l'Introduction). Laurent Ripart, « Du comitatus à l’episcopatus : le partage du pagus de Sermorens entre les diocèses de Vienne et de Grenoble (1107) », dans Florian Mazel (sous la dir.), L'espace du diocèse. Genèse d'un territoire dans l'Occident médiéval (Ve – XIIIe siècle), Presses universitaires de Rennes, 2008, 434 p. (ISBN 978-2-75350-625-1, lire en ligne). .
Пов'язані статті
В'єннська єпархія (Римська імперія) Історія В'єнн (Ізер) Собор Святого Маврикія у В'єнні Віденська рада В'єннська провінція Дофін Северус з Відня
Зовнішні посилання
. . .