Шамсуддін Абу 'Абдуллах Мухаммад ібн Абу Бакр ад-Дімашки, більш відомий як Ібн Кайїм аль-Джаузійя (; 29 січня 1292, Дамаск — 16 вересня 1350, там же) — ісламський тлумач Корану та видний представник ханбалійського мазхабу

Прізвисько «ібн Каййім аль-Джаузія» закріпилося за Шамсуддіном, тому що він був сином опікуна медресе Джаузія в Дамаску (арабське слово «каййім» (;) можна перекласти українською мовою як «уповноважений» або «опікун»).

Біографія Його повне ім'я: Абу 'Абдуллах Шамсуддін Мухаммад ібн Абу Бакр ібн Айюб ібн Са'д ібн Харіз ібн Маккі Зайну-д-дін аз-Зур'і ад-Дімашки. Народився в Дамаску сьомого числа місяця сафар 691 по хиджрі.

Він ріс і виховувався в будинку глибоко віруючих людей в атмосфері побожності та благочестя. Знання він почав отримувати ще в дитинстві, будучи менше семи років від народження. Початкову освіту Ібн Каййим отримав від батька у Дамаску. Потім навчався праву, каламу, арабській мові та літературі у відомих вчених-богословів Дамаска. На той час це місто славилося своїми вченими-богословами. Пізніше молодий Шамсуддін вирушив у пошуках знань до Єгипту.

Ібн Кайїм був різнобічно утворений. Так, знання хадісів він набував у судді Такіуддіна ібн Сулеймана, Ісмаїла ібн Мактума, Фатіми бинт Джаухар та інших. Арабською мовою він навчався у Алі ібн Абу аль-Фатх Баалі і під його керівництвом вивчав книги «аль-Мулаххіс» Абу-ль-Бака'а, «Джаржанія», «Альфію ібн Маліка», а також такі книги, як «аль-Кафія уа-ш-Шафія» та «Аль-Кафія уа-ш-Шафія». Знання усуль (основ) і фікха він набував у таких шейхів, як Сафіуддін аль-Хінді та ібн Таймія, а також у шейха Ісмаїла ібн Мухаммада аль-Харані, під керівництвом яких вивчав книги « ар-Рауда » Ібн Кудами, «аль-Ахкам» Амідія та інші.

Ім'я Ібн Каййіма нерозривно пов'язане з Ібн Таймією. З ним він не розлучався від початку проповідницької діяльності останнього в Єгипті в 712 році хіджри. У вони обоє були ув'язнені. Ібн Каййим був відпущений тільки після смерті Ібн Таймії в 728 році за хіджрі; в період свого ув'язнення Ібн Каййім займався читанням Корану, розмірковуючи над нимБиография Ибн Каййима аль-Джаузийя на сайте islamhouse.org.

У 1340 році за григоріанським літочисленням він здійснив паломництво до Мекки. У 1342 Ібн Каййім аль-Джаузія провів свою першу лекцію в медресе ас-Садрійя в Дамаску, в якій він потім викладав аж до своєї смерті в 1350.

Серед його учнів називаються:

Ібн Раджаб — хафіз, імам, вчений, аскет, автор книг про хадиси, фікх, історію; він був нерозлучним з ібн Кайїмом аж до його смерті; Ібн Касир — хафіз, історик, хадісоведа, автор багатьох книг, з яких найвідоміші — «Тафсир ібн Касіра» ( тлумачення Корану) і книга "аль-Біда уан-Ніхая" («Початок і кінець»); Файрузабаді — укладач тлумачного словника арабської мови «аль-камус аль-мухіт».

Богословські погляди Ібн Каййім вважається найвідомішим учнем ібн Таймії з числа його сучасників. Він усіма силами намагався популяризувати праці Ібн Таймії, майже у всіх питаннях слідував Ібн Таймії. Завдяки йому ідеї Ібн Таймії набули широкого поширення. Він багато дізнався від свого вчителя, але вважав найважливішим наступне: його заклик до книги Всевишнього Аллаха та достовірної сунні пророка Мухаммада; керівництво ними у повсякденному житті; розуміння Корану і сунни так, як їх розуміли праведні попередники; заперечення всякого роду нововведень у релігії та очищення її від тих нововведень (біда), які вживали мусульмани з власної ініціативи, ґрунтуючись на помилкових переконаннях протягом попередніх століть - століть занепаду, застою та сліпого наслідування.

Ібн Каййим був фахівцем у галузі тлумачення Корану, знавцем хадісів та їх методології, чудово знав калам та тонкощі арабської мови. У його працях можна знайти положення, близькі до антропоморфізму (ташбіх-таджсім). Визнавав поділ єдинобожжя (таухід) на три види (улюхійа-рубубійа-асмава сифат) — єдність Аллаха як Творця (таухід ар-рубубіййа), як єдиного об'єкта для поклоніння (таухід аль-улюгіййа) і як Облада ва-с-сифат).

Вважав забороненим спеціальні відвідування (зіярат) до могили пророка Мухаммада, угодників та праведників (авлія). Багато його положень піддалися жорсткій критиці з боку ортодоксальних сунітів. Як і Ібн Таймія, відкидав сліпе дотримання релігійних авторитетів і з різних віровчальних і правових проблем вважав за необхідне посилатися тільки на очевидні докази з ісламських першоджерел; водночас широко використав методику ханбалітської правової школи. Заперечував правочинність іджми.

Відмінною особливістю вчення сунітського ісламу вважав його «середнє становище» без крайнощів. Ібн Кайїм надавав великого значення духовності та її ролі в релігії. На відміну від Ібн Таймії, він відчув на собі значно сильніший вплив суфізму.

Результатом різнобічних наукових досліджень вченого стало багато книг. Ібн Каййим є автором книг з тлумачення Корану, праву, Хадіс, каламу. Відомо близько 100 його творів. Ось лише деякі з них: «Благодатный дождь прекрасных слов» () «Болезнь и лекарство» () «Большие грехи» «Высокий минарет (для различения) достоверных и слабых хадисов» () «Дух» () «Исцеление для больного. Вопросы предопределения, его мудрости и причины» () «Исчерпывающий исцеляющий ответ про Спасенную группу» ( «Ключ к Обители счастья» () «Мудрости» () «Описание рая и наслаждений его обитателей» «Оружие терпеливых и припасы благодарящих» () «Письмо в Табук» () «Притчи Корана» () «Провиант будущего мира» «Путь двух переселений и врата двух счастий» () «Сад влюбленных и отдохновение увлеченных» () «Спасение отчаявшихся от сетей Сатаны» () «Степени идущих» () «Целительное письмо о нормах двух последних глав Корана» «Экстракты мудрости» ().

Примітки