Ліляна Жикич-Караджорджевич (, при народженні Джогович; , Крагуеєваць — , ) — югославська і сербська поетеса, фотомодель і кіноакторка, рядова Збройних сил Союзної Республіки Югославії, яка брала участь в Косовській війні як доброволець.

Біографія

Походження та сім'я Народилася 9 березня 1957 року в місті Крагуєваць. Її батько — Живко Джогович (), водій з Герцеговини; мати — Міліца Джогович, до шлюбу Жикич (), уродженка села біля Тополи. Ліляна мала сестру Гордану та брата Богдана. Після розлучення батьків усі троє дітей залишилися з матір'ю, яка поїхала у Жабаре. Пізніше Ліляна взяла дошлюбне прізвище матері, відмовившись від батьківського. Деякий час мала подвійне прізвище Жикич-Манойлович, друга частина якої була прізвищем її бабусі по материнській лінії. Ліляна двічі була одружена, виховала шістьох дітей: від першого шлюбу мала дочку Дені і сина Марко, від другого — синів Діно, Мауро, Альберто і дочку Діну. Брат Ліляни, Богдан, помер 2016 року і похований поряд з Ліляною.

Творча діяльність Навчалася у музичній та балетній школі, була акторкою дитячо-юнацького театру імені Йоакима Вуїча в Крагугєваці. Закінчила факультет організаційних наук Белградського університету, 1978 року виграла конкурс краси . Брала участь у конкурсі «Міс Югославія», увійшовши до фіналісток, і навіть отримала шанс поборотися за перемогу, щоб взяти участь у конкурсі «Міс світу». Однак від цієї можливості відмовилася, віддавши перевагу участі у зніманні реклами в Нью-Йорку. Знімалася в югославських художніх фільмах «Зуб за зуб», , «Балканський експрес» і , а також позувала для різних рекламних плакатів. За її словами, зіграла кілька епізодичних ролей в оголеному вигляді, за що її критикували, проте головних ролей їй не давали, оскільки, вона не хотіла підкорятися «брудним іграм режисерів».

Розраховуючи записати платівку з піснями, все ж таки знайшла своє покликання і здобула славу як поетеса. Її перша збірка віршів вийшла під назвою «Тобі» (). Опублікувала кілька книг, зокрема збірку поезій «Як ти» (), присвячену її донці Діні. Тематика її віршів — життя, добро і зло, шляхетність і людська гідність. Один із найпопулярніших її віршів авторства — «Перша нагорода» (), який її діти неодноразово цитували. У 1990-і роки, під час гастролей Північною Америкою, випустила в Канаді збірку віршів для дітей та про кохання, а також увійшла до складу американського видавничого дому «Посли світу». Під час бойових дій у Хорватії та Боснії виступала на різних поетичних вечорах у Канаді та США, розповідаючи про сербський народ і пояснюючи місцевим жителям погляд сербів на трагічні події, що відбувалися. 1994 року вшанована однієї з американських літературних премій за вірш «Захищатиму Сербію, навіть коли помру» () і «Жодна могила не скаже, що мене немає» (). 1997 року почала писати роман «Коріння» ().

Зустрічі з Томіславом Карагеоргієвичем 1993 року вперше зустрілася з принцом Томіславом Карагеоргієвичем у храмі Святого Сави у Врачарі, де її дядько служив священником. Він попросив Ліляну сфотографуватися із принцом. За рік вона поїхала до канадського Торонто, щоб зустрітися з сестрою Горданою та подати документи для оформлення постійної посвідки на проживання в Канаді. Тут, у Мільтонському монастирі, Ліляна знову перетнулася з Томіславом. Вони говорили про Сербію, сербську історію, династію Карагеоргієвичів та громадянську війну. 1995 року, коли стало відомо, що принц Томіслав важко захворів, Ліляна залишила Канаду і повернулася на батьківщину, щоб зустрітися з ним в Опленаці. У травні 1996 року вони разом відвідали професора Йово Андричича (), який для лікування хворого Томіслава готував препарати на основі лікарських трав.

У суспільстві заговорили про роман Ліляни з Томіславом, а вона підігрівала ці чутки своїми заявами, в яких стверджувала, що принц називав її мало не «Белградською принцесою». В інтерв'ю від 1997 року Ліляна розповіла про попередні зустрічі з Томіславом і повідомила, що між ними зав'язалися серйозні стосунки, і що принц готовий розлучитися зі своєю дружиною Ліндою заради нової коханої. Вони нібито таємно побралися 27 жовтня 1996 року, після чого розписалися в Тополі, а в Белграді Томіслав вже представив громадськості Ліляну як свою нову дружину. Однак напередодні 1997 року між ними сталася сварка: принц хотів відзначити Новий рік в компанії своєї подруги Нади Голубович, а Ліляна чинила опір цьому. Після того як 1997 року інтерв'ю Ліляни про Томіслава було оприлюднено, принц спростував всі чутки про весілля, зробивши низку заяв. Він сказав, що Ліляна є нащадком другорядної гілки Карагеоргієвичів, тому одружитися з нею він не міг, до того ж вона недобре ставилася до його дружини. Ліляна була обурена відповіддю принца і публічно назвала його боягузом. Проте сучасники відзначали, що саме зустрічі з Томіславом спонукали Ліляну на висвітлення теми любові до Батьківщини в її творчості. Незабаром Ліляна змінила прізвище на подвійне, додавши «Караджорджевич»: за деякими даними, вона переконала владу в тому, що дійсно перебуває в далекій спорідненості з королівською династією. У суспільстві Ліляну довгий час вважали членом роду Карагеоргієвичів.

Косівська війна Після розриву стосунків з принцом Томіславом Ліляна покинула Опленац, оселившись у Белграді в будинку 36 по вулиці Будимській. Після перших авіанальотів НАТО на Югославію вона заявила про намір записатися добровольцем до лав югославської армії воювати проти албанських сепаратистів і військових частин країн НАТО, які їм допомагали. Про бажання воювати заявляв і її брат Богдан Джогович, який жив в Австралії і висловив намір піти на фронт. 28 березня Ліляна подала заяву про бажання записатися добровольцем до армії. Вступила до сухопутних військ Союзної Республіки Югославії, пройшовши короткострокову підготовку в околицях Белграда і потім вирушила зі своєю частиною до Ниша, а звідти до Печі.

На фронті вона встигла провести лише кілька днів. 1 квітня 1999 року в селі , біля міста Печ, центру однойменної громади, при виконанні службового завдання Ліляна вступила в бій проти солдатів Армії визволення Косова і загинула, в тому ж бою вбили ще двох солдатів югославської армії. Її брат, який проходив навчання в Бубані, отримав від військкомату відмову у проханні вирушити на фронт, оскільки його сім'я «вже достатньо зробила для Сербії» — саме тоді Богдан дізнався про загибель Ліляни. Від дядька Богдана та від полковника югославської армії Любинко Джурковича діти дізналися про те, що сталося з їхньою матір'ю: поліція того дня марно дзвонила у двері белградської квартири Ліляни, щоб повідомити сумну новину.

Пам'ять Труну з тілом Ліляни доправили в морг , а за місяць похована на цвинтарі в Жабаре. З Ліляною прощалися її діти, брат Богдан та сестра Гордана. Посмертно нагороджена орденом «За заслуги в галузі оборони та безпеки» І ступеня. 26 квітня 1999 року в газеті «Мир» опублікували її відомий вірш «Буду захищати Сербію, навіть коли помру»; пізніше в пресі з'явився ще один її вірш «Жодна могила не скаже, що мене немає» (). У Воєнному музеї Ніша 2018 року з'явилася виставка з фотографіями та віршами Ліляни Жикич-Караджорджевич, а пізніше висунули ініціатива назвати одну з вулиць Крагуєваца на її честь. 25 липня 2019 року скупщина міста Белград ухвалила рішення назвати вулицю Ліляни Жикич-Караджорджевич в місті міської громади Обреновац міста Белград.

Всі діти Жикич-Караджорджевич, за винятком Діни, переїхали за кордон: Альберто працював далекобійником у Канаді, а ще двоє синів Ліляни поїхали з батьком до Швеції. Дочка Діна Галорині закінчила магістратуру факультету прикладного менеджменту, економіки та фінансів у Белграді, у минулому працювала в журналах, виховувала сина Віктора (з батьком дитини розлучилася). За словами Альберто, коли він представив книгу віршів своєї матері в Канаді, то зворушив журналістів та всіх глядачів у залі. Діна дізналася правду про участь матері у війні в Косові від міністра у справах ветеранів бойових дій Драгана Поповича, давнього друга Ліляни, завдяки чому стала першим стипендіатом згідно із Законом про права дітей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків.

Примітки

Джерела

Посилання