З 2000-х років і до падіння режиму Асада в грудні 2024 Ісламська Республіка Іран і Сирійська Арабська Республіка були близькими стратегічними союзниками, і Іран надавав значну підтримку сирійському баасистському уряду в сирійській громадянській війні, включаючи матеріально-технічну та фінансову підтримку, а також фінансову підтримку. Іран вважав виживання режиму Асада критично важливим для своїх регіональних інтересівIranian Strategy in Syria , Institute for the Study of War, Executive Summary + Full report, May 2013.

Коли повстання в Сирії переросло в справжню війну, все частіше почали надходити повідомлення про іранську військову підтримку та іранську підготовку Національних сил оборони як у Сирії, так і в Ірані. З кінця 2011 і початку 2012 року іранський КВІР відправив десятки тисяч іранських солдатів і іноземних воєнізованих добровольців-шиїтів у координації з сирійським урядом, щоб запобігти краху режиму; тим самим поляризувавши конфлікт за конфесійною ознакою.

Іранські служби безпеки та розвідки консультували та допомагали сирійським військовим, щоб зберегти владу колишнього президента Сирії Башара Асада. Ці зусилля включали навчання, технічну підтримку та бойові дії військ"Syria's crisis: The long road to Damascus: There are signs that the Syrian regime may become still more violent", The Economist, 11 February 2012.. Оцінки чисельності іранського контингенту в Сирії варіювалися від сотень до десятків тисяч. Ліванські бойовики «Хезболли», підтримувані урядом Ірану, також брали безпосередню участь у бойових діях з 2012 по 2024 рік. З літа 2013 року Іран і «Хезболла» надавали Асаду важливу підтримку на полі бою, що дозволило йому досягти успіхів у боротьбі з опозицією. Станом на 2016 рік відзначені факти загибелі іранських генералів КВІР на полі бою в Сирії.

Історія Передумови Іран та Сирія — історично, політично та географічно пов'язані одна з одною держави, дипломатичні відносини між якими були встановлені у 1946 р., коли Сирія стала офіційно незалежною від Франції. При цьому Іран мав своє консульство в Дамаску та в період французького мандату. У 1975 р. було підписано сирійсько-іранську угоду про двостороннє співробітництвоGanji B. Politics of Confrontation: The Foreign Policy of the USA and Revolutionary Iran. London, I.B. Tauris, 2012. 320 p.. З початку 1980-х років відзначається посилення їхньої політичної взаємодії. Тісна співпраця стала можливою завдяки ворожому ставленню обох країн до Іраку (суперництво між сирійською та іракською партіями Баас тривало з 1966 р., коли внаслідок перевороту влада в Сирії перейшла до лівого крила партії, а іракське відділення партії відмовилося його визнавати). Дамаск став підтримувати антишахські сили в Ірані ще з кінця 1970-х років, а після перемоги там ісламської революції в 1979 р. знайшов союзника в особі нового керівництва. Сирія першою з арабських країн офіційно визнала Ісламську Республіку і згодом підтримувала її під час ірано-іракської війни 1980–1988 років. Крім того, після ісламської революції загальна антиіракська повістка була доповнена антиамериканською та антиізраїльськоюGoodarzi J.M. Syria and Iran: Alliance Cooperation in a Changing Regional Environment. Ortadoğu Ettleri, 2013, vol. 4, no. 2, pp. 31-54.. Потім у сирійсько-іранських відносинах був період деякого охолодження.

Зближення продовжилося знову після смерті президента САР Хафеза Асада в 2000 р. і переходу влади до його сина Башара. Після вторгнення США та їх союзників до Іраку в 2003 році "стратегічна взаємодія" між Іраном і Сирією на офіційному рівні відновилася, оскільки для них актуалізувався своїм інтересам у регіоні Близького та Середнього Сходу. З виведенням з Лівану сирійських військ у 2005 р. активнішу роль у регіоні стала грати ліванська шиїтська організація “Хезболла”, тісно пов'язана з ТегераномАхмедов В.М. Сирия на рубеже столетий. Власть и политика. Москва, Асти-издат, 2003. 172 с. [Akhmedov V.M. Siriya na rubezhe stoletii. Vlast' i politika [Syria at the Turn of the Century. Power and Politics]. Moscow, Asti-izdat, 2003. 172 p.].

Поступово почала складатися так звана "Вісь опору" — альянс, що об'єднав Іран, Сирію, іракські шиїтські ополчення, ліванську "Хезболлу", ХАМАС в Газі і єменський рух хуситівUzun Ö.S., Ekşi M. Continuities and Changes in Iran’s Foreign Policy: Analysis of Syrian Case. Journal of Regional Studies, 2017, vol. 1, no. 3, pp. 205-228.. І хоча "Вісь" по суті виявилася ситуативним альянсом, зумовленим спільністю геополітичних уявлень її учасників, (ІРІ). Загальна мета всіх учасників — протидія проекту американо-ізраїльського домінування на Близькому СходіRisseeuw R. The Syrian-Iranian Nexus: A Historical Overview of Strategic Cooperation. Brussels, Brussels International Center for Research and Human Rights, 2018. 16 p..

Сирійська революція, що вибухнула навесні 2011 р., була витлумачена в Ірані як похідна американської політики. Усі учасники “Осі”, включаючи хуситів, висловили підтримку уряду Башара Асада та направили до Сирії бойові формуванняSolomon A.B. Report: Yemen Houthis Fighting for Assad in Syria. The Jerusalem Post, 31.05.2013. Available at: https://www.jpost.com/Middle-East/Report-Yemen-Houthis-fighting-for-Assad-in-Syria-315005 (accessed 17.10.2019)..

В Ірані рішення про пряме втручання було ухвалено далеко не відразу, і спочатку Тегеран обмежувався заявами про безумовну підтримку чинного керівництва САР. Однак у міру поглиблення кризи — активізації дій опозиції проти режиму Асада — Іран став важливим гравцем на сирійській арені. Цьому сприяло посилення повстанського руху і вплив терористичної організації ІДІЛ, “Ан-Нусри”, та інших афілійованих з ними сунітських екстремістських угруповань на території Сирії та Іраку, яке зажадало поглиблення взаємодії урядових структур САР з силами іранського Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) і його спецпідрозділом "Аль-Кудс". З часом двостороннє співробітництво, ставши всебічним, набуло військово-політичного, економічного та територіального вимірів.Азизи Х. Иран в Сирии: лица, принимающие решения, интересы и приоритеты. Материалы дискуссии по итогам семинара “Новая динамика безопасности и политическое урегулирование в Сирии”. Сиракузы, Женевский центр политики и безопасности – GCSP, 2018. 6 с. [Azizi H. Iran v Sirii: lica, prinimajushhie reshenija, interesy i prioritety [Iran in Syria: Decision-Making Actors, Interests and Priorities]. Materialy diskussii po itogam seminara “Novaja dinamika bezopasnosti i politicheskoe uregulirovanie v Sirii” [Discussion Paper for the Workshop on: “The Emerging Security Dynamics and the Political Settlement in Syria”]. Syracuse, Geneva Centre for Security Policy – GCSP, 2018. 6 p.] Available at: https://dam.gcsp.ch/files/2y10pMuQcLqNZAvPWKgso8aoT7rS247JPKRjVH3TY8mcHygwdX9PG8C (accessed 28.02.2019)..

Військова інтервенція Політику Ірану в Сирії з березня 2011 до грудня 2024 року можна розділити на чотири етапи, для кожного з яких характерний певний ступінь залучення ІРІ до сирійського конфлікту. Так, на першому етапі (весна 2011 – літо 2012 рр.) Тегеран утримувався від відкритого втручання у конфлікт між офіційним урядом САР та опозицією. Підтримка режиму Асада, хоч і була беззастережною, але обмежувалася заявами окремих високопосадовців в Ірані, дипломатичними та військовими консультаціями, які здебільшого стосувалися питань формування та підготовки армії САР до оборони найважливіших об'єктівAhmadian H., Mohseni P. Iran’s Syria Strategy: the Evolution of Deterrence. International Affairs, 2019, vol. 95, no. 2, pp. 341-364. DOI: 10.1093/ia/iiy271..

На другому етапі (осінь 2012 – літо 2015 рр.) в основу політики ІРІ лягла стратегія так званої регіоналізації, відповідно до якої на допомогу сирійському уряду були направлені бійці угруповань шиїтів на місцях (“Заїнабіюн”, “Фатіміюн”, “Харакят Ан-Нуджаб”, “Асаиб Ахль аль-Хакк”). У свою чергу, президент Ірану Хасан Рухані у виступі, присвяченому його інавгурації 3 серпня 2013 р., заявив про стратегічний характер відносин двох країн та намір поглибити взаємодію з СирієюAl-Moussawi A.H. Iran and the Syrian Crisis. Journal of US-China Public Administration, 2017, vol. 14, no. 3, pp. 136-144. DOI: 10.17265/1548-6591/2017.03.002.

Після внаслідок наступу повстанців у першій половині 2015 року ситуацію було визнано критичною для виживання Асада. Генерал КВІР Касем Сулеймані кілька разів відвідав Москву, щоб розробити деталі плану скоординованих військових дій у Сирії. Деякі ЗМІ запевняють, що саме Сулеймані при особистій зустрічі з Путіним переконав російське військово-політичне керівництво розпочати повномасштабну військову операцію в Сирії.

На третьому етапі (осінь 2015 – початок 2018 рр.) Іран та його проксі стали координувати зусилля з Росією в рамках військової операції ЗС РФ у Сирії, що призвело до суттєвого перелому у боротьбі з повстанцями та відвоювання більшої частини територій, у тому числі й міста АлеппоСирия признала независимость самопровозглашённых «ЛНР» и «ДНР» //Радио «Свобода», 29 июня 2022. У розпал свого втручання у 2015–2018 роках у Сирії перебувало близько 10 000 військовослужбовців КВІР, 5 000 військовослужбовців іранської армії і понад 80 тис. бойовиків з різних шиїтських проіранських проксі.

Четвертий етап (з весни 2018 р. до осені 2024) — етап загасання конфлікту в Сирії, коли на перший план вийшло суперництво за вплив у країні між зовнішніми гравцями, в рамках якого перед Іраном стоїть завдання зберегти та посилити наявні політичні та економічні позиції в САР. За роки кризи військова підтримка Тегерана стала для Дамаска однією з найважливіших опор (поряд з російською). Зокрема значно розширилося військово-технічне співробітництво двох держав. Станом на літо 2023 року Іран підтримував 55 військових баз у Сирії та 515 інших військових об'єктів, більшість з яких знаходилися в провінціях Алеппо та Дейр-ез-Зор, а також у передмісті Дамаска, це становило 70% іноземних військових об'єктів у країні.

З жовтня 2023 року Іран почав все глибше занурюватися в гібридне протистояння з Ізраїлем, і восени 2024 року був сильно ослаблений поразками його проксі-угруповань «Хезболла» та ХАМАС. Росія ж в лютому 2022 пішла повномасштабною війною на Україну, внаслідок чого була змушена перекинути з Сирії на український напрямок основні сили ПКС. Цим і користувалися повстанці, щоб провести повномасштабний наступ в кінці 2024 року.

Станом на березень 2024 року SOHR підрахував, що в Сирії було вбито загалом 10 600 іранців та бойовиків про-іранських проксі-сил.

Поразка 6 грудня 2024 року, після серйозних військових невдач, викликаних успішним наступом повстанців, Іран та його проксі вивели свої сили із Сирії. Після падіння режиму Асада іранське посольство було розграбовано повстанцями, а іранські дипломати втекли з країни.

Після падіння Асада З січня 2025 року Сирія забороняє іранським громадянам в'їжджати на свою територію. Нова сирійська влада звинувачує Іран у спробі дестабілізувати державу шляхом підтримки заколоту прихильників Асада, а також екстремістів, пов'язаних з Ісламською державою.

Див. також Ірано-сирійські відносини

Примітки