Анна Доротея Саксен-Веймарська (; , Веймар, Герцогство Саксен-Веймар — , Кведлінбург, Кведлінбурзьке абатство) — принцеса з Ернестинської лінії дому Веттінів, донька герцога Саксен-Веймара Йоганна Ернста II.

Лютеранська імперського Кведлінбург з 1684 по 1704 рік. Під час її правління піклування над абатством перейшло від Саксонії до Бранденбурга.

Сім'я та ранні роки Народилася у Веймарі 12 листопада 1657 року. Стала першою дитиною і старшою донькою герцога Саксен-Веймара Йоганна Ернста II та Крістіни Єлизавети Шлезвіг-Гольштейн-Зондербурзької, принцеси з будинку Ольденбургів. За батьківською лінією була онукою герцогу Саксен-Веймара з Ернестинської лінії будинку Веттінів Вільгельму та Елеоноре Доротеї Ангальт-Дессауської, принцесі з гілки Ангальт-Дессау будинку Асканіїв. По материнській лінії була онукою герцога Шлезвіг-Гольштейн-Зондербурга й Анни Дельменгорстської, графині з Дельменгорстської гілки Ольденбурзького дому.

1677 року двадцятирічна Анна Доротея вступила в імперське абатство Квендлінбург як тимчасова вихованка для поглиблення знань про протестантське богослов'я. Проте невдовзі попросила канцлера Фолькмара Гаппе повідомити батька про своє бажання стати канонісою. Герцог Саксен-Веймара схвалив рішення доньки та передав їй у подарунок Біблію. Утримання принцеси обговорили з настоятелькою монастиря і домовились на триста імперських талерів на рік. У Анни Доротеї в Кведлінбурзі часто гостювали молодші сестри Вільгельміна та . 1681 року батько допоміг їй отримати місце пробста монастирської капітули, яке вона обіймала до 1684 року, коли стала новою княгинею-абатисою Кведлінбурга.

Абатиса

Після смерті 13 грудня 1683 року княгині-абатиси Анни Софії II їй у наступниці призначили , принцесу з Гольштейн-Готторпської гілки Ольденбурзького дому. Однак її кандидатуру відхилив піклувальник монастиря, курфюрст Саксонії Йоганн Георг III і допоміг обійняти місце настоятельки імперського монастиря своїй родичці. 4 вересня 1684 року Анна Доротея Саксен-Веймарська стала княгинею-абатисою Кведлінбурга. 29 січня 1685 року її затвердив на цій посаді імператор Леопольд I після того, як напередодні в монастирському капітулі відбувся урочистий вступ на посаду нової настоятельки. 18 лютого того ж року до абатства прибули делегати курфюрста Саксонії, щоб обговорити стосунки між абатисою та піклувальником монастиря. В історію ця подія увійшла під назвою Конкордської угоди, оскільки договір уклали у день святої Конкордії.

Під час свого настоятельства велику увагу Анна Доротея приділяла духовним питанням. За неї до монастирського богослужіння внесли деякі зміни. Наприклад, вона включила спів гімну «Милостивий Ісус, ми тут» перед читанням проповіді та початковий гімн: «Нині, слава Богу, відбулося». Вона також відкрила недільні уроки катехізису з обов'язковим відвідуванням для дорослих та з нижчих станів. Заснувала бібліотеку у замку Кведлінбург та багато інших корисних установ. 1865 року стараннями настоятельки в Брюлі, монастирському парку відпочинку, проклали чотири липові алеї. Однак того ж 1685 року в аббатиси-княгині виникли розбіжності з магістратом щодо статусу ринкової церкви Кведлінбурга, які вдалося швидко врегулювати. В Імперському камеральному суді у Вецларі виграла позов в опікуна монастиря, курфюрста Саксонії, заперечивши його повноваження. Останній запропонував їй мирову угоду, але настоятелька відмовилася, після чого в неї остаточно зіпсувалися стосунки з курфюрстом та комендантом абатства. Анна Доротея змогла закріпити за настоятелькою право на обрання головного проповідника монастирської капітули, кандидатура якого мала насамперед отримати схвалення всіх насельниць монастиря.

За Вестфальським миром князівство-єпископство Гальберштадт, що втратило духовний статус, відійшло до курфюрста Бранденбурга. 1684 року останній висунув права на Кведлінбург, оскільки піклувальниками міста й абатства були правителі графства , землі якого увійшли до складу князівства-єпископства Гальберштадт двома століттями раніше. Імператор суворо заборонив вторгнення на територію Кведлінбурга. Однак Бранденбург не відмовився від своїх домагань. 1697 року курфюрст Саксонії Фрідріх Август, за рік до цього став королем Польщі і великим князем Литовським, поступився правами піклувальника абатства Кведлінбург курфюрсту Бранденбурга Фрідріху III за триста сорок тисяч талерів; за іншими відомостями, сторони зійшлися на сумі в триста двадцять чотири тисячі талерів. Анна Доротея не погодилася з передачею піклування і опротестувала угоду курфюрстів, тому що вона, на відміну від усіх попередніх подібних їй в історії Імперського монастиря, була укладена без попереднього схвалення княгині-абатиси. Настоятелька категорично відмовилася визнавати піклувальником абатства курфюрста Бранденбурга. Вранці 30 січня 1698 року армія Фрідріха III, який проігнорував заборону імператора, зайняла Кведлінбург. Остаточно імперське абатство перейшло до курфюрста 18 лютого 1698 року, але тільки 8 вересня того ж року жителі міста склали присягу правителю Бранденбурга.

Пізні роки Через деякий час Фрідріха III як піклувальник монастиря визнало і духовенство Кведлінбурга. Попри це, Анна Доротея продовжувала відстоювати привілеї абатства, неодноразово вступала в суперечку з піклувальником монастиря та магістратом Кведлінбурга, коли справа стосувалася призначень на пастирські посади. Вона виступала проти сектантів-фанатиків, які користувались неосвіченістю частини городян. 31 липня 1700 року княгиня-абатиса видала указ проти тих, хто заперечував значення церковного богослужіння та церковної громади. Раніше 27 січня 1693 року винесла постанову, яка зобов'язала пасторів і вчителів колегіальної школи викладати лише те, що відповідає доктрині лютеранського сповідання.

1700 року сприяла зведенню нового вівтаря святого Бенедикта і благоустрою колегіальної церкви і резиденції. 1703 року в Анни Доротеї через все пережите почалися проблеми зі здоров'ям. Їй довелося на якийсь час покинути монастир і вирушити на лікування в Карлсбад. Проте зусилля настоятельки поправити здоров'я виявилися марними. Вона померла 24 червня 1704 року в Кведлінбурзі. Її останки перевезли до Веймара і поховали в на історичному цвинтарі міста.

Примітки

Література

Посилання