Чорна металургія Малайзії — галузь обробної промисловості Малайзії. У 2024 році в країні було виплавлено 8,8 млн. т сталі (24 місце в світі, оцінка, 2024). Чорна металургія країни сучасного рівня почала зароджуватись з першіх років незалежності країни, тобто у 1960-х роках, однак розвивалася повільно аж до початку 1990-х років, набула особливо помітного розвитку у період з кінця 1990-х до 2020-х років, що було пов'язано з розвитком інфраструктури та зростанням будівельного та виробничого секторів економіки країни, що призвело до буму споживання сталі. Країна залишається значним імпортером сталі — як у вигляді напівпродуктів, так і у вигляді готового прокату.

Історія

Винекнення чорної металургії Малайзії Перший металургійний завод на території Малайзії, що здобула незалежність від Британії у 1957 році, став до ладу у 1964 році на території Сінгапуру у місті Джуронг. У 1965 році планувалося розширити завод у Сінгапурі і побудувати новий у Малаї. Malaysia. International Commerce. Volume 71, Number 3. Januare 4, 1965. p. 37. У 1965 році Сінгапур відокремився від Малайзії і тому сінгапурський завод у Джуронг опинився поза її межами.

Наступний металургійний завод, який став першим металургійним заводом Малайзії після відокремлення Сінгапуру, був побудований у Прай (штат Пенанг). Він розпочав спочатку невеличкий комерційний випуск продукції у червні 1967 року. Проектна потужність заводу становила 124 тис. т чавуну, 121 тис. т сталі і 111 тис. т прокату на рік. Будівництво заводу коштувало 72 млн доларів США. Це був єдиний на той час металургійний завод на всю Південно-Східну Азію, на якому була доменна піч. Завод належав компанії «Малайавата» (Malayawata Steel), A Year Book of the Commonwealth. London, Her Magesti's Stationery Office. 1969. 224. 51 % капіталу якої належав Малайзії і 49 % іноземним компаніям, причому 39 % припадало на частку консорціуму японських компаній, що ним керувала компанія Явата сейтецу. Завод випускав чавунні виливки і 4 типів профілів сталевого високоякісного прокату. Наприкінці 1960-х років передбачалося підвищити виробництво до 800 тис. т на рік. Станом на 1970 рік завод у Прай був єдиним заводом такого типу не тільки в Малайзії, але й у всій Південно-Західній Азії. Проблемы экономической самостоятельности стран Юго-Восточной Азии. — М., 1970. — 211 с. — С. 63.

Розвиток технології безпосереднього одержання заліза На початку 1980-х років в Малайзію почала проникати технологія виробництва заліза прямого відновлення. У 1984 році став до ладу завод з виробництва гарячобрикетованого заліза на острові Лабуан, на якому було встановлено установку Мідрекс. Його продукція йшла на експорт. Протягом 1982—1985 років у Телок-Калонг, біля Кемаман (штат Теренґану) було побудовано завод повного виробничого циклу, на якому так само вироблялося залізо прямого відновлення, але вже для самого заводу та для внутрішнього попиту. Ці 2 заводи були найбільшими в країні до 2000-х років. Завод на острові Лабуан працює досі (2025), а от на заводі у Телок-Калонг виробництво губчастого заліза не було успішним, працював погано і тільки електросталеплавильними печами і був в решті решт закритий у 2013 році.

Завод у Тело-Калонг був збудуваний біля вже існуючого глибокого порту Кемаман для зручності постачання імпортної залізної руди. Завод був спроектований і побудований «під ключ» японською компанією Ніхон сейтецу (Nippon Steel), його власником стала компанія «Перваджа Тренгану» (Perwaja Trengganu Sdn. Bhd., з 1987 року — «», ), спільне підприємство держави (51 %), японської Nippon Steel і уряду штату Тренгану (19 %). Заснована за участі Експортно-імпортного банку Японії. Проектна потужність — 600 тис. т сталі на рік. На заводі було побудовано першу в світі промислову установку одержання губчастого заліза за процесом NSC-DR, розробленим Nippon Steel Corporation. NSC-DR. Sponge Iron Production by Direct Reduction of Iron Oxide. 2012. Однак, завод працював погано. Через 3 роки цей первісток процесу NCS-DR був закритий через неефективну роботу заводу та зниження внутрішнього попиту на залізо безпосереднього виробництва. Через погану роботу заводу Nippon Steel виплатила малайській стороні 194 млн доларів США компенсації. The Mineral Industry of Malaysia. Minerals Yearbook. 1989. p. 568 Багато років установка з виробництва губчатого заліза була у простої, на заводі працювали лише У 1993 році технологія Nippon DR була замінена на HYL III і завод почав працювати з прибутком. З 2013 року перебував у простої. Станом на 2025 рік більшість металоконструкцій на заводі демотовано.

1990-і роки У 1990-х роках в країні діяли 2 заводи прямого одержання заліза — у промисловому районі Телок Калонг, що поблизу Кемамана (штат Тренгану), яким керувала компанія Perwaja Steel Sdn. Bhd, та на острові Лабуан, біля узбережжя Сабаху, яким керувала компанія Steelcorp Sdn. Bhd. (раніше відома як Sabah Gas Industries Sdn. Bhd.). Perwaja Steel була єдиним виробником сталі в Малайзії з повним виробничим циклом. У Телок Калонг, поблизу Кемамана, для одержання заліза використовувався процес HYL III (потужність1,2 млн т), сталь розливалася на 2 МБЛЗ. Крім того, в країні було кілька металургійних заводів неповного виробничого циклу, що використовували імпортний чавун і сталевий брухт для виплавки сталі. На заводах країни загалом діяло 2 деревновугільних доменних печі, 8 дугових печей. У 1995 році чорна металургія країни мала загальну виробничу потужність по залізу прямого одержання — 1,5 млн т, по сталевій заготовці — понад 2 млн т на рік. Виплавка сталі в Малайзії становила близько 1,9 млн тонн. Імпорт сталі помітно перевищував власне виробництво.

З 1-ї половині 1990-х років державна компанія Perwaja Steel Sdn. Bhd, головний виробник сталі в Малайзії, зазнавала збитків, в неї виникли фінансові труднощі, накопичувалися борги. У 1998 році вона була приватизована, при цьому Maju Holdings Sdn. Bhd. отримала 51 %, Lion Group — 30 % та уряд штату Тренгану — 19 %. У 2001 році Антикорупційне агентство розслідувало ймовірне розкрадання коштів Perwaja Steel, які виводилися до швейцарського банку через Японію та Гонконг.

З середини 1990-х років спостерігалося зростання у виробництві сталі. Наприкінці 1990-х років виробництво тимчасово падало через зменшення попиту на сталь, перш за все у будівництві, відсутність масштабних проектів з боку держави. Іншою причиною була дорога імпортна сировина. У 1999 році виробничі потужності використовувалися лише на 40 % або нижче. Через Щоб слабкий внутрішній попит на сталь, багато сталеливарних заводів працювали лише в нічні зміни, щоб скоротити витрати на електроенергію, та збільшили внутрішньорегіональний експорт сталі до Сінгапуру, Тайваню та В'єтнаму, щоб зменшити накопичення запасів. З 1990-х років по 2020-і роки виробництво сталі в країні зростало за рахунок розширення існуючих і будівництва нових виробничих потужностей. Також розширювався асортимент продукції, що випускалася. У 1997 році у Гуруні, поблизу порту Баттерворт-Пенанг, став до ладу перший в Малайзії стан для виробництва балок.

Розвиток галузі у 21 столітті На початку 21 століття, у 2001 році, номінальна потужність Малайзії за виробництвом заліза прямого відновлення та гарячобрикетованого заліза становила 1,2 млн т на рік та 720 000 тонн на рік відповідно. Номінальна потужність виробництва заготовок та слябів становила 6,9 млн тонн на рік (2002). Малайзія виробила 4,1 млн т сталевих напівфабрикатів, імпортувала більше готового прокату. Виробництво зростало, але Малайзія залишалася великим імпортером сталевої продукції, переважно з Японії та інших основних азійських країн-виробників сталі. Для підтримки власного виробника уряд запроваджував підвищені тарифи на імпорт (2002).

Виробництво сталі зростало протягом всього періоду з 2000 по 2025 роки. Наприкінці 2007 року Ann Joo уклала контракт з китайським Таншаньським Інститутом проектування та досліджень заліза та сталі на проектування та будівництво доменної печі об'ємом 450 кубічних метрів та агломераційної машини площею спікання 75 квадратних метрів на своєму заводському майданчику. Доменна піч стала до ладу у 2011 році. у Perai Free Industrial Zone. Prai Industrial Estate, 13600 Perai, Pulau Pinang, Malaysia Доменна піч мала стала першою сучасного типу, побудованою в Малайзії. Ann Joo також планувала розширити потужність виробництва чавуну до 1,1 млн тонн/рік шляхом додавання ще однієї доменної печі, агломераційної машини та 45-тонного конвертера в рамках другого етапу розширення.

У 2012—2014 роках бразильською компанією Vale S.A., провідним постачальником залізної руди, у Телук-Рубіа (Лумут, у штаті Перак) було побудувано розподільчий центр для залізної руди та завод з грудкування. Проект коштував 900 мільйонів доларів США. Цей термінал став центром продажу залізної руди на ринках Азії та Близького Сходу та конкурувати з Rio Tinto plc та BHP Billiton ltd. Термінал може зберігати до 30 млн. т руди і може бути розширений до 60 млн. т.

Протягом 2000—2025 років планувалися й інші масштабні проекти. До їх розробки залучалися іноземні компанії, зокрема японські Кавасакі сейтецу кабусікі кайся і JFE steel Corp., тайванська China Steel Corp., китайські, американська Midrex Technologies inc. Однак, не всі плани було реалізовано і далі економічних обгрунтувань проектів справа не дійшла.

Малайзія мала загальні прокатні потужності для готового довгого прокату близько 7,2 млн тонн у 2003 році, але коефіцієнт використання потужностей становив близько 50 %. У 2005 році Малайзія мала загальну встановлену потужність 16,2 млн тонн (11,6 млн тонн для довгого прокату та 4,6 млн тонн для гарячекатаних та холоднокатаних рулонів); з цієї кількості загальний коефіцієнт використання становив 56,8 %.

У першому десятилітті 21 століття більшість потреб чорної та сталеливарної промисловості Малайзії в сировині, такій як феросплави, чавун, сталеві зливки, сталеві напівфабрикати та металобрухт, також задовольнялися за рахунок імпорту. У 2002 році імпорт іншої сировини чорною металургією включав 1,5 млн тонн феросплавів, 1,3 млн тонн залізної руди та концентрату, 544 400 тонн напівфабрикатів, 520 702 тонни залізних та сталевих зливків, 316 100 тонн інших злитків легованої сталі, 225 201 тонну чавуну, 196 286 тонн заліза та губчастого заліза, і 119 779 тонн інших проміжних чорних продуктів.

Швидке розширення виробництва феромарганцю та силікомарганцю у 2017 році було зумовлене запуском та розширенням виробництва трьох феросплавних заводів між 2016 та 2017 роками. Усі три заводи були частиною промислового парку Самаладжу в Бінтулу, штат Саравак. Компанія Pertama Ferroalloys sdn. Bhd. (спільне з японськими компаніями підприємство) почала виробляти феросиліцій у середині 2016 року та силікомарганцю наприкінці 2016 року. Ці заводи є спільною власностю з компаніями з Китаю, Японії, Тайваню і Сінгапуру.

Сировинна база

Запаси залізних руд невеликі, підтвердженні становлять 120 млн т, загальні — 225 млн т. Середній вміс заліза в них — 58 %. Поклади марганцевих руд становлять 2 млн т. Гірничий енциклопедичний словник: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

В штаті Тренгану біля селища Букіт Бесі виявлено родовище з запасом понад 50 млн т залізної руди з вмістом заліза близько 70 % (2011). Ведеться видобуток.

Запаси вугілля так само невеликі. На родовищі Сілантек, що містить вугілля від антрациту до коксівного, доведені запаси становлять 7,25 млн т, а прогнозні оцінюються в 50 млн т.

Статистичні дані + Виробництво основних видів продукції чорної металургії в Малайзії, млн. т. Вид продукції 1990 1995 2000 2005 2010 2015 2020 2023 Залізна руда 0,3 0,202 0,259 0,949 3,495 1,020 5,371 Залізо прямого відновлення н.д. н.д. н.д. н.д. н.д. 0,957 0,747 Сталь 1,2 2,45 3,65 5,296 5,693 3,784 6,620 Феросплави 0,105 0,683 Металопрокат Примітки. 1. н.д. — немає даних.

Характеристика галузі