Леонтіна Владиславівна Лозова́ (2 жовтня 1958, Київ) — українська скульпторка порцеляни, художниця.
Життєпис Народилася 2 жовтня 1958 року в місті Києві (нині Україна) в сім'ї скульпторів порцеляни Владислава Щербини та Оксани Жникруп. 1984 року закінчила поліграфічний факультет Київського політехнічного інституту (філія Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова)Леонтіна Владиславівна Лозова / Київська порцеляна.. Була ученицею Бориса Валуєнка, Флоріана Юр'єва, Федора Глущука. Малювати вчилася у батька, Ольги Рапай-Маркіш, Владислава Мамсикова та Михайла Вайнштейна.
З 14 липня 1986 року по 1988 рік працювала художником, а з 1988 року до 15 травня 1991 року скульптором на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Протягом 1991—1994 років — у приватних київських кооперативах «Дністер» та «Стандарт».
Творчість Працюючи на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі художниця розробляла зразки малюнків для деколі, займалася порцеляновою пластикою та сувенірною продукцією. Її авторські фігурні композиції охоплюють широкий спектр тем: щасливе дитинство, сюжети з казок (народних і літературних), українську етнографію, балет та ілюстрації до дитячих пісень і колискових. Коли завод у 1993 році був приватизований і став називатися ВАТ «ДЕФФА», він продовжив випускати її продукцію, як для внутрішнього ринку, так і на експорт. Серед робіт: малюнки для деколі: «Трояндовий кущик», «Гвоздика», «Ситцева» (1986); деколь на кухоль форми «Дзвіночок» (1986) та на сервіз «Тет-а-тет» (1991); скринька для прикрас «Театральна» (1987); скульптура: «Попелюшка» (1986), «Дюймовочка» (1987), «Маша та ведмідь» (1988), «Кіт у чоботях» (1988), «Біля тину» (1988), «Принцеса та Свинопас» (1989), «Як же я мою корівоньку люблю» (1989), «Котя-котенько-коток» (1989); композиція «Канкан» (2 варіанти, 1990), «Любить — не любить» (1990); мініатюри: триптих «Балет» (1987), «Альонка» (1990), «Під музику Вівальді» (1991). З кінця 1980-х років бере участь у мистецьких виставках.
Окремі роботи зберігаються в Національному музеї декоративного мистецтва України в Києві, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» під Переяславом, Музеї образотворчих мистецтв у Чорноморську.
Примітки
Література