«Перший загін: Істина» () — роман російської письменниці .
Сюжет Більша частина подій твору відбувається в сучасності. Ніка Данілова зростає в дуже дивному інтернаті, де всіх дітей годують делікатесами, водять у дельфінарій і навчають одразу кільком іноземним мовам. Щоправда — ймовірно, як компенсація за розкішне життя — час від часу дітям вводять у вену якийсь препарат, від якого підліткам сняться кошмари, в яких вони спускаються до «царства мертвих». Спокійне життя Ніки триватиме недовго і закінчиться трагічно: їй доведеться живцем зійти у світ тіней, аби запобігти Третій світовій війні й зустрітися там зі своїми попередниками — тими самими піонерами-героями, які колись боролися з таємними силами Третього рейху.
Критика На думку критика «головною емоцією, яку викликали розповіді про піонерів-героїв, був крижаний, нелюдський жах. Замість подвигів, героїзму і слави, описаних у життєписах Зіни Портнової, , Валі Котика, в дитячій пам'яті чомусь назавжди застрягали лише моторошні подробиці мученицької смерті маленьких героїв у червоних галстуках ...історії таким чином перетворювалися на справжній радянський хорор — похмурий, звабливий і, що особливо важливо, заснований на реальних подіях». Саме цю тему, на її думку, підхоплює письменниця у романі, що є продовженням однойменного аніме-фільму.
На відміну від Олексія Іванова («Харчоблок») та Катерини Сільванової з Оленою Малісовою («Літо в піонерській краватці»), Анну Старобінець зовсім не цікавить побутовий, щоденний бік піонерського життя. Замість того щоб «деконструювати або, навпаки, реанімувати радянський піонерський міф, вона вибудовує на його місці принципово новий — дистильований, очищений від усього земного й тому особливо моторошний».
Водночас Юзефович відзначає, що у творі «є до чого причепитися: сюжет пробуксовує і норовить зійти з рейок мало не на кожному повороті, багато що так і залишається невиговореним, а всі хитрі ходи, прокладені героями від зав'язки до фіналу, вперто, до останнього, відмовляються зійтися в одну точку». Проте критик стверджує, що «це саме той випадок, коли причепитися можна, але зовсім не хочеться», бо недоліки роману випливають із його «сумнівного мультиплікаційного походження». Також вона відзначає інтелектуальність твору, наявність багатьох алюзій та відсилок.
Перевагою роману, на думку дописувачів інтернет-журналу «Рабкор», є те, що він, як можна припустити, не є простим переказом сюжету анімаційного фентезі, у якому «Велика Вітчизняна війна зображена досить незвично» — зокрема як протистояння окультних служб (відомого «Аненербе» та радянського 6-го відділу військової розвідки), а викликані з потойбічного світу піонери рятують батьківщину й увесь світ від фашистів. У межах проєкту «Перший загін» письменниця створила самостійний твір, другою перевагою якого є дотримання цілісності й функцій літератури подібного жанру (захопливість, гостросюжетність, простота, пізнавальність) та літератури загалом.
На думку «Рабкора», «написано майстерно — принаймні читається, як і повинно, на одному диханні». Сюжет доволі складний і винахідливий, викладений просто й лаконічно, але при цьому «малопрогнозований — як, скажімо, в найкращих творах Діна Кунца чи Паланіка». Фінал неоднозначний, «змушує замислитися». Загалом, роман, «звісно, дещо похмурий, але, як у Кодзі Судзукі, його динаміку забезпечує детективний елемент — розкриття таємниці».
Кузнєцова А. розкритикувала твір, заявила, що і раніше, і тепер не відчула атмосфери трилера. Критик назвала авторку «комерційною письменницею», яка не соромиться запозичувати по тридцять відсотків дозволеного в колег по цеху — у творі «легко впізнаються колізії одразу з двох книжок М. і С. Дяченків — „Vita Nostra“ та „Цифровий“»; головне — результат, а він є: «публікацію книги випередила анімаційна постановка, саме вона й забезпечить продаж тиражу, попри очевидну письменницьку невдачу».Кузнецова А. Ни дня без книги // Знамя. — 2011. — № 4. — С. 233.
Див. також
Перший загін (фільм)
Примітки