Олексій Юрійович Ануля (; 10 липня 1993) — український військовослужбовець, учасник оборони Чернігівської області під час російського вторгнення в Україну. Провів майже десять місяців у російському полоні, після чого був звільнений у межах обміну 31 грудня 2022 року.
Життєпис Олексій народився в Чернігівській області, Україна. Дитинство та юність провів у рідному регіоні, закінчив місцеву школу та жив разом із родиною.
З ранніх років займався кікбоксингом та досяг звання чемпіона СНД.
Професійну діяльність Олексій розпочав у сфері персональної охорони. Працював бодігардом у закритій організації, яка забезпечувала безпеку учасників масштабних будівельних проєктів та міжнародних клієнтів. Серед його клієнтів були розробник WhatsApp та син прем’єр-міністра Лівії.
Підготовка до роботи передбачала інтенсивні фізичні та бойові тренування: бокс, кросфіт, щоденне плавання на дистанції до 2 км та навчання ножовому бою під керівництвом підполковника спецпідрозділу.
Батько Олексія служив в Радянські часи у секретних військових підрозділах, що займалися розробкою ядерної зброї та працювали на закритих об’єктах на Уралі, що суттєво вплинуло на формування у сина інтересу до військової та оборонної тематики.
До початку повномасштабної війни Олексій перебував у відмінній фізичній формі — його вага становила близько 102 кг, щодня він долав 15 кілометрів бігу та виконував до 35 підтягувань. Проте вже за кілька місяців усе змінилося — спортзал замінила війна, а замість тренувань почалися бої.
Війна та захист Чернігова У лютому 2022 р. після початку російського вторгнення Ануля з 57‑річним батьком Юрієм прийшли до Чернігівського військкомату, та обидва вступили до Збройних сил України й потрапили в різні підрозділи, але їх обох відправили до села Лукашівка під Черніговом.
Олексій служив кулеметником 21‑го окремого стрілецького батальйону, взявши участь у боях за Лукашівку.
10 березня 2022 року під час боїв Олексій отримав уламкове поранення. Йому вдалося врятуватися, і він переховувався близько 12 годин у старому руслі річки.
А батько Олексія, Юрій Ануля залишився у Лукашівці. За свідченнями побратимів, він допоміг вивести з оточення 42 людей, а потім повернувся, щоб прикрити відступ. Підбивши кілька російських танків, Юрій та ще четверо українських воїнів потрапили в полон; очевидці розповіли, що їх катували та спалили живцем у місцевій церкві .
Обгорілі рештки тіл викинули біля доріг між селами Анисів та Бакланова Муравійка. Тіло батька знайшли за ДНК і спочатку поховали у Ніжині; у травні 2023 р. його перепоховали на кладовищі «Яцево» в Чернігові.
Після боїв Олексій залишився сам, контужений, на позиції, де більшість його побратимів загинули.
Протягом кількох годин він перебував поруч із технікою противника, ховаючись від російських підрозділів, що проводили «зачистку» місцевості. За його словами, близько дванадцяти годин він лежав під травою неподалік дороги, тоді як російські солдати неодноразово проходили повз, шукаючи українських військових.
Взяття в полон Після цього він намагався вийти з окупованої території, рухаючись до сусіднього села.
У дорозі його помітила місцева жителька, яка, за свідченнями Олексія, повідомила про нього російським військовим.
Невдовзі його затримали військовослужбовці з-поміж бурятських підрозділів Російської Федерації.
Під час обшуку росіяни виявили у нього телефон, ніж і документи. Попри спроби представитися місцевим жителем, поранення на обличчі та фрагменти військової форми викрили його належність до українських сил оборони.
Після цього його побили та поставили на коліна біля дороги, готуючись до розстрілу. Однак прибуття старшого за званням офіцера відтермінувало страту — полоненого вирішили доправити на допит.
Під час первинних допитів, які відбувалися на лісопилці в селі Вишневе, Ріпкинський район, Чернігівської області, російські військові цікавилися розташуванням українських позицій і об’єктів інфраструктури, також один з офіцерів ФСБ читав із ноутбука секретну біографію батька Олексія, усі місця його служби та лікування, які навіть рідні не знали.
На полоненого чинили моральний тиск: йому пропонували служити за «бацьку Лукашенка», змушували їсти шеврони загиблих товаришів та проводили «жорсткі прийомки» з побиттям і електрошокерами.
Згодом Анулю перевезли до Курського СІЗО №1, де він провів 40 діб, а перед тим на дисциплінарному батальйоні (дисбаті) у Курській області, там він простояв 6 діб на колінах, переносив пісок руками у відрах після вирваних зубів, носив ротом калюжі, а одного разу на нього натравили собаку.
Після цього, 5 травня 2022 року, його етапували до виправної колонії №1 міста Донськой у Тульській області.
Він пройшов через шість місць утримання, зокрема Іванівку, Ріпкинщину, Курськ та Тулу. За його словами, у колонії полонених били щодня починаючи із шостої ранку: 18 годин на добу їх змушували стояти, а в лазні російські охоронці пускали електрошокер по мокрих тілах, що зламало йому кілька хребців. Іржавим ножем йому перерізали сухожилля на великому пальці, щоб він не міг натискати на курок.
Тортури супроводжувалися постійним голодом. Ануля втратили 40 кг ваги та 6 см зросту; він змушений був їсти земляних черв’яків і навіть живу мишу, щоб не померти.
У колонії полонених утримували у приміщеннях, куди стікали фекалії з 20 камер; вони спали поруч із пліснявою та трухою.
Під час перебування в одиночній камері Анулю тримали підвішеним за руки шість днів; він пережив спробу сексуального насильства, але один із російських вартових, який колись програв йому на змаганнях з кікбоксингу, заступився за нього і полегшував умови: приносив їжу, послабляв скотч та підкладав пінопласт під спину.
Від розпачу військовий кілька разів думав повіситися. Напередодні обміну він співав собі «Jingle Bells» і підготував простирадло, але побачив примару померлої бабусі, яка нагадала, що він ще не купив подарунків для своїх дітей; після цього охоронці знову побили його.
Протягом дев’яти місяців полону він відзначав дні, дряпаючи рахунки на стіні, і провів 130 діб у карцері.
Ануля пережив 17 операцій після повернення, адже у полоні йому зламали ніс, щелепу, ключиці, ребра, лопатки, укололи ніж у стегно та травмували хребет.
Визволення з полону 31 грудня 2022 р. Росія передала Україні 140 українських полонених, серед яких був і Ануля. За його словами, працівники ФСБ довго запевняли, що саме він залишиться єдиним не обміняним, демонструючи списки, де тільки його прізвище було виділене темним кольором.
Перед відправкою його побили, змусили роздягтися та одягнути чужий одяг, а під час транспортування розповідали, що везуть на розстріл; лише після прибуття до місця обміну в Курській області він почув голос українського військового і зрозумів, що їде додому.
Після звільнення з полону відчуття свободи прийшло не одразу. За словами колишнього полоненого, усвідомлення того, що він справді вільний, з’явилося лише через кілька місяців. Перший час його супроводжувала постійна тривога та відчуття моральної відповідальності перед товаришами, які залишилися в неволі.
Він зазначав, що не міг дозволити собі розслабитися і відчував сором перед родичами інших військовополонених за те, що повернувся сам, тоді як їхні близькі залишалися в полоні. Психологічне напруження супроводжувалося порушеннями сну: йому часто снилися події полону, і навіть сильні снодійні не приносили полегшення.
"Я був дуже худий і з опухлими ногами, що навіть інші військовополонені дивувалися. Пам'ятаю, як зустрівся із сім'єю і пішов до себе в номер. Прямо в коридорі в мене відмовили ноги – в кімнату вже заносили хлопці. Терміново повезли в Полтаву на ампутацію. Обласна лікарня не прийняла, а у шпиталі сказали, що треба різати, бо у гомілках багато судин, з якими вже нічого не вдієш. Пощастило, що там не було місця, тому я потрапив у 2 міську лікарню. Там мене буквально поставили на ноги, й ампутувати їх не довелося", – згадує чоловік .
Реабілітація Після звільнення Ануля проходив тривалу реабілітацію: півроку лікувався у 17 лікарнях України, ще місяць був в Ізраїлі та понад три місяці — у Латвії.
На лікування він витратив понад 28 тис. євро, значну частину яких зібрали чернігівські волонтери.
Незважаючи на тяжкі травми, він повернувся до активного життя: із 2023 р. виступає на міжнародних конференціях, зустрічається з політиками та дипломатами, привертаючи увагу до теми військовополонених і воєнних злочинів.
Він зазначив, що з моменту звільнення перебував у лікарні 36 разів, але не має права на депресію, адже «треба боротися за інших».
Книга «Jingle Bellz» Після повернення з полону Олексій написав автобіографічну книгу «Jingle Bellz» — відсилання до американської різдвяної пісні, яку він наспівував у камері. Книгу видано латвійською та російською мовами, український переклад готується до друку. Видання описує його досвід полону в максимально відвертій формі та містить роздуми про свободу і людську гідність.
Під час презентації на факультеті філософії та соціології Луганського національного університету він пояснив, що писав книгу, щоб зберегти пам’ять про загиблих і передати правду про катування; гості заходу обговорювали з ним силу волі та подальші плани.
В інтерв’ю латвійському виданню він зауважив, що книжка допомагає читачеві ставити запитання про ціну свободи й те, що людина готова віддати заради неї.
Громадська діяльність та фонд «Ціна Свободи» У 2023 р. Ануля разом з директоркою конкурсу «Mrs. Universe» Уляною Оксенюк, підприємцем Василем Носулем та сімейною парою Ларисою і Валерієм Юзбами заснував Міжнародний благодійний фонд «Ціна Свободи» (англ. Price of Freedom).
Фонд надає юридичну та психологічну підтримку військовим, звільненим полоненим і їхнім родинам, а також допомагає дітям загиблих захисників. Одним із перших проєктів була поїздка дітей полонених і загиблих українських бійців до Сан-Ремо в Італії, організована за сприяння донорів.
У липні 2024 р. Ануля виступав на сесії Ради ООН з прав людини в Женеві, де розповів про тортури в російських тюрмах і закликав посилити тиск на Росію заради обмінів полоненими.
Він наголосив, що його, колишнього кікбоксера, рятувала фізична підготовка, але багато українських воїнів не витримують катувань. У тій самій поїздці він повідомив, що вже двічі ухвалив рішення виступати публічно, тому що має місію — виводити з полону інших.
Олексій Ануля активно представляє фонд на міжнародних майданчиках, зокрема виступав у рамках ООН та інших міжнародних заходів, присвячених обміну полоненими та правам військових. Він також бере участь у міжнародних конференціях та форумах, де піднімає питання порушення прав людини та необхідності підтримки постраждалих від війни.
Зустріч з російськими військовополоненими Під час зустрічі із російськими військовополоненими Ануля розповів їм про власні травми і показав шрами, щоб порівняти умови утримання; він закликав росіян поширювати правду про тортури й переконувати своїх співвітчизників не воювати проти України.
Про це йдеться у відео на YouTube-каналі блогера Володимира Золкіна.
Політичні погляди Олексій Ануля висловлював критичне ставлення до переговорів із росією під час війни, зазначаючи, що у сторін немає спільного знаменника для дотику, а переговори є лише імітацією. Він порівнював сучасну ситуацію з пактом Молотова–Ріббентропа 1939 року, підкреслюючи небезпеку очікування захисту від третіх країн.
Олексій критикував західних політиків за пасивність і “втомленість” від війни, зазначаючи, що багато лідерів уникають відповідальності за свої рішення та дії. Він наголошував на необхідності шукати партнерів у Європі та інших регіонах, координувати дії з НАТО та іншими державами, включно з Ізраїлем, для забезпечення безпеки України та регіону.
Він також аналізував підтримку путіна та лукашенка у деяких країнах Європи, пояснюючи це феноменом “культу сильного лідера” серед населення, і відзначав роль України як потенційного центру сили, здатного мотивувати європейські країни до об’єднання.