Леопольдо Медічі (, ; , Флоренція, Велике герцогство Тосканське — , там же) — син тосканського правителя Козімо II з роду Медічі, принц Тосканський, італійський кардинал і меценат. Кардинал-диякон з 12 грудня 1667, з титулярною дияконією. Губернатор Сієни з 16 травня 1636 року по 27 вересня 1641 року і 16 липня 1643 року по 1 січня 1644 року.

З раннього віку уникав суспільства жінок і виявляв великий інтерес до релігії та науки. Відіграв важливу роль у збереженні наукової спадщини Галілео Галілея, з яким був знайомий особисто. Велику увагу приділяв літературі, член Академії делла Круска, залишив по собі велику кількість листування з художниками та колекціонерами творів мистецтва, сам був талановитим художником.

Біографія

Ранні роки

Народився у палаццо Пітті у Флоренції 6 листопада 1617 року. Був п'ятим сином й останньою дитиною Козімо II, великого герцога Тосканського, і Марії Магдалини Австрійської. За три роки після його народження помер батько, і разом з суродженцями його виховувала мама та бабуся по батьківській лінії, Крістіна Лотаринзька.

Здобув гарну освіту. Його вчителями були юрист і літератор Якопо Сольдані, художник й архітектор Сіджизмондо Коккапані, математик й астроном , математик і фізик Еванджеліста Торрічеллі.

Був радником у старшого брата, великого герцога Фердинандо II, з питань щодо економіки та зовнішньої політики. Неодноразово головував у Вищому магістраті та . Рідко виїжджав із великого герцогства. 1639 року відвідав Венеційську республіку і герцогство Пармське і П'яченське, де дружиною герцога була його сестра Маргарита, 1646 року — графство Тірольське, куди супроводжував до майбутнього чоловіка іншу сестру Анну. 1650 ювілейного року, разом з братом Маттіасом, здійснив паломництво до Риму. З 1636 по 1641 рік і знову з 1643 по 1644 рік був правителем Сієни.

Меценат і дослідник Ще до прийняття сану Леопольдо був людиною релігійною. З раннього віку уникав товариства жінок і виявляв великий інтерес до науки. Вів листування з Християном Гюйгенсом і Галілео Галілеєм. 1638 року відновив Платонівську академію. 1657 року, разом з великим герцогом Тосканським, заснував Академію дель Чименто, в якій наукові дослідження ґрунтувалися на безпосередньому спостереженні фактів. Це була перша європейська експериментальна академія.

Леопольдо сам експериментував з телескопічними об'єктивами та всілякими науковими приладами, а також користувався термометром, астролябією, калориметром, квадрантом, гігрометром й іншими механічними пристроями того часу, з яких багато тримав у своїх покоях у палаццо Пітті. Відіграв важливу роль у збереженні наукової спадщини Галілео Галілея, з яким був знайомий особисто. Влітку на запрошення принца вчений гостював на його віллі в Арчертрі.

Велику увагу приділяв літературі. Підтримував роботу бібліотекаря Антоніо Мальябекі, який допомагав йому у збиранні рідкісних книг. Щодня чотири години присвячував читанню. Писав вірші. 1641 року обраний членом Академії делла Круска — академії тосканського діалекту італійської мови та тосканської літератури. У ній займався редагуванням статей з мистецтва для третього видання «Словника Круска» (1691), що вийшов після його смерті.

Був талановитим художником. «Портрет співака Мартеллі» його пензля зберігається в галереї Уффіці, Флоренція. Збереглися його малюнки, карикатури, ескізи наукових приладів. Леопольдо був також активним колекціонером, окрім рідкісних книг, колекціонував статуї, монети та картини, особливо портрети. Залишив по собі велику кількість листування з художниками та колекціонерами творів мистецтва.

Кардинал

12 грудня 1667 року папа Климент IX підніс його в кардинали. 9 квітня 1668 року отримав титул кардинала-диякона з титулярною дияконією Санті-Косма-е-Даміано. Відтоді він став часто їздити до Риму. На конклаві 1669—1670 року, як член про-іспанської партії, відіграв вирішальну роль у посередництві між партіями на чолі з Фабіо Кіджі та Антоніо Барберіні. Внаслідок чого досягнули консенсусу щодо кандидатури кардинала Еміліо Альтьєрі, який і став новим римським папою під ім'ям Климента X.

14 травня 1670 року його титул замінили на титул кардинала-диякона Санта-Марія-ін-Козмедін. 1674 року висвячений на священника. Свою першу месу відслужив 21 грудня 1674 року в церкві Санта-Трініта у Флоренції, яка перебувала у віданні валлоамброзіан, якими він опікувався. Відтоді і до смерті Леопольдо служив месу три дні на тиждень.

Пізні роки Помер 11 листопада 1675 року у Флоренції. Похований у капелі Медічі у церкві Сан-Лоренцо. Його колекція картин налічувала 700 полотен, зокрема шедеври венеційської школи живопису, придбані принцом у 1640—1650-х роках через Паоло дель Сера, агента дому Медічі у Венеційській республіці. Зібрані ним витвори мистецтва є частиною колекцій музеїв Флоренції.

Примітки

Джерела

Посилання