Саркопенічна дисфагія – це розлад ковтання, спричинений саркопенією, при якому спостерігається зменшення маси, сили та функції скелетних м’язів тіла, включаючи ковтальні м’язи. Це може призвести до зниження функції ковтання.
Визначення Саркопенія — це стан, що характеризується зниженням м’язової сили, маси та функціональності. Вона може бути частиною природного фізіологічного процесу старіння або розвиватися внаслідок системних чинників, таких як недоїдання, низька фізична активність, запальні захворювання чи онкопатології. Саркопенія уражає всі скелетні м’язи організму й може також впливати на м’язи, відповідальні за ковтання.
Дисфагія — це порушення, що проявляється утрудненим ковтанням, а відтак і прийомом їжі. Залежно від ступеня тяжкості, у людини може виникати складність під час ковтання твердих продуктів або навіть рідини.
Саркопенічна дисфагія означає дисфагію, спричинену саркопенією, і тому її можна діагностувати лише за наявності саркопенії всього тіла.
Клінічна значущість Процес ковтання поєднує в собі як довільні, так і мимовільні дії, оскільки значна частина м’язів, що беруть у ньому участь, отримує прямі сигнали від дихального центру стовбура мозку. Хоча з гістологічного погляду ці м’язи є поперечносмугастими, за походженням вони ембріологічно відрізняються від інших скелетних м’язів.
Оскільки недоїдання є важливим чинником ризику розвитку саркопенії, а сама саркопенія може призводити до дисфагії, яка, своєю чергою, ще більше погіршує споживання їжі та підсилює недоїдання, виникає порочне коло, відоме як саркопенічна дисфагія.
У зв’язку зі старінням населення зростає актуальність концепції «здорового старіння». Огляд, опублікований Деном та співавторами у 2024 році, підкреслює важливість багатопрофільного підходу до лікування саркопенічної дисфагії.
Харчування також має вирішальне значення для підтримки якості життя. Спільне харчування було визнано універсальним для людини, як у великих групах, так і просто вдома з близькими. Соціальне харчування – це форма зв’язку і більше, ніж просто споживання поживних речовин.
Діагноз Консенсусні діагностичні критерії саркопенічної дисфагії були запропоновані під час симпозіуму на 19-й щорічній зустрічі Японського товариства реабілітації дисфагії. Вони базуються, головним чином, на наявності дисфагії та саркопенії. Необхідно оцінити такі діагностичні критерії:
Наявність дисфагії. Наявність саркопенії всього тіла. Зменшення маси м’язів, відповідальних за ковтання, яке спостерігається під час візуалізаційних досліджень (КТ, МРТ, УЗД). Інші причини дисфагії (крім саркопенії) виключаються. Саркопенія вважається основною причиною дисфагії, якщо існують інші причини (такі як інсульт).
Точний діагноз можна поставити, якщо присутні пункти 1, 2, 3 та 4. Наявність пунктів 1, 2 та 4 вказує на ймовірний діагноз, а наявність пунктів 1, 2 та 5 вказує на можливий діагноз.
Етимологія Термін «саркопенічна дисфагія» був уперше запропонований у Японії у 2012 році професором Хідетакою Вакабаясі, а того ж року його вперше використали англійською мовою Курода та співавтори. Саркопенія походить від грецьких слів σάρξ (sarx) – плоть, та πενῐᾱ (penía) – втрата. Термін вперше був введений І. Г. Розенбергом у 1989 році. Дисфагія означала утруднене ковтання та походить від грецьких слів δυσ (важко, важко) та φαγία (їдець).
Поширеність Невідомо, скільки людей хворіє на саркопенічну дисфагію, однак існують дані щодо поширеності саркопенії та дисфагії окремо.
Дослідження, проведене у 2025 році, в якому використовували дев’ять різних діагностичних критеріїв саркопенії, показало, що серед 2077 людей віком від 65 до 99 років, які проживають у громаді, поширеність цього стану становила від 4,8 % до 16,1 %.
У 2004 році анкетування, проведене серед 1313 осіб віком 65 років і старше, що проживають у громаді, виявила рівень поширеності дисфагії на рівні 13,8%.
Онлайн-опитування 2024 року, яке охопило 4000 респондентів з чотирьох різних країн, показало, що близько 37% респондентів у Великій Британії, 41% в Індонезії, 55% у Бразилії та 65% у Китаї повідомили про бал ≥3 за шкалою Інструменту оцінки харчування (EAT-10), що може свідчити про дисфагію.
Порівняно з цими цифрами, дуже мало людей повідомили про наявність офіційного діагнозу дисфагії: 2% у Великій Британії та 5% у Бразилії.
Посилання