Стаття 15 Європейської конвенції з прав людини дозволяє державам-учасницям відступати від певних прав, гарантованих Конвенцією, у разі «війни чи іншого надзвичайного стану у державному секторі, що загрожує життю нації».

Стаття 15 ЄКПЛ говорить:

Умови Допустимі відступи згідно зі статтею 15 повинні відповідати трьом суттєвим умовам:

має бути надзвичайна ситуація у суспільстві, яка загрожує життю нації; будь-які заходи, вжиті у відповідь, повинні бути «суворо зумовлені гостротою ситуації»; та Заходи, вжиті у відповідь на це, повинні відповідати іншим зобов'язанням держави згідно з міжнародним правом.

Окрім цих суттєвих вимог, відступ має бути процедурно обґрунтованим. Повинно бути офіційне оголошення про відступ та повідомлення про відступ і будь-які заходи, вжиті відповідно до нього, а про завершення відступу має бути повідомлено Генерального секретаря Ради Європи.Article 15(3).

«Війна або інша надзвичайна ситуація у державному секторі, що загрожує життю нації» Хоча Суд прямо не тлумачив термін «війна», будь-яке суттєве насильство чи заворушення, навіть не повномасштабні війни, ймовірно, кваліфікуватимуться як «надзвичайний стан у державному секторі, що загрожує життю нації». Кілька справ мали вирішальне значення для тлумачення статті 15. Фраза «надзвичайний стан у державному секторі, що загрожує життю нації» була вперше визначена у знаковій справі (1961) та додатково розроблена в наступній судовій практиці, зокрема у «грецькій справі», яка встановила ключові критерії для кваліфікації надзвичайної ситуації як «надзвичайного стану у державному секторі». Ці критерії, що взяті з прецедентного права та визначень Суду, забезпечують комплексну основу для розуміння сфери застосування та обмежень статті 15. Відповідно, для того, щоб сам відступ був дійсним, надзвичайний стан, що його спричинив, повинен бути:

фактичні або неминучі, хоча державам не потрібно чекати настання стихійних лих, перш ніж вживати превентивних заходів;A v United Kingdom ECHR 301 para. 177. охоплювати всю націю, хоча загроза, обмежена певним регіоном, може розглядатися як «загроза життю нації» в цьому конкретному регіоні;Aksoy v. Turkey (1997) 23 EHRR 553 para 70. загрожувати продовженню організованого життя громади;Greek case (1969) 12 YB 1 at 71–72, paras. 152–154. винятковий, такий, що заходи та обмеження, дозволені Конвенцією, будуть «явно неадекватними» для подолання надзвичайної ситуації.Greek case (1969) 12 YB 1 at 71–72, paras. 152–154.

Крім того, у таких справах, як Ірландія проти Сполученого Королівства (1978), Суд постановив, що ситуація з тероризмом у Північній Ірландії являє собою надзвичайний стан у державному секторі, що загрожує життю нації, що виправдовує відступи від певних прав Конвенції. Аналогічно, у справі Аксой проти Туреччини (1996) Суд визнав терористичну діяльність РПК на південному сході Туреччини такою, що відповідає порогу надзвичайного стану у державному секторі. Більше того, наслідки терактів 11 вересня у Сполучених Штатах, як це було зазначено у (2009), вважалися безпосередньою загрозою, що виправдовувала відступи, навіть попри те, що Суд також встановив, що заходи, вжиті Сполученим Королівством відповідно до цього відступу, були непропорційними. Хоча Суд загалом надає національним органам влади широкі свободи розсуду у визначенні існування надзвичайного стану, він здійснює наглядовий нагляд для забезпечення дотримання стандартів Конвенції.

«Заходи ... суворо необхідні через гостроту ситуації» Хоча держави несуть основну відповідальність за визначення існування надзвичайного стану та необхідних відступів від прав людини, Суд має повноваження оцінювати, чи є ці заходи суворо необхідними та чи відповідають вони зобов'язанням міжнародного права. Цей принцип підкреслюється в таких справах, як Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) та Мегмет Гасан Алтан проти Туреччини (2018), де Суд уточнив межі розсуду, надані державам, водночас забезпечуючи захист демократичних цінностей. Такі фактори, як характер прав, що постраждали, обставини, що призвели до надзвичайного стану, та його тривалість, враховуються в оцінці Суду, як показано в таких справах, як Бранніґан та Макбрайд проти Сполученого Королівства (1993) та .

«Не суперечить іншим зобов'язанням [Високої Договірної Сторони] за міжнародним правом» ЄСПЛ забезпечує дотримання міжнародно-правових стандартів щодо відступів від прав людини під час надзвичайних ситуацій. Як було підтверджено у справі Лоулесс проти Ірландії (№ 3) (1961), Суд має повноваження незалежно переглядати відступи від статті 15 § 1, забезпечуючи дотримання міжнародно-правових стандартів. У справі Бренніґан та Макбрайд проти Сполученого Королівства (1993) ЄСПЛ уточнив, що відступи не завжди повинні передбачати офіційне оголошення, визнавши «офіційні заяви» достатнім свідченням. Маршалл проти Сполученого Королівства (ріш.) (2001) встановив, що тривалі надзвичайні заходи самі по собі не порушують міжнародно-правові зобов'язання. Гассан проти Сполученого Королівства (2014) продемонстрував гнучкість ЄСПЛ у тлумаченні положень Конвенції відповідно до принципів міжнародного гуманітарного права, навіть за відсутності офіційних відступів. Грузія проти Росії (II) (2021) окреслив методичний підхід ЄСПЛ до узгодження зобов'язань за ЄКПЛ з міжнародним гуманітарним правом у ситуаціях збройного конфлікту.

Застосування статті 15 Україна застосувала статтю 15 після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році та запровадження воєнного стану в Україні. 4 квітня 2024 року, у рамках регулярного спілкування з Радою Європи з цього питання, Україна значно скоротила відступ та повідомила Генерального секретаря, що вона більше не поширюватиметься на статті 4.3 (пов’язані з примусовою або обов’язковою працею), 9 (свобода думки, совісті та релігії), 13 (право на ефективний засіб правового захисту), 14 (заборона дискримінації) та 16 (обмеження політичної діяльності іноземців) ЄКПЛ.

Пандемія COVID-19 призвела до значного, але нерівномірного застосування статті 15, з десятьма новими відступами: Латвія, Румунія, Вірменія, Республіка Молдова, Естонія, Грузія, Албанія, Північна Македонія, Сербія та Сан-Марино. Варто зазначити, що хоча багато держав запровадили аналогічні заходи для боротьби з пандемією, лише 10 держав зробили відступи, переважно держави Східної Європи. Це може бути пов'язано з відмінностями у національних правових системах, оскільки деякі з них краще узгоджені з міжнародним правом.

Станом на 2024 рік ще вісім держав-учасниць ЄКПЛ – Албанія, Вірменія, Франція, Грузія, Греція, Ірландія, Туреччина та Сполучене Королівство – скористалися своїм правом на відступ від зобов’язань. Серед них Греція, Ірландія, Сполучене Королівство та Туреччина були зобов’язані надати обґрунтування вжитих заходів, забезпечуючи дотримання стандартів Конвенції.

Справи Наступні справи мають відношення до статті 15 ЄКПЛ:

Греція проти Сполученого Королівства (1958) (1961) (1969) Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) Кіпр проти Туреччини (1983) Бранніґан та Макбрайд проти Сполученого Королівства (1993) Аксой проти Туреччини (1996) (2009) Гассан проти Сполученого Королівства (2014) Шахін Алпай проти Туреччини та Мегмет Хасан Алтан проти Туреччини (2018) Пішкін проти Туреччини (2020) Dareskizb Ltd проти Вірменії (2021)

Сприйняття Поблажливий підхід Суду до надзвичайних ситуацій викликав критику в академічних колах, де стверджується, що йому слід ретельніше перевіряти обґрунтованість відступів, щоб запобігти їх використанню як для захисту прав людини.

Примітки

Посилання

Посібник зі статті 15 Конвенції – Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації