Антоніо Даль Зотто (; 7 травня 1841, Венеція — 19 лютого 1918, там само) — італійський скульптор періоду пізнього реалізму, автор численних монументів і надгробків у Венеції, Пирані, П'єве-ді-Кадоре та Будапешті.
Біографія
Антоніо Даль Зотто народився 7 травня 1841 року у Венеції в родині різьбяра по мармуру. Перші навички скульптури отримав у майстерні свого батька, а згодом вступив до Венеційської академії витончених мистецтв, де навчався під керівництвом Луїджі Борро, Мікеланджело Гріголетті та Луїджі Феррарі.
У молоді роки створив скульптуру «Галілео в ув’язненні», яка принесла йому перше визнання й дозволила уникнути військової служби в австрійській армії.
У 1870 році став професором моделювання та анатомії у Венеційській школі прикладного мистецтва та промисловості, а з 1879 року викладав в Академії мистецтв. З 1895 по 1912 рік обіймав посаду директора Академії, відігравши важливу роль у формуванні нової генерації венеційських скульпторів.
У 1889 році одружився з Ідою Лессіяк (), вдовою фотографа Карло Ная. Після смерті дружини він продовжив керувати її фотостудією у Венеції.
Як скульптор Даль Зотто працював у реалістичній манері, надаючи перевагу публічним монументам і портретним зображенням. Його роботи вирізняються увагою до анатомічної точності, виразної міміки та пластичності руху. Найбільш відомими є бронзові пам’ятники Карло Ґольдоні у Венеції (1883), Тіціану в П'єве-ді-Кадоре (1880) та Джузеппе Тартіні у Пирані (1896)Encyclopedia Treccani biographical entry.Short biography, Scultura Italiana website ..
Помер Антоніо Даль Зотто 19 лютого 1918 року у Венеції. Похований на цвинтарі Сан Мікеле.
Примітки