Річард Робсон (; , Глусберн, Західний Йоркшир) — австралійський хімік англійського походження та професор хімії в Університеті Мельбурна. Спеціалізується на координаційних полімерах, зокрема металоорганічних каркасах. Його називають «піонером кристалотехніки, зокрема перехідних металів». 2025 році ушанований Нобелівською премією з хімії за роботу над розробкою металоорганічних каркасів разом з Сусуму Кітагавою та Омаром Ягхі.

Ранні роки та освіта Народився 4 червня 1937 року в Глусберні, Західний Йоркшир (нині Північний Йоркшир), Велика Британія. Вивчав хімію в Брейсноуз коледжі при Оксфордському університеті (ступінь бакалавра 1959 року, доктора філософії 1962 року). Разом з хіміком з коледжу Дж. А. Барлтропом у рамках свого докторського дослідження працював над фотохімією органічних молекул у лабораторії Дайсона Перрінса Оксфордського університету.

У 1962—1964 роках провадив постдокторські дослідження в Каліфорнійському технологічному інституті та в Стенфордському університеті у 1964—1965 роках, а 1966 року почав викладати хімію в Мельбурнському університеті, де й відтоді працює.

Дослідження Новаторські дослідження Робсон провадить в галузі координаційних полімерів, зокрема в нескінченному полімерному каркасі, пізніше названий металоорганічним каркасом. До цієї галузі приєднався 1974 року, коли за дорученням почав працювати над створенням великих дерев'яних моделей кристалічних структур для лекцій з хімії першого курсу. У 1990-х роках створив новий клас координаційних полімерів, які стали основою цілої сучасної галузі хімії. Його підхід полягав у використанні міді в ступені окиснення, знаному як мідь I, яка сприяє утворенню тетраедричної геометрії, у поєднанні зі спеціально розробленою тетранітрильною органічною сполучною ланкою. Цей метод дозволив отримати кристалічні каркаси з діамантоподібною структурою, але зі значним, спеціально сконструйованим порожнистим простором всередині каркаса.

Визнання 1998 року відзначений престижною премією Берроуза, відділення неорганічних речовин Королівського австралійського хімічного інституту, а 2000 року став членом Австралійської академії наук. З 2022 року — член Лондонського королівського товариства.

Наукові праці

Примітки

Посилання