«Джек Тігарден та його оркестр» (Jack Teagarden and His Orchestra) — це біг-бенд під керівництвом Джека Тігардена, який існував із перервами між 1939 і 1946 роками. «Сім років невдачі» — так назвав біограф Тігардена Джордж Хофер цей період, який, хоча й був успішним музично, призвів до великого об'єму боргів, що Тігарден мав повертати. 1947 року Тігардену довелося скоротити свій гурт до джаз-бендуMartin Kunzler: Jazzlexikon. 2. Auflage. Rowohlt, Reinbek 2002, Band 1: ISBN 3-499-16512-0, Band 2: ISBN 3-499-16317-9..

Історія гурту

1939—1940 Тромбоніст і співак Джек Тігарден десять років працював з Беном Поллаком, а з 1936 по 1938 рік — з оркестром Пола Вайтмена. Після закінчення контракту з Вайтменом, на початку 1939 року він створив власний біг-бенд. Один із перших виступів оркестру відбувся в Roseland Ballroom у Нью-Йорку. Музичний критик того часу Джордж Т. Саймон так описав свої враження: «Звучить чудово, під нього можна добре танцювати. Інтелектуально ця музика не надихає»George T. Simon: Die goldene Ära der Bigbands. Hannibal, Höfen 2004, ISBN 3-85445-243-8, S. 369—371..

Джек створив гурт у партнерстві з Чарлі Співаком, який грав на трубі. Були й інші талановиті музиканти: саксофоніст Ерні Касерес, джазовий трубач Лі Кастальдо, гітарист Аллан Ройсс і молодий кларнетист Клінт Гарвін. 20 лютого 1939 року Тігарден акомпанував співаку Хогі Кармайклу з його новим оркестром під керівництвом Леслі Рауша у студії Paramount у Нью-ЙоркуУ цей час до складу біг-бенду входили Чарлі Співак, Alec Fila, Carl Garvin, Jose Gutierrez, Mark Bennett, Red Bone, Clint Garvin, John Van Eps, Hub Lytle, Ernie Caceres. Кармайкл виконував пісні, серед яких були «Two Sleepy People», «Washboard Blues», «Rockin' Chair», «Star Dust» та «Lazy Bones»; інші пісні виконувала співачка Мередіт БлейкTom Lord: The Jazz Discography.

14 квітня 1939 року відбувся перший запис нового оркестру в Нью-Йорку для Brunswick Records з аналогічним складом, коли були записані пісні «Persian Rug» (аранжування Реда Боуна), «The Sheik of Araby» (з Тігарденом і Мередіт Блейк на вокалі) та «Class Will Tell». На наступних студійних сесіях у Нью-Йорку («I Gotta Right to Sing the Blues») та Чикаго Тігарден змінив склад оркестру; до нього приєднався трубач Лі Касл (Кастальдо); вокальні партії виконали Джин Арнольд («That's Right — I'm Wrong») та Лінда Кін у пісні «White Sails (Beneath a Yellow Moon)», «за участю 16 чоловіків та дівчини», як було зазначено на лейблі. «White Sails» досягли другого місця в щотижневому радіошоу Your Hit Parade.

У вересні 1939 року на іншому концерті Френка Дейлі в Медоубруку Дейв Таф замінив молодшого брата Джека, Клойса «Каббі» Тігардена. Піаніст Джек Рассін (брат Бейба Рассіна) замінив Джона Андерсона на наступній студійній сесії 25 вересня 1939 року («Stop Kicking My Heart Around»). Тігарден завжди добре платив своїм музикантам, але вже за рік його щедрість призвела майже до банкрутства, і він був змушений поповнити склад гурту дешевшими музикантами. За перший рік існування біг-бенду, Тігарден мав боргів на 50 тисяч доларівLeo Walker: The Big Band Almanac. Ward Ritchie Press, Pasadena 1978, S. 394..

У жовтні 1939 року гурт Тігардена записав «Red Wing», «Muddy River Blues», «United We Swing» та «Wolverine Blues», а також вокальний номер з Кітті Каллен («So Many Times»). 1 листопада були записані «Beale Street Blues», «Somewhere a Voice Is Calling» та «Swingin' on the Teagarden Gate», цього разу Френк Райерсон замінив Чарлі Співака, що покинув бенд; Бенні Поттл (бас) замінив Арта Міллера. У листопаді на радіопрограмі CBS «Young Man With a Band» оркестр виконав номер Енді Разафа «On Revival Day»; разом із «Wolverine Blues» він був випущений на V-Disc.

З оновленим складом гурту Тігардена керівник гурту 5 та 8 лютого 1940 року пішов до студії звукозапису Varsity, лейблу корпорації United States Record Corporation, створеної в 1939 році. Оркестр записав ще три альбоми: «Can't We Talk It Over?», «My Melancholy Baby» та «If I Could Be With You (One Hour Tonight)»; останній Тігарден уже записував раніше — з Беном Поллаком у 1930 році. До складу оркестру Тігардена тепер входили Джон Фоллстіч, Том Гонсулін, Сід Феллер, Хосе Гутьєррес, Сеймур Голдфінгер, Джо Ферралл, Арт Сент-Джон, Джек Голді, Тоні Антонеллі, Джо Фердінандо, Ларрі Волш, Нет Джаффе (флейта), Денні Перрі (гітарист), Арнольд Фішкін та Пол Коллінз (ударні). Аранжувальником був молодий піаніст Філ Мур (1918—1987), який згодом сам став керівником оркестру. Ірвінг Сатмарі аранжував треки, які виконувала Кітті Каллен на цій сесії записали «Love for Sale», «You, You Darlin'», «The Moon and the Willow Tree» та «Wham [Re-bop-boom-bam]», номер Едді Дарема та Тепса Міллера.

На наступному (і передостанньому) сеансі запису на Varsity 15 квітня 1940 року співачка Маріанна Данн приєдналася до гурту, вона виконувала вокальні партії в піснях «Devil May Care», «I Hear Bluebirds» та «Night on the Shalimar». Мелодія була заснована на частині «Половецьких танців» з опери Олександра Бородіна 1888 року «Князь Ігор». Джек Тігарден був вокалістом у свінговому номері «Fatima's Drummer Boy» зі східними елементами. 4 липня Джек Тігарден востаннє привів своїх музикантів до студії звукозапису, вчергове зі зміненим складом: духовий інструменталіст Денні Поло замінив Бенні Лагасса; новим вокалістом гурту став Девід Аллін. Вокальні номери «Now I Lay Me Down to Dream», «Wait Till I Catch You in My Dream» та «River Home», аранжовані Філом Муром, були записані з Аллін, а «And So Do I» — з Маріанною Данн.

Не маючи можливості записуватися протягом наступних кількох місяців, Джек Тігарден та його оркестр продовжували виступати. 11 грудня 1940 року вони дали концерт у бальній залі «Аркадія» в Нью-Йорку. Треки «Очи чёрные», «Синій туман» та «Френесі» були записані для радіо. Джордж Саймон писав про цей етап гурту: «дешевші музиканти працювали наполегливо, і восени 1940 року Джек знову очолював гурт, яким міг пишатися. Стилістично він відображав багато хороших якостей лідера: він звучав об'ємно, земно та „чоловічо“».

1941—1944 6 січня 1941 року оркестр Тіґардена записав ще чотири пісні на студії Decca в Нью-Йорку: балади «It All Comes Back to Me Now», «Here's My Heart» з Девідом Алліном, а також інструментальну «Frenesi» та пісню «Accidently on Purpose» з вокалісткою Лінн Кларк. 11 січня вийшла джазова версія «Прелюдії» Рахманінова до-дієз мінор, а також «Chicks Is Wonderful» та «Blues to the Lonely» (пізніша назва «Lonely Blues») з Покі Карр'єром, Тіґарденом (вокал), Денні Поло, Ерні Г'юзом, Боткіним, Арнольдом Фішкайндом та Полом Коллінзом у меншому складіThe American Dance Band Discography 1917—1942: Arthur Lange to Bob Zurke. hrsg. von Brian Rust. Arlington House Publ., New Rochelle 1975.. У травні 1941 року Тіґарден та його оркестр акомпанували співаку Бінгу Кросбі у фільмі Paramount «Народження блюзу», режисера Віктора Шерцінгера. У фільмі Кросбі виконав заголовну пісню (авторами якої були Рей Хендерсон, Бадді ДеСільва та Лью Браун) «St. James Infirmary», «My Melancholy Baby» та «By the Light of the Silvery Moon». Він заспівав «Wait till the Sun Shines Nellie» в дуеті з Мері Мартін та «The Waiter and the Porter and the Upstairs Maid» з Тігарденом та Мартіном.

Остання сесія гурту відбулася 7 липня; Тігарден запросив до гурту Арта Голда замість Джона Фоллстіча, Фреда Келлера замість Сеймура Голдфінгера та Майрона Шеплера на заміну Арнольда Фішкіна. Було записано чотири треки; Філ Мур написав інструментальні номери «A Rhythm Hymn» та «Prelude to the Blues», а також «The Blues Have Got Me» (трек Чарлі ЛеВіра) та «Nobody Knows the Trouble I've Seen», з вокалом керівника гурту. Того року не було подальших сесій запису, лише дві так звані сесії транскрипції для Standard Transcription Service 21-23 жовтня 1941 року та 17 грудня 1941 року, з вокалом Кітті Каллен («Has Anybody Here Seen Jackson») та Девіда Алліна («No Need to be Sorry»). У листопаді та грудні 1941 року також були зроблені радіозаписи з готелю Sherman у Чикаго; Можна почути, як Тігарден співає «Mr. Jessie» та «One Hundred Years from Today» — пісню Віктора Янга та Неда Вашингтона. Невдовзі після цього Тігарден був змушений розпустити свій оркестр із фінансових причинTom Lord: The Jazz Discography.

У листопаді 1942 року Тігарден виступив зі своїм відновленим оркестром у Шангрі-Ла у ФіладельфіїBillboard № 21. Листопад 1942, S. 23.. У серпні та вересні 1943 року, під час періоду заборон на проведення записів, були записані виступи біг-бенду, який Тігарден знову зібрав на військових базах у Вічіта-Фоллз (Техас), та Шривпорті (Луїзіана). Вокалісткою гурту була Філліс Лейн, її голос лунає у треках «I Never Mention Your Name» (пісня, яка стала популярною в 1943 році завдяки Діку Хеймсу та The Song Spinners), «People Will Say We're in Love» (з мюзиклу Oklahoma!) та «All or Nothing at All», номер Артура Альтмана та Джека Лоуренса. 5 листопада 1943 року гурт виступив у радіопрограмі AFRS Spotlight Bands, що транслювалася з військового табору Блайт у Каліфорнії; Джек Тігарден виконав одну з найвідоміших пісень у своєму репертуарі «Baby, Won't You Please Come Home».

У листопаді 1943 року Тігарден зібрав октет із Біллі Меєм, Хайні Бо, Дейвом Метьюзом, Джо Салліваном, Дейвом Барбуром, Арті Шапіро та Зутті Сінглтоном для запису на Capitol Records у Лос-Анджелесі. На початку 1944 року Billboard написав: «Джек Тігарден вирішив оселитися в Лос-Анджелесі та продовжить звідти всю свою діяльність у гурті»Billboard № 8, січень 1944, с. 13..

У серпні 1944 року Джек Тігарден виступав у бальній залі Trianon у Лос-Анджелесі з повністю новим оркестром, де Філліс Лейн знову була вокалісткою, до його складу також входили Джиммі Макпартленд та його брат Чарлі Тігарден. Після цього відбулися виступи на армійських базах Кемп Блендінг, Джексонвілл, Форт Бріггс (Північна Кароліна) і 19 грудня — на аеродромі Чарльстон (Південна Кароліна). Наприкінці 1944 року Тігарден розпустив і цей гурт.

1945—1946

У березні 1945 року Джек Тігарден знову зібрав біг-бенд у Лос-Анджелесі для чергової сесії Standard Transcriptions. 11 квітня 1946 року відбулася остання студійна сесія гурту в Чикаго; вокалісткою гурту була Крістін Мартін («Saving You for Me»). Серед записів були «I Gotta Right to Sing the Blues», «Muskrat Ramble», «Way Down Yonder in New Orleans» та «Basin Street Blues», а також «On the Road to Mandalay» (нова пісня, з якою Лоуренс Тіббетт вже став популярним у 1930-х); записи були випущені на власному лейблі Тігардена. У наступні роки музикант працював з All Stars Луї Армстронга (або в його секстеті), а також з власними, меншими, ансамблями, такими як Big Eight Джека Тігардена (1947).

Дискографія