Державний кредитний білет () — паперові гроші Російської імперії у 1843—1917 роках і Тимчасового уряду Росії 1918 року, номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 250, 500, 1000, 5000 і 10000 рублів.

Історія

Передумови До введення кредитних білетів паперовими грошима в обігу Російської імперії слугували асигнації, запроваджені ще 1769 року Катериною II. Масовий випуск фальшивих асигнації під час розпочатої Наполеоном I Французько-російської війни 1812 року сильно підірвав і без того хитку до них довіру населення, внаслідок чого їх курс сягав лише 20 копійок сріблом. До 1817 року у обігу вже було 836 мільйонів рублів асигнаціями. Для підвищення курсу асигнацій і вилучення з обігу їхньої надмірної кількості того ж року уряд організував кілька їхніх державних позик. При цьому частину позик зробили відсотковими, а частину брали відразу з надбавкою до суми. Це все знизило грошову масу, але курс асигнацій піднявся лише на 5 копійок«Ассигнации и кредитные билеты Российской империи» russian-money.ru Процитовано 11 жовтня 2025.

Щоб позбутися фальшивок, 1819 року здійснили обмін усіх асигнацій на нові, а старі визнавалися недійсними і не бралися до платежів. Нові гроші мали складніше оформлення, але залишилися одностороннього оформлення. Додатково ввели купюру 200 рублів. Також планувався випуск 20-рублевого номіналу, який залишився у пробному варіанті.

Запровадження реформою Канкріна З середини 1820-х років курс асигнацій тривалий час підтримувався незмінним, стабільним був курс рубля і на європейських біржах. Однак усе це створювало ілюзію благополуччя. У країні йшов подвійний грошовий рахунок на рублі сріблом та асигнаціями. Різний курс цих валют сприяв розвитку спекуляції, а також робив грошовий обіг нестійким і хаотичним. Лише вузьке коло державних керівників знало істинний стан справ і розуміло всю крихкість та неміцність грошової системи країни. У зв'язку з цим Єгор Канкрін, який зберіг посаду міністра фінансів і при Миколі І, провів грошову реформу 1839—1843 років по стабілізації грошової системи із запровадженням срібного монометалізму. 1839 року головною платіжною одиницею оголосили срібний рубль, асигнації стали допоміжними грошима з постійним курсом, забезпеченим сріблом (3,5 рубля асигнаціями за 1 рубль сріблом). Фіксувався також курс золотих і мідних монет. Імперіал прирівнювався до 10 рублів 30 копійок сріблом, а за 1 копійку сріблом давали 3,5 копійки міддю. Для здійснення переходу на нову систему протягом наступних чотирьох років сформували запас золота та срібла завдяки закупівлі монет і злитків, а також збільшенню видобутку дорогоцінних металів. Одночасно заснували Депозитну касу, яка приймала на зберігання вклади срібною монетою та видавала натомість депозитні білети на відповідні суми, що вважалися законним платіжним засобом. Протягом 1839—1841 років в обіг запровадили депозитні білети номіналом 3, 5, 10, 25, 50 і 100 рублів, за допомогою яких уряд прагнув відродити довіру населення до паперових грошей. Вони стали додатковим джерелом накопичення запасів срібла у скарбниці та підготували ґрунт для запровадження повноцінних паперових грошейДенежная реформа в России 1839—1843 годов prlib.ru Процитовано 23 серпня 2026. Завершальним етапом реформи стало введення 1843 року в обіг нових паперових грошей — кредитних білетів номіналом 3, 5, 10, 25, 50 і 100 рублів, які розмінювалися на срібло за курсом 1 : 1 і користувалися довірою населення. Таким чином, у ході реформи в країні запроваджувався твердий кредитний рубль, на 35—40 % забезпечений золотою та срібною монетою, а мідні монети остаточно перетворилися у розмінний до нього засіб. Асигнації вилучалися з обігу до 1851 року, а депозитні білети — до 1853 року. Завдяки реформі вдалося досягнути бездефіцитного державного бюджету. Стабільна фінансова система, створена реформою, проіснувала близько 10 роківА. Р. Аветисян «Деятельность Е. Ф. Канкрина в оценках отечественных историков» «Вестник Таганрогского института имени А. П. Чехова» (2016, № 1, с. 301—306).

Після Кримської кризи З початком Кримської війни (1853—1856) уряд був змушений вдатися до випуску великої кількості незабезпечених кредитних білетів для її фінансування. Це одразу призвело до зниження їхньої вартості до 91—93 копійок срібломКредитные билеты 1840—1896. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Т. XVIa, с. 612—614., розладу грошового обігу та фінансової кризи, яку уряду Олександра II довелося долати багато років. Якщо 1853 року кредитних білетів в обігу було на суму 311,4 мільйонів рублів, то 1855 року їхня кількість досягла вже 509 мільйонів рублів, а наприкінці 1857 року — 735 мільйонів рублів із металевим покриттям лише на 16,2%Заблоцкая С. В. Брок Федор Иванович. Деятельность на министерском посту «Экономика и социум» №5(36) 2017. 1854 року уряд припинив їхній вільний обмін на золото, а 1858 року — і на срібло. Внаслідок цього кредитні білети перетворилися на паперові (фіатні) гроші, а їхнє співвідношення до вартості золота та срібла почало визначатися ринкомНикольский П. А. Бумажные деньги в России. Бумажные деньги в России. — Казань, 1892. — 393 с.. Попри намагання уряду вилучати з обігу і знищувати незабезпечені кредитні білети, йому все одно доводилося знову випускати їх для покриття дефіциту державного бюджету. З травня 1862 по листопад 1863 року у спробі відновити нормальний металевий грошовий обіг і підняти купівельну спроможність рубля уряд проводив обмін кредитних білетів на золото та срібло. Для цього були взяті іноземні позики і зроблені додаткові замовлення на виготовлення монет за кордоном. Проте розмінний фонд швидко вичерпався, і від цього плану довелося відмовитися. Головною причиною провалу реформи була економічна слабкість держави, спричинена пережитками феодально-кріпосницького ладу, та дефіцит торговельного балансу. У зв'язку з цим відбулася перебудована економіка країни на капіталістичних засадах, яка призвела на початку 1870-х до зростання обсягів внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Починаючи з 1867 року міністр фінансів проводив накопичення металевого фонду у золоті та сріблі, з підтримкою курсу кредитного рубля до 1876 року на рівні 80—85 копійок. Це робилося для майбутньої реформи з відновлення обміну кредитних білетів на монети та запровадження золото-срібного біметалізму задля стабілізації грошової системиКауфман И. И. Серебряный рубль в России от его возникновения до конца XIX века. — Санкт-Петербург : Типография Б. М. Вольфа, 1910.. Якщо 1867 року в обігу перебувало кредитних білетів на суму 697,2 мільйонів рублів із покриттям монетами на 11,23%, то 1876 року обсяг білетів в обігу становив 751,6 млн рублів, а їхнє покриття (завдяки накопиченню металевого фонду до 310,1 мільйонів рублів) зросло до 41,26%. Проте настання російсько-турецької війни (1877—1878) зірвало цей план, оскільки для її фінансування довелося надрукувати кредитних білетів на суму 398 мільйонів рублів, що призвело до падіння їхнього курсу до 63 копійокЛизунов П. В. Биржевая спекуляция на курсе кредитного рубля и меры противодействия ей Министерства финансов (1887–1894 гг.). 2011, с. 149—160.

Підготовка до золотого стандарту Протягом правління Олександра III уряд вживав заходів щодо зміцнення курсу кредитних білетів і підготовки до майбутньої реформи, яка мала стабілізувати грошовий обіг. 1881 року вийшов указ який передбачав припинення випуску банкнот та вилучення їх з обігу і знищення протягом 8 років на суму 400 мільйонів рублів. Проте держава через брак коштів за три роки змогла вилучити лише 87 мільйонів рублів. Ці заходи не призвели до підвищення купівельної спроможності кредитних білетів. Більше того, їхній курс продовжував падати і 1886 року становив 58,6 копійки, тому уряд був змушений знову відновити їх випуск. Наприкінці правління Олександра III їхня сума в обігу складала 1041 мільйон рублів. Зважаючи на це тодішній міністр фінансів Микола Бунге прийшов до висновку, що для стабілізації грошового обігу, крім зменшення кількості паперових грошей, необхідно створити певний запас металевих грошей, щоб відродити їхній нормальний обіг і вільний обмін кредитних білетів на них за номіналом. Обмінний металевий фонд мав формуватися за допомогою зовнішніх і внутрішніх позик, а також накопичень шляхом відчуження державного майна та зміни податкової системи. Крім того, Бунге вважав, що спроби стабілізувати рубль на срібній основі приречені на провал, оскільки цей метал почав дешевшати у світі з початку 1870-х років. Тому він виступав за перехід фінансів на золотий стандарт, який у ті роки утвердився в багатьох країнах Західної Європи. Він розглядав цей захід як ефективний засіб протидії біржовій спекуляції, що знижувала курс рубля, та як неодмінну умову для залучення в країну іноземного капіталу. У з'язку з цим з середини 1880-х років почалося поступове накопичення скарбницею золотого фонду. 1890 року уряд перейшов до політики підтримки курсу кредитного рубля на рівні 3 : 2, тобто 150 кредитних копійок за золотий рубль. Курс підтримувався шляхом купівлі золота на ринку.

Запровадження золотого стандарту Незабаром після приходу до влади Миколи II міністр фінансів Сергій Вітте провів по запровадженню золотого стандарту. Реформа проводилася у кілька етапів. У травні 1895 року було прийнято закон, що дозволив укладати комерційні угоди з розрахунком у золотій монеті. У грудні того ж року було встановлено фіксований курс кредитного рубля стосовно золота: 7 рублів 50 копійок за золотий напівімперіал. Це означало приховану девальвацію золотого рубля на третину для його рівняння з курсом кредитних білетів, щоб при цьому зберегти існуючі споживчі ціни. 1896 року скарбниця почала примусово насичувати грошовий обіг великою кількістю золотих монет, збільшивши з 36 мільйонів 1897 року до 451,4 мільйонів рублів 1899 року, при сумі кредитних білетів в обігу на 1 121 мільйонів рублів. 29 серпня 1897 року були введені жорсткі правила емісії кредитних білетів. При випуску їх на суму до 600 мільйонів рублів золоте забезпечення мало становити не менше 50%, а все випущене понад цю суму — 100% (тобто рубль за рубль). 14 листопада того ж року було видано указ, який законодавчо закріпив необмежений і вільний обмін паперових кредитних білетів на золото. Реформа зміцнила зовнішній і внутрішній курс рубля, покращила інвестиційний клімат країни, сприяла залученню в економіку внутрішніх та іноземних капіталів. Головною монетною одиницею став золотий рубль, а срібна та мідна монети були його розмінними частинами. Грошовий обіг Росії перебував у відмінному стані до початку Першої світової війни (1914—1918). Станом на 1 січня 1914 року в обігу було: кредитних білетів на суму 1 664 мільйонів, золотих монет на 494,2 мільйонів, повноцінного срібла на 123 мільйонів, розмінного срібла на 103 мільйонів, міді на 18 мільйонів рублів. Золотий запас Держбанку становив 1 695 мільйонів рублів, що забезпечувало золоте покриття паперових грошей на 101,8 % і залишало емісійне право вільним у розмірі 330,5 мільйонів рублів. З початком війни для покриття витрат на неї уряд був змушений піти на неконтрольовану емісію кредитних білетів, що й призвело до краху фінансової системи Вітте. З 1914 року припинився вільний розмін паперових грошей на золото. 1915 року з обігу зникли золоті та великі срібні монети, осідаючи у населення. У деяких регіонах з обігу зникли навіть білонні і мідні монети, які замінювалися грошами-марками. За три роки війни кількість кредитних білетів зросла в 6,7 разів, тобто до 9 103 мільйонів рублів, а їхній курс опустився до 25 копійокЮ. Н. Седой. Денежное обращение России в годы первой мировой войны. Вестник Адыгейского государственного университета (2006, № 2, с. 36–38). Фінансова та політична кризи, що виникли внаслідок війни, призвели до розпаду Російської імперії 1917 рокуФинансовая реформа Витте 1895—1897 гг. Золотое десятилетие monetnik.ru Процитовано 19 листопада 2025.

Перелік банкнот

Державні кредитні білети зразка 1843 року