Палаццо Барбаріґо-Мінотто (, також Палаццо Мінотто-Барбаріґо) — палац XV століття у Венеції (північна Італія), розташований на Гранд-каналі поруч із значно більшим Палаццо Корнер-делла-Ка-ГрандаJan-Christoph Rößler. Palazzo Minotto Barbarigo, Palazzi veneziani - architettura a Venezia..

Історія

Збудований у венеційському готичному стилі, палац спочатку складався з двох окремих будівель — палацу Барбаріґо та палацу Мінотто, які згодом були об’єднані. Палаццо Барбаріґо протягом кількох століть належав родині Барбаріґо і був місцем народження Грегоріо Барбаріґо — кардинала, який, за переказами, відмовився прийняти папську тіаруDouglas, Hugh A. Venice on Foot, Methuen, 1925 (передрук READ BOOKS, 2008), с. 277. .. Пізніше палац переходив у власність родин Мінотто та Мартіненго.

Три парадні зали палацу виходять на Гранд-канал, а ще три — на канал Ріо-Загурі. У першій половині XVIII століття фрески та живопис для інтер’єрів замовив П’єтро Барбаріґо; їх виконали такі майстри, як Джамбатіста Тьєполо, Франческо Фонтебассо та Карпофоро Тенкалла. Каплиця палацу має підлогу в стилі Людовіка XIV, виготовлену з в’язу, інкрустовану коренем оливкового дерева (інтарсія). Двері виконані у тому ж стилі — оздоблені волоським горіхом і бронзовими ручками у формі виноградного листя. Підлога парадних зал поєднує терацо та традиційне венеційське покриття «пастеллоне».

Опис

Найвідоміше приміщення палацу — «Зала Тьєполо», де збереглися фрески, присвячені мистецтвам і наукам, та копія картини «Тріумф чесноти і шляхетності над неуцтвом» (1745), оригінал якої нині експонується у Ка-Реццоніко.

Карпофоро Маццетті виконав стуккове оздоблення алькови та їдальні, прикрасивши їх міфологічними сюжетами та скульптурними деталями у пастельних тонах.

З 2005 року Musica a Palazzo, культурна асоціація класичних музикантів, орендує парадний поверх палацу для камерних оперних вистав і концертівBing, Alison, Venice Encounter, Lonely Planet, 2009, c. 56. ..

Примітки

Джерела

Elementi per la Ricostruzione dell'attività artistica di Gerolamo Mengozzi Colonna, у журналі «Bollettino dei Musei Civici Veneziani», 1983–1984. Piana Bistrot Annalisa, «Ritornano a Palazzo Barbarigo i monocromi di Giambattista Tiepolo», у журналі «Arte Veneta», №49, 1996. Muraro Michelangelo, «L'Olympe de Tiepolo», у журналі «Gazette des Beaux-Arts», 1960. Magrini Marina, «Il Fontebasso nei Palazzi Veneziani», у журналі «Arte Veneta», 1974. Pedrocco Filippo, Ca' Rezzonico, museo del Settecento veneziano, Venezia: Marsilio, 2001. — 78 с. : іл.; 24 см. Tassini, Giuseppe, Curiosità veneziane, ovvero Origini delle denominazioni stradali di Venezia, Ristampa – Venezia: Filippi, 1990. Judith Martin, No Vulgar Hotel: The Desire and Pursuit of Venice, 2007, .