Палацці Барбаро (), також відомі як Палаццо Барбаро (), Ка’ Барбаро () або Палаццо Барбаро-Кертіс () — це пара суміжних палаців у районі Сан-Марко у Венеції, Італія. Вони належали знатному роду Барбаро і розташовані на Гранд-каналі, поруч із Палаццо Каваллі-Франкетті і неподалік від мосту Академії.
Будівля відома також під назвою Палаццо Барбаро-Кертіс і є одним із найменш змінених прикладів венеційської готичної архітектуриDouglas, Hugh A. Venice on Foot, with the Itinerary of the Grand Canal and Several Direct Routes to Useful Places. C. Scribner's Sons, 1907, с. 282.Turner, Jane. Encyclopedia of Italian Renaissance & Mannerist Art, Volume 1. New York, 2000, с. 112. ..
Історія
Перший із двох палаців виконаний у венеційсько-готицькому стилі й був збудований у 1425 році архітектором Джованні Боном, одним із найвідоміших каменярів ВенеціїAlvise Zorzi, Venetian Palaces, Rizzoli, New York, 1989, , с. 222.. Спочатку будівля належала П’єро Сп’єрі, а з 1465 року перейшла у власність Заккарії Барбаро, Прокуратора Святого МаркаDouglas, Hugh A. Venice on Foot, with the Itinerary of the Grand Canal, C. Scribner's Sons, 1907, с. 278.Listri, Massimo; Cunaccia, Cesare M. Magnificent Italian Villas and Palaces, New York, 2003, с. 90. ..
Другий корпус палацу був споруджений у бароковому стилі 1694 року архітектором Антоніо Гаспарі, одним із провідних майстрів XVII століття. Спочатку ця споруда належала родині Тальяп’єтра, яка дозволила Барбаро надбудувати додаткові поверхи.
Антоніо Гаспарі виконав розширення палацу в 1694–1698 роках, створивши великий бальний зал із бароковими стукковими орнаментами та живописом на античні теми — зокрема Викрадення сабінянок Себастьяно Річчі та картини П’ячцеттиZorzi, с. 229.John Berendt, The City of Falling Angels, Penguin Books, 2006, с. 168. ..
У XVIII столітті на третьому поверсі облаштували вишукану бібліотеку зі стукковою стелею, у центрі якої було розміщене полотно Тьєполо Прославлення родини Барбаро — нині у збірці Метрополітен-музею в Нью-ЙоркуZorzi, с. 230.. Оригінальні фрески Тьєполо з палацу були знятіJohn Julius Norwich, Paradise of Cities: Venice in the Nineteenth Century, Vintage Books, 2004, с. 5. ..
У XV–XVI століттях палац служив дипломатичним резиденціям: 1499 року тут розміщувалося французьке посольство у Венеції, а 1524 року тут мешкала Ізабелла д’Есте, вдова Франческо II Гонзага і сестра Альфонсо I д’Есте.
У 1797 році Палацці належали сенатору Зуанне БарбароDouglas, Hugh A., 1907, с. 282.. Після згасання роду Барбаро в середині XIX століття будівлю придбали спекулянти, які розпродали її меблі та картиниBerendt, The City of Falling Angels, с. 150..
У 1881 році старший корпус орендував родич американського художника Джона Сарджента — Даніел Сарджент КертісNorwich, с. 5., який у 1885 році придбав його у власністьJonathan Buckley, Venice Directions, Rough Guides, 2004, с. 136.Norwich, Paradise of Cities, с. 5..
Подружжя Даніел та Аріана Кертісів відреставрували палац, перетворивши його на осередок американського мистецького життя у Венеції. Його відвідували Джон Сінгер Сарджент, Генрі Джеймс, Джеймс Вістлер, Роберт Браунінг, Клод Моне та інші. Так званий «Барбаро-салон» став місцем зустрічей Бернарда Беренсона, Вільяма Мерріта Чейза, Ізабелли Стюарт Гарднер, Едіт Вортон і Чарльза НортонаBerendt, с. 146–150..
Генрі Джеймс завершив тут повість Папери Асперна і описав інтер’єр у романі Крила голубки, називаючи бальний зал Палаццо Барбаро найкращим прикладом венеційського бароко. У 1898 році Джон Сінгер Сарджент створив у салоні груповий портрет родини Кертісів An Interior in Venice, а Ізабелла Стюарт Гарднер позувала там художнику Андерсу ЦорнуBerendt, с. 167–173..
У 1908 році англійська меценатка Мері Гантер орендувала палац і запросила у гості Клода Моне з дружиною Алісою. Саме тоді Моне створив серію з 37 картин Венеції, включно з Великим каналом, Палац дожів, вид з острова Сан-Джорджо Маджоре і Сан-Джорджо Маджоре у присмеркахJackie Wullschläger, Monet: The Restless Vision, London: Allen Lane, 2023, с. 379–384. ..
Палац Барбаро також знімався у телевізійному серіалі Повернення у Брайдсгед (1981) як дім лорда Марчмейна, а також у фільмі Крила голубки (1997)Berendt, с. 147..
Остання реставрація фасаду палацу була проведена у XXI столітті, з оновленням як зовнішнього вигляду, так і конструкційBuckley, с. 184..
Примітки
Посилання