Ануля Юрій Михайлович (25 лютого 1965 — 9 березня 2022) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник війни 2022 року, оборонець Чернігівщини, добровільно пішов у перші дні повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році.
Загинув у полоні після участі в боях за село Лукашівка Чернігівського району. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно, 24 вересня 2024 року) .
Біографія
Дитинство та освіта Юрій Михайлович Ануля народився 25 лютого 1965 року в місті Чернігів. Навчався у загальноосвітній школі №3 міста Чернігів, після закінчення 9-го класу продовжив навчання у загальноосвітній школі № 30.
Після закінчення школи вступив до Ташкентського загальновійськового командного училища (м. Ташкент, Узбецька РСР), яке закінчив у 1986 році, здобувши військову освіту офіцера.
Військова служба в радянський період Після завершення училища Юрій Ануля проходив військову службу у Збройних силах СРСР.
Обіймав посаду в 12-му управлінні Головного управління Міністерства оборони СРСР — підрозділі з особливим статусом у системі військового управління, що відповідав за:
підтримку, розвиток та експлуатацію ядерного арсеналу Збройних сил СРСР; забезпечення ядерної безпеки, фізичного захисту та антитерористичної стійкості об'єктів; здійснення контролю над проведенням ядерних випробувань іншими державами — як на Земній кулі, так і в прилеглому космічному просторі.
Служба в цьому підрозділі вважалася однією з найбільш відповідальних у системі військового управління СРСР.
У 1991 році завершив військову службу у званні старший лейтенант .
Цивільне життя (1991–2022) Після завершення військової служби Юрій проживав і працював у Чернігівській області.
Упродовж різних років обіймав такі посади:
Державна податкова служба Чернігівської області — начальник управління валютного контролю; Центр реабілітації учасників АТО — начальник охорони. Юрій був сімейною людиною, мав двох синів Олексія Анулю, Михайла Анулю та онуків, підтримував тісний зв'язок із родиною.
Сварка Юрія з сином За свідченнями Олексія Анулі, напередодні повномасштабного вторгнення між батьком і сином стався конфлікт.
Олексій, маючи інформацію про підготовку Росії до нападу, попереджав батька про неминучість війни, однак Юрій Михайлович не вірив у можливість повномасштабного вторгнення .
Незважаючи на це, вже наступного дня після початку бойових дій Юрій Ануля добровільно прийшов до військкомату.
Участь у російсько-українській війні (2022)
Добровільний вступ до лав ЗСУ Повномасштабне вторгнення Росії в Україну розпочалося 24 лютого 2022 року. Юрій Ануля, незважаючи на вік та статус військового пенсіонера, самостійно прийняв рішення повернутися до військової служби.
25 лютого 2022 року, у день свого 57-річчя, він написав побажання про майбутнє України для своїх онуків — як заповіт близьким на випадок, якщо не повернеться .
Того ж ранку, о 5-й годині, він прибув до військкомату та добровільно записався до лав Збройних сил України .
Служба та бойові дії Юрій Ануля проходив службу у складі військової частини А4590 (16-й окремий мотопіхотний батальйон), яка діяла в зоні оборони Чернігівської області з перших тижнів повномасштабного вторгнення.
Формально він обіймав посаду старшого медика, однак завдяки офіцерській підготовці та досвіду фактично командував протитанковим взводом.
Побратими згадували його як дисциплінованого та досвідченого військовослужбовця, який користувався беззаперечним авторитетом серед особового складу.
Підрозділ вів бойові дії, зокрема, в районі села Лукашівка, Чернігівського району — одного з вузлів опору на підступах до Чернігова в березні 2022 року .
Юрій взяв в полон власного сина Батько і син — вступили до ЗСУ незалежно один від одного і спочатку не знали, де перебуває кожен із них.
Випадкова зустріч сталася близько 5-ї години ранку в районі села Лукашівка: Олексій разом із побратимом повертався з завдання і натрапив на позицію підрозділу, де ніс службу його батько.
Юрій Ануля особисто брав участь у допиті сина, не впізнавши його одразу. Лише через кілька хвилин він запитав: «Ти не мій син випадково?» — і так батько і син вперше побачилися на фронті.
Про це розповів сам Олексій Ануля в інтерв'ю Youtube каналу PRESSING .
Порятунок особового складу На початку березня 2022 року, під час важких боїв на Чернігівщині, Юрій Ануля організував виведення з оточення понад 40 людей (за свідченнями побратимів — до 46 осіб) .
Після того, як особовий склад вийшов у безпечне місце, він повернувся назад — аби розшукати свого сина Олексія, який в той момент також перебував в Лукашівці.
Обставини повернення та подальшого бою описує побратим Юрія у розмові з Олексієм Анулею.
Аудіозапис доступний у соціальній мережі Instagram . в якій йдеться:
Побратим Юрія: Він вивів сорок людей, це всі можуть підтвердити. Потім повернувся назад за тобою. Здається, саме він тоді підірвав — у ту ніч були страшні вибухи, я майже впевнений, що це його робота.
Олексій: Так, мені в полоні сказали, що бачили мого батька з гранатометом.
Побратим: Він, мабуть, тебе не знайшов і пішов, як то кажуть на... (на неминучу смерть).
Олексій: А батько сорок людей вивів, так?
Побратим: Так, твій батько вивів понад сорок шість людей, якщо пам’ять мене не підводить. Твій батько — справжній герой. На такого чоловіка я б хотів рівнятися. Коли почалися вибухи, він тебе не знайшов і пішов у відчай.
Полон, катування та загибель Після повторного виходу в район бойових дій Юрій Ануля разом з іншими українськими військовослужбовцями потрапив у полон до підрозділів Збройних сил Російської Федерації в районі села Лукашівка, Чернігівської області.
За наявними свідченнями, Юрій Михайлович та кілька поранених українських військових зазнали жорстоких катувань і утримувалися в нелюдських умовах, проти них застосовували фізичне насильство та знущання.
Після катувань Юрій Ануля разом з іншими полоненими був убитий військовослужбовцями 55-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади Республіки Тува, Сибірського федерального округу, Російської Федерації.
За свідченнями очевидців, загиблих спалили в будівлі місцевої церкви .
Згодом обгорілі рештки тіл були вивезені окупантами та викинуті поблизу доріг між населеними пунктами Анисів та Бакланова Муравійка Чернігівської області.
Інформація про обставини загибелі стала відома зі свідчень українських військовополонених, частина яких на момент оприлюднення цих даних продовжувала перебувати в полоні.
Син загиблого, Олексій Ануля під час утримання в російському полоні неодноразово намагався з’ясувати долю батька. За його словами, у різних місцях утримання він зустрічав людей, які безпосередньо були свідками катувань і загибелі Юрія Анулі. Саме ці свідчення дозволили відтворити послідовність подій та підтвердити факт умисного вбивства і спалення українських військових .
Ідентифікація та поховання
Перше поховання Після загибелі тіло Юрія Анулі тривалий час залишалося невпізнаним. Воно було поховане у місті Ніжин Чернігівської області — як тіло невідомого захисника України.
Ідентифікація Однак пізніше особу Юрія Михайловича було встановлено за результатами ДНК-експертизи .
Перепоховання 26 травня 2023 року у Катерининській церкві в Чернігові відбулося прощання з Юрієм Михайловичем Анулею.
Після цього його перепоховали на міському кладовищі «Яцево» в Чернігові.
На церемонії перепоховання батька був присутній його син Олексій Ануля, який на той час повернувся з російського полону.
У цей же день у Чернігові та Менській громаді попрощалися також і з іншим військовим — молодшим сержантом Сергієм Петровським .
Нагороди Нагороджений посмертно Орденом Богдана Хмельницького III ступеня відповідно до Указу Президента України від 20 вересня 2024 року № 641/2024 .
Див. також
Ануля Олексій Юрійович – син Юрія який пройшов через російський полон
Jingle BellZ – книга Олексія Анулі про жорстокі катування в полоні МБФ "ЦІНА СВОБОДИ" – міжнародний благодійний фонд Олексія Анулі Система фільтраційних таборів під час російсько-української війни Геноцид українців / Визнання геноциду українців (2022) / Женевська конвенція Військовополонені у російсько-українській війні (з 2014) Битва за Чернігів (2022)
Вбивство та страти: Список закатованих до смерті в російському полоні Убивство Олександра Мацієвського Страта українського військовополоненого через обезголовлення Розстріл полонених бійців ЗСУ біля Роботиного Розстріл полонених бійців ЗСУ на позиції «Зеніт» Розстріл полонених бійців ЗСУ біля Авдіївки Масове вбивство полонених в Оленівці Шадура Тимофій Миколайович Божко Павло Геннадійович
Тортури та знущання: Тортури в санаторії «Привілля» Катування та вбивства військовополонених під час війни на сході України Хто катував українців: Сучко Євген Юрійович
Примітки