Xenocyon lycaonoides (або Canis (Xenocyon) lycaonoides) — викопний псовий плейстоцену, що мешкав в Африці та Євразії,Arribas y Garrido (2008). «Generalidades sobre los carnívoros del Villafranquiense superior en relación con el registro fósil de Fonelas P-1». Cuadernos del Museo Geológico y Minero de España (10): 101. 1,8 мільйона років тому — 126 000 років тому.Martínez-Navarro, B., and L. Rook (2003). «Gradual evolution in the African hunting dog lineage: systematic implications». Comptes Rendus Palevol 2: 695-702. doi:10.1016/j.crpv.2003.06.002.Paleobiology Database: Thaumastocyonini Basic info.
Еволюція На межі раннього та середнього плейстоцену в Європі та Азії спостерігалося зменшення різноманіття вовкоподібних псових. До них належали великі гіперхижі (Canis (Xenocyon) lycaonoides), які за розмірами були співмірні з північними популяціями сучасного сірого вовка (Canis lupus), а також менші за Canis mosbachensis, розміри яких були подібні до сучасного індійського вовка (Canis lupus pallipes). Обидва типи вовків були поширені від Англії та Греції, через усю Європу, до високих широт Сибіру, Забайкалля, Таджикистану, Монголії та Китаю. Справжні сірі вовки з’явилися лише наприкінці середнього плейстоцену, близько 500–300 тисяч років тому.Sotnikova, M.; Rook, L. (2010-02). «Dispersal of the Canini (Mammalia, Canidae: Caninae) across Eurasia during the Late Miocene to Early Pleistocene». Quaternary International (en inglés) 212 (2): 86-97.
Ці хижаки полювали на антилоп, оленів, дитинчат слонів, турів, бабуїнів, Equidae, а можливо — навіть на людей.
Ймовірно, що X. lycaonoides був предком: Cynotherium sardous з островів Сардинія та КорсикаLyras, G.A.; Van Der Geer, A.E.; Dermitzakis, M.; De Vos, J. (2006). «Cynotherium sardous, an insular canid (Mammalia: Carnivora) from the Pleistocene Of Sardinia (Italy), and its origin». Journal of Vertebrate Paleontology 26 (3): 735-745. doi:10.1671/0272-4634(2006)26[735:CSAICM]2.0.CO.Moulle, P.E.; Echassoux, A.; Lacombat, F. (2006). «Taxonomie du grand canidé de la grotte du Vallonnet (Roquebrune-Cap-Martin, Alpes-Maritimes, France)». L' Anthropologie (Paris) 110 (5): 832-836. doi:10.1016/j.anthro.2006.10.001.; Cuon alpinus з Південно-Східної Азії; Lycaon pictus; вимерлих собак з острова Ява (Megacyon merriami і Mececyon trinilensis).Lyras, G.A.; Van Der Geer, A.E.; Rook, L. (2010). «Body size of insular carnivores: evidence from the fossil record». Journal of Biogeography 37 (6): 1007-1021. doi:10.1111/j.1365-2699.2010.02312.x.Van der Geer, A.; Lyras, G.; De Vos, J.; Dermitzakis M. (2010). Evolution of Island Mammals: adaptation and extinction of placental mammals on islands. Wiley-Blackwell (Oxford, UK) (ISBN 978-1-4051-9009-1.
Таксономія Першопочатково вид названо Xenocyon lycaonoides (Крецой, 1938)Kretzoi, M. 1938. Die Raubtiere von Gombaszög nebst einer Übersicht der Gesamtfauna. Annales Museum Nationale Hungaricum 31: 89–157., але згодом був перекласифікований як Canis (Xenocyon) lycaonoides.Rook, L. 1994. The Plio-Pleistocene Old World Canis (Xenocyon) ex gr. falconeri. Bolletino della Società Paleontologica Italiana 33:71–82.
Родова належність X. lycaonoides суперечлива. Хоча його зазвичай включають до підроду Xenocyon (який, у свою чергу, входить до роду Canis)Werdelin, L.; Lewis, M.E. (2005). «Plio-Pleistocene Carnivora of eastern Africa: species richness and turnover patterns». Zoological Journal of the Linnean Society 144 (2): 121-144. doi:10.1111/j.1096-3642.2005.00165.x., деякі сучасні дослідники, зокрема Мартінес-Наварро та Рук, віднесли цей вид до роду Lycaon — разом з Lycaon pictus.
Див. також Еволюція вовка
Примітки