Директи́ва про адеква́тну мініма́льну заробі́тну пла́ту — нормативно-правовий акт Європейської Унії, який стосується мінімальної заробітної плати. Оскільки ЄУ явно не має компетенції регулювати рівень заробітної плати, його критикували за перевищення своїх компетенцій. Позов про скасування директиви буде розглянуто Судом Справедливости.

Передісторія Директиву було прийнято за пропозицією Європейської комісії в рамках звичайної законодавчої процедури ЄУ. Проєкт директиви спочатку було надіслано до національних парламентів для коментарів, обговорено в Європейському економічному та соціальному комітеті та Комітеті регіонів, і остаточно прийнято Європейським парламентом та Радою 19 жовтня 2022 року. Як директива ЄУ, вона не має прямої дії, але має бути транспонована в національне законодавство відповідними національними парламентами. Держави-члени мали час до 15 листопада 2024 року, щоб зробити це. На той час лише вісім держав-членів офіційно імплементували цю директиву: Бельгія, Чехія, Данія, Німеччина, Угорщина, Литва, Румунія та Швеція.Thomas Moller-Nielsen: EU-Staaten setzen Mindestlohn-Richtlinie nicht um, 18. November 2024.

Зміст Економічний вплив мінімальної заробітної плати є суперечливим. Крім того, окремі держави-члени мають дуже різні традиції . Крім того, встановлена державою мінімальна заробітна плата суперечить принципу . Таким чином, директива відмовляється від фіксованих вимог і встановлює принципи, яких необхідно дотримуватися під час встановлення мінімальної заробітної плати.

Мета директиви полягає в «покращенні умов життя та праці в Союзі, зокрема, достатності мінімальної заробітної плати для працівників, з метою сприяння висхідній соціальній конвергенції та зменшенню нерівності в оплаті праці». У ній чітко зазначено, що директива «не обмежує автономію соціальних партнерів або їхнє право вести переговори та укладати колективні договори».

Основним елементом директиви є процедура встановлення адекватної мінімальної заробітної плати. Для цього держави-члени повинні використовувати еталонні значення для оцінки адекватності мінімальної заробітної плати. Ці значення не є обов'язковими, але, наприклад, можуть становити 60 % від середньої брутто заробітної плати або 50 % від середньої брутто заробітної плати. Фактичні мінімальні заробітні плати повинні регулярно, принаймні раз на два роки, переглядатися на основі еталонних значень.

Крім того, визначено права участі сторін колективних переговорів, зобов'язання щодо інформування та моніторингу, а також правила застосування санкцій.

Судові процеси Директива чітко ґрунтується на «Договорі про функціонування Європейського Союзу, зокрема на статті 153(2)(b) у поєднанні зі статтею 153(1)(b) цього документа». Однак стаття 153(5) Договору про функціонування Європейської Унії чітко виключає положення щодо оплати праці. Тому 18 січня 2023 року держава-член Данія подала до Суду Справедливости позов про скасування директиви про мінімальну заробітну плату у значенні статті 263 ДФЄУ.Königreich Dänemark/Europäisches Parlament und Rat der Europäischen Union, ABl. C 104, 20 Відповідальний Генеральний адвокат Ніколас Еміліу підтримав позов про анулювання у своєму висновку від 14 січня 2025 року.

Література

Arndt Diringer: der Kampf um den allgemeinen gesetzlichen Mindestlohn, Kapitel Mindestlohnrichtlinie der EU; in: Jörg Dürrschmidt, Christian F. Majer (Hrsg.): Jahrbuch des Instituts für Angewandte Forschung 2024, 2025, ISBN 9783415077065, S. 78 f., Digitalisat.

Посилання

Текст директиви. Дослідницька служба Німецького Бундестагу: Щодо юридично обов'язкового характеру Директиви (ЄУ) 2022/2041 про мінімальну заробітну плату.

Примітки