Жнець смерті () — популярна персоніфікація смерті у західній культурі у вигляді скелетоподібної постаті в чорному плащі з каптуром, яка тримає косу."More About Grim Reaper". Dictionary.com. Грудень 2024. Починаючи з XIV століття, європейське мистецтво пов’язувало кожну з цих рис із образом смерті, хоча назва «Жнець смерті» та популярність поєднання всіх цих елементів з’явилися лише у XIX столітті. Іноді, особливо коли зображується з крилами, персонажа ототожнюють із Ангелом смерті. Коса як символ смерті має свідомі аграрні асоціації, що походять ще з Середньовіччя. Знаряддя символізує відділення людських душ від тіл у великій кількості — за аналогією з тим, як жнець скошує великі площі зернових під час жнив.

Історія Жнець смерті є пізнім синтезом різних середньовічних або ще давніших європейських персоніфікацій смерті. Найраніші прямі свідчення цього образу помітні в мистецтві XIV століття, переважно у зв’язку з «чорною смертю» — пандемією бубонної чуми, що спустошувала Європу.McKenna, Amy (2016). "Where Does the Concept of a 'Grim Reaper' Come From?" Britannica.Chestnut, R. Andrew (2012). Devoted to Death. Oxford University Press, с. 30. Культури романських мов, наприклад, в Італії та Франції, традиційно уявляють смерть як жінку, тоді як слов’янські та германські культури, зокрема англійська, зазвичай уявляють смерть чоловічої статі.Guthke, Karl S (1999). The Gender of Death: A Cultural History in Art and Literature. Cambridge University Press, с. 7. Мотив часу та жнив уже в середньовічному мистецтві був тісно пов’язаний із темою смерті. XIV століття Від Італії до Англії у пізнє Середньовіччя смерть часто зображували в мистецтві у вигляді одного або кількох живих скелетів.Aberth, John (2010). From the Brink of the Apocalypse, 2nd ed. Routledge, c. 225–228, 231–233. Кілька картин під назвою «Тріумф смерті» з Італії XIV століття показують таких скелетоподібних персонажів, а також образ смерті у вигляді довговолосої, жіночоподібної постаті з крилами, яка тримає косу.«Macabre Origins of the Grim Reaper». Storied. PBS Digital Studios. . Цей образ найвідоміше представлений на фресці у Кампосанто Монументале, яку, за припущеннями, створили ще до чорної смерті 1347 року.Guthke, 1999, c. 71. Інший поширений символ масових смертей у цю епоху — вершниця, що вбиває людей витягнутою зброєю.Gicala, Agnieszka (2012). «Blend Elaboration as a Mechanism of Concept Change in Examples of Death the Grim Reaper» у Languages in Contact. Scientific Board, c. 93.

XV—XVII століття Італійський художник доби Відродження Франческо Пезелліно зобразив жіночоподібну, мертвенну постать смерті з косою у своїй роботі «Тріумфи кохання, цноти й смерті», створеній близько 1450 року. У XV столітті також набув популярності мотив Танцю смерті — група скелетів, що ведуть людей до могили, який, можливо, також вплинув на подальше формування образу Жахливого жнеця.

Під час Відродження художники почали поєднувати образи скелетів і коси, можливо, надихаючись давньогрецькими божествами Хроносом — богом часу, і подібно названим Кроносом — титаном урожаю, обидва з яких відомі своїми косами або серпами. Можливо, пов’язаний і Танатос, грецький бог смерті, хоча в нього мало характерних зовнішніх рис.Guthke, 1999, c. 11. Художник німецького Відродження Альбрехт Дюрер створив багато зображень персоніфікації смерті —Guthke, 1999, c. 87. часто у вигляді виснажених або трупоподібних старців. Проте на малюнку 1505 року вугіллям він представив увінчаного короною скелета (мотив епохи, іноді званий «Король Смерть»), який їде верхи й тримає косу. Художник нідерландського Відродження Пітер Брейгель Старший створив апокаліптичну сцену з численними постатями, що поєднують ці образи — деякі на конях, інші у білих тогах чи простирадлах — у своїй картині Тріумф смерті, датованій приблизно 1562 роком. Дерев’яна фігурка в англійській церкві 1640 року зображує скелета в каптурі та мантії, який несе косу й пісочний годинник.Card, Lorin; Wilson, Freeda (січень 2006). «Death-defining personifications: the grim Reaper vs. la Grande Faucheuse». LACUS Forum (т. 33). Linguistic Association of Canada and the United States, c. 85–89.

XIX століття Чорний колір одягу для образу Жниваря Смерті () може бути відносно пізнім доповненням, яке з’явилося лише у XIX столітті — імовірно, у зв’язку з традицією носити чорне на похоронах. Повний сучасний образ Жниваря (скелет у каптурі, чорна мантія та коса) став поширеним лише з середини XIX століття, зокрема, як описано у кількох новелах Едгара Аллана По. Подібну зовнішність має Привид прийдешнього Різдва у класичній повісті 1843 року Різдвяна пісня у прозі Чарлза Діккенса: німий персонаж у чорному плащі, що повністю приховує обличчя й тіло, видимою залишається лише рука, яка робить жести.

Назва «Жнивар Смерті» () вперше з’явилася в англійських друкованих джерелах у 1840-х роках.Harper, Douglas (2024). "Grim". The Online Etymology Dictionary."Grim Reaper". Oxford English Dictionary. Oxford University Press, 2024.

У сучасній культурі Жнивар Смерті по-різному зображається у сучасній культурі — від книжок і фільмів до телесеріалів та пісень, у драматичних, комедійних і жахливих творах. Смерть у каптурі з блідим людським обличчям є центральним персонажем фільму Інгмара Бергмана 1957 року Сьома печатка. Архетипний Жнивар Смерті з’являється у серії фентезійно-комедійних романів 1980-х — 2010-х років Плаский світ Террі Пратчетта (під іменем Смерть); у науково-фантастичній комедії Білл і Тед вирушають у пекло (1991); у відеогрі Grim Fandango (1998); та в анімаційному серіалі 2000-х Зловісні пригоди Біллі та Менді. Персонаж також іноді з’являється у тривалому анімаційному комедійному серіалі Гріфіни ().

Примітки