Теофі́л Миха́йлович Гануше́вський ( , Лецівка, Долинський повіт, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорщина — , Станиславів, Станиславівська область, УРСР, СРСР) — український громадсько-політичний діяч, член Організації українських націоналістів, військовий референт Станиславівського окружного, а згодом — обласного проводу ОУН(р). Син греко-католицького священника, посла до сейму Другої Речі Посполитої отця Михайла Ганушевського. Реабілітований посмертно у 1993 році.
Життєпис
Походження Народився 1 березня 1908 року в селі Лецівка поблизу Рожнятова в родині отця Михайла Ганушевського та Ірини з роду Горникевичів. Був другим із дев'яти дітей у сім'ї. Початкову освіту здобув у місцевій школі, згодом навчався в торговельній школі в Станиславові, де опанував фах бухгалтера. У юності належав до молодіжної організації «Пласт», входив до 1-го полку імені Петра Конашевича-Сагайдачного у Львові. Протягом 1930—1931 років проходив військову службу в піхотних частинах польської армії, після чого демобілізувався у званні рядового.
Підпільна діяльність У 1939—1940 роках працював бухгалтером-фінансистом в обласному відділі торгівлі у Станиславі, поєднуючи офіційну діяльність із підпільною роботою в ОУН. До лав організації приєднався 1938 року, а вже в березні наступного року обійняв посаду військового референта окружного проводу ОУН у Станиславові. Того ж року отримав завдання від крайової екзекутиви у Львові щодо військової підготовки членів організації на місцях, координуючи навчання районних осередків.
У листопаді 1939 року з ним установив контакт агент гестапо Баум, який діяв у Станиславі як член німецької репатріаційної комісії. Радянські джерела, зокрема автор пропагандистського видання «Безбатченки» Клим Дмитрук (псевдонім співробітника КДБ Климентія Гальського), звинувачували Ганушевського у співпраці з німецькою стороною, однак такі твердження не мають документального підтвердження і розглядаються дослідниками як елемент радянської пропаганди. Відомо, що восени 1939 року його батько, отець Михайло Ганушевський, був змушений залишити радянську зону окупації та переїхати з родиною до Сянока на Лемківщині через загрозу арешту.
Навесні 1940 року Теофіл Ганушевський спільно з районовим провідником ОУН Матвієм Дудою зустрівся з новопризначеним керівником Станиславівського обласного проводу ОУН(р) Олександром Луцьким. Останній затвердив його на посаді військового референта обласного проводу та доручив організацію військової підготовки підпілля в області. У липні 1940 року Ганушевський склав звіт про виконану роботу та передав його до Крайової екзекутиви.
Арешт і страта 28 жовтня 1940 року Теофіла Ганушевського заарештували співробітники НКВС у селі Угорники поблизу Станислава, де він проживав із родиною. Ордер на арешт видали 26 жовтня того ж року. Слідство тривало до 3 лютого 1941 року, коли складено обвинувальний висновок у справі Ганушевського.
31 березня 1941 року військовий трибунал 12-ї армії Київського особливого військового округу засудив Ганушевського за статтями 54-2, 54-6 ч. 1 та 54-11 КК УРСР до розстрілу. Вирок виконано у стінах Станіславської тюрми. Місце поховання невідоме.
Під час відкриття німцями братської могили в'язнів у 1943 році родина впізнала серед особистих речей загиблих кілька, що належали Теофілові Ганушевському. 21 січня 1993 року він був посмертно реабілітований за відсутністю складу злочину.
Родина
Михайло Ганушевський — батько, священник УГКЦ, посол у Польському сеймі (1928—1930) від УНДО. Ірина Горникевич — мати, громадська діячка.
Примітки
Джерела