Синдром спортивного серця або просто спортивне серце — це непатологічний стан, спричинений постійними фізичними навантаженнями, який часто спостерігається у спортивній медицині. При ньому серце пацієнта має збільшені розміри, а частота серцевих скорочень у стані спокою нижча за норму.
Розвиток цього медичного стану пов'язаний з фізіологічним внаслідок регулярного навантаження на серце. Переважно це зустрічається у спортсменів, що часто і подовгу , хоча іноді може виникати і внаслідок . Як правило, цей стан вважається доброякісним, але іноді він може приховувати серйозне захворювання або навпаки. бути помилково прийнятим за нього.
Історія
Синдром спортивного серця вперше описав у 1899 році. Він порівняв розмір серця з тими, хто вів малорухливий спосіб життя, і помітив явне збільшення серця у спортсменів. Вже тоді Геншен визнав цей медичний стан доброякісним, а його симптоми – нормальною адаптацією до фізичних навантажень. Геншен вважав, що збільшується все серце повністю. У 19 столітті технології його досліджень були обмеженими, і належних способів вимірювання об’єму серця не існувало, тому спочатку в теорію Геншена про збільшення серця у спортсменів мало хто вірив. Втім, сучані методи медичної візуалізації свідчать, що припущення Геншена щодо збільшення всього серця у спортсменів узгоджується з чотирихкамерною дилатацією, яке спостерігається при синдромі спортивного серця.
Ознаки та симптоми
Спортивне серце найчастіше не має жодних фізичних симптомів, хоча показником може бути постійна знижена ЧСС у стані спокою. Спортсмени часто не усвідомлюють, що мають цей стан, доки не пройдуть спеціальні медичні обстеження, оскільки спортивне серце – це нормальна фізіологічна адаптація організму до навантажень, пов’язаних з фізичною підготовкою та аеробними вправами.
Люди з синдромом спортивного серця зазвичай проявляють три ознаки, які у звичайної людини, як правило, свідчать про захворювання серця:
брадикардія — уповільнення серцебиття до приблизно 40–60 ударів на хвилину; кардіомегалія — збільшення розмірів серця; — потовщення м’язової стінки серця, зокрема лівого шлуночка, який перекачує насичену киснем кров до аорти.
Під час інтенсивного тренування периферичним тканинам кінцівок у високотренованих спортсменів потрібно більше крові та кисню. Більше серце має вищий серцевий викид, що дозволяє йому битися повільніше в стані спокою, оскільки серце перекачує більше крові за одне скорочення, ніж у нормі.
Ще однією ознакою синдрому спортивного серця є , який можна почути за допомогою стетоскопа. Цей звук виникає, коли діастолічний тиск у деформованому серці створює порушення кровотоку. Однак, якщо чути ще й , пацієнту слід негайно звернутися до лікаря. Четвертий тон – це сильніший і гучніший звук, що створюється серцем, якщо воно уражене будь-якими захворюваннями, і зазвичай є ознакою загрозливого медичного стану..
Причини
Під час інтенсивних і тривалих тренувань на витривалість або силових тренуваннях організм сигналізує серцю перекачувати більше крові, щоб протидіяти () у скелетних м'язах. Внаслідок цього виникає збільшення серця – природна фізична адаптація організму до регулярного перекачування серцем великої кількості крові під значним тиском. З часом організм збільшуватиме розмір камери лівого шлуночка, його , а також товщину стінки серця.
Серцевий викид (кількість крові, що виходить з серця за певний період часу), пропорційний як розмірам камер серця, так і частоті його скорочень. При збільшеному лівому шлуночку частота серцевих скорочень може знижуватися, при цьому підтримуючи необхідний для організму рівень серцевого викиду. Тому спортсмени зі збільшеним серцем зазвичай мають нижчу частоту серцевих скорочень у стані спокою, ніж неспортсмени. Збільшення серця призводить до збільшення ударного (систолічного) об'єму, збільшення шлуночків та зниження частоти серцевих скорочень у стані спокою разом з порушеннями ритму. Стінка лівого шлуночка потовщується приблизно на 15–20% від своєї нормальної ємності. Зниження лівого шлуночка при цьому не відбувається. У спортсмена також може спостерігатися порушення серцебиття та частота пульсу у стані спокою від 40 до 60 ударів на хвилину (тобто брадикардія).
На фізіологічні зміни у серці впливає тим фізичної активності. Існує два типи вправ: статичні (силові тренування) та динамічні (тренування на витривалість). Статичні вправи складаються з підняття ваги та є переважно анаеробними, тобто організм не залежить від кисню для досягнення продуктивності. Також під час них через «кисневу заборгованість» помірно зростає частота серцевих скорочень і ударний об'єм серця. Динамічні вправи включають біг, плавання, лижний спорт, веслування та велоспорт і при них організм потребує кисню. Цей тип вправ також збільшує як частоту серцевих скорочень, так і ударний об'єм серця. Як статичні, так і динамічні вправи призводять до потовщення стінки лівого шлуночка через збільшення серцевого викиду, що призводить до фізіологічної гіпертрофії серця. Після припинення тренувань серце повертається до свого нормального розміру.
Діагностика
Спортивне серце зазвичай під час планового обстеження або під час тестів на інші медичні проблеми. Збільшене серце можна побачити на ехокардіографії або іноді на . Подібність між спортивним серцем та клінічно значущими серцевими проблемами може спонукати до проведення електрокардіографії та навантажувальних тестів на серце. ЕКГ може виявити , частоту серцевих скорочень у стані спокою менше 60 ударів на хвилину. Це часто супроводжується . Пульс людини зі спортивним серцем іноді може бути нерегулярним у стані спокою, але зазвичай повертається до норми після початку фізичних навантажень.
Щодо , гіпертрофію лівого шлуночка зазвичай неможливо відрізнити від спортивного серця і на ЕКГ, але її зазвичай у молодих та спортивних людей її можна ігнорувати.
Спортивне серце також не слід плутати з брадикардією внаслідок «тріади спортсменки», або нервової анорексії, що супроводжуються уповільненням метаболізму, а іноді й зменшенням серцевого м'яза та об'єму серця.
Важливо відрізняти спортивне серце від гіпертрофічної кардіоміопатії – серйозного генетичного серцево-судинного захворювання, яке характеризується потовщенням стінок серця, що призводить до подібної картини ЕКГ у стані спокою. Це захворювання є основною причиною у молодих спортсменів (хоча лише близько 8% усіх випадків раптової смерті насправді пов'язані з фізичними вправами). У наступній таблиці наведено деякі ключові відмінні характеристики цих двох станів:
Симптом Синдром спортивного серця Кардіоміопатія Гіпертрофія лівого шлуночка < 13 мм > 15 мм Кінцевий діастолічний діаметр лівого шлуночка < 60 мм > 70 мм Діастолічна функція Нормальна ( > 1) Аномальна або псевдонормальна (коефіцієнт E/A < 1) Гіпертрофія перегородки Симетрична Асиметрична Немає Може бути присутній Реакція артеріального тиску на фізичне навантаження Нормальна Може спостерігатися знижена систолічна реакція артеріального тиску Регресія гіпертрофії лівого шлуночка при тривалому припиненні навантажень Наявна Відсутня
Важливі підказки можуть дати анамнез пацієнта (історія занять спортом на витривалість) та фізикальне обстеження (брадикардія та, можливо, третій і четвертий тон серця).
ЕКГ – типовими показниками у стані спокою є, наприклад, синусова брадикардія, атріовентрикулярна блокада (первинна та вторинна) та неповна або повна блокада правої ніжки пучка Гіса – всі ці показники нормалізуються під час фізичного навантаження. Ехокардіографія – диференціація фізіологічного та патологічного збільшення розмірів серця можлива, зокрема, за допомогою оцінки маси стінки (не більше 130 г/м² ) та її кінцевого діастолічного діаметра (не набагато менше 60 мм) лівого шлуночка. Рентгенологічне дослідження грудної клітки може виявити збільшення розміру серця (хоча можливі причини його збільшення можуть бути різними, наприклад ). – у спортивного серця спостерігається збалансоване атріовентрикулярне ремоделювання, зменшення потовщення серця після припинення тренувань, відсутність пізнього підсилення гадолінієм, низький або нормальний сигнал T1 та нормальний позаклітинний об'єм.
Лікування
Спортивне серце не становить небезпеки для пацієнта (хоча якщо симптоми брадикардії, кардіомегалії та гіпертрофії серця спостерігаються у людини, яка не займається спортом, це може свідчити про якесь інше захворювання). Спортивне серце не буває причиною раптової серцевої смерті спортсменів найчастішими причинами якої є генетичні захворювання – гіпертрофічна чи аритмогенна кардіоміопатія.
Синдром не становить жодної фізичної загрози для спортсмена і не потебує лікування. Незважаючи на деякі теоретичні побоювання, що ремоделювання шлуночків може призвести до серйозних аритмій, дослідження не виявили жодних доказів підвищеного ризику розвитку таких симптомів у довгостроковій перспективі.
Втім, спортсменам варто звернутися до лікаря, щоб переконатися, що їхні симптоми зумовлені саме синдромом спортивного серця, а не іншим серцевим захворюванням, таким як кардіоміопатія. Якщо спортсмен відчуває дискомфорт від наявності синдрому спортивного серця або в разі ускладнення з постановкою диференціального діагнозу, припинення фізичних навантажень зазвичай дозволяє серцю повернутися до своїх звичайних розмірів протягом трьох місяців. Але слід зазначити, що щонайменше одне довгострокове дослідження елітних тренованих спортсменів показало, що розширення лівого шлуночка після тривалого періоду припинення фізичних навантажень зменшилося лише частково. Крім того, припинення фізичних навантажень потребує змін способу життя, що часто зустрічає опір з боку пацієнта. Реальний ризик, пов'язаний зі синдромом спортивного серця, полягає в тому, що пацієнт просто вважає, ніби має саме цей медичний стан і не звертається до лікаря, щоб переконатися у відсутності небезпечного для життя захворювання серця.
Примітки