Директи́ва про стимулюва́ння використа́ння ене́ргії з відно́влюваних джере́л (2018/2001) — нормативно-правовий акт Європейської Унії, який вимагає, щоб до 2030 року 42,5 % енергії, що споживається в Європейській Унії, було з відновлюваних джерел. Ця мета є спільною для держав-членів.

Передісторія

До версії Директиви 2009 року лідери ЄУ вже досягли згоди у березні 2007 року про те, що, в принципі, 20% кінцевого споживання енергії блоком має вироблятися з відновлюваних джерел енергії до 2020 року в рамках його зусиль щодо скорочення викидів вуглекислого газу. Ця політика пізніше стала частиною ЄС.Енергетична стратегія 2020 року від 10 листопада 2010 року. Ключовими цілями стратегії є скорочення викидів вуглекислого газу на 20%, збільшення частки відновлюваної енергії до 20% та досягнення економії енергії на 20% або більше. Ці цілі є взаємозалежними.

Проєкт звіту щодо директиви був опублікований Європейською комісією у січні 2008 року. Клод Турмес був доповідачем щодо проєкту. Держави-члени були зобов'язані повідомити Європейську комісію до 30 червня 2010 року про Національний план дій щодо відновлюваної енергетики, який визначає дорожню карту траєкторії. Держави-члени також повинні подавати звіти про хід виконання, що пояснюють їхню реалізацію директиви та прогрес у досягненні своїх цілей, як того вимагає стаття22 директиви.

Звіт Європейської комісії за червень 2015 року показує, що країни ЄУ знаходяться на шляху до досягнення сумарної мети у 20%. The URL points to a zip file.

Директива 2009 року була суттєво змінена та замінена переробленою редакцією 2018 року, іноді відомою як «Директива про відновлювану енергетику II», з новою метою – щонайменше 32% відновлюваної енергії до 2030 року. Пакет «», запропонований Європейською Комісією 14 липня, пропонує подальші зміни, які суттєво переглядають цю перероблену версію Директиви, і наразі (червень 2022 року) проходить законодавчий процес.

Зміст Стаття 3 встановлює головну ціль, згідно з якою до 2030 року частка відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому споживанні становить щонайменше 42,5% (у період з 2018 по 2023 рік цей показник становив 32%, а попередня ціль становила 20% до 2020 року).

Стаття 7 визначає валове кінцеве споживання як таке, що базується на електроенергії, опаленні та охолодженні, а також транспорті.

У Додатку I визначено цілі держав-членів на 2020 рік щодо відновлюваної енергії (але вони вже не діють), а в Додатку V визначено, як слід розраховувати використання біопалива з метою виконання квот на відновлювану енергію.

Національні цілі на 2009 рік щодо відновлюваної енергії Загальна ціль ЄУ щодо використання відновлюваної енергії становить 20% до 2020 року. Цілі щодо відновлюваної енергії в кожній країні варіюються від мінімум 10% на Мальті до 72% від загального споживання енергії в Ісландії.

Національні цілі на 2018 рік щодо відновлюваної енергії Загальна ціль ЄС щодо використання відновлюваної енергії була встановлена на рівні 32% до 2030 року. На відміну від цілі щодо відновлюваної енергії на 2020 рік, ціль щодо відновлюваної енергії на 2030 рік є обов'язковою лише на рівні ЄС, і для окремих держав-членів більше немає обов'язкових цілей.

Оновлення 2023 року Загальний цільовий показник ЄУ було оновлено до 42,5% з додатковим пунктом про те, що «держави-члени колективно прагнуть збільшити частку енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому споживанні енергії Союзу у 2030 році до 45%».

Див. також

Директива 2001/77/ЄС – замінена директива від 2001 року Директива Європейського Союзу Енергетичне право Директива про енергоефективність (2012) Національні плани дій з відновлюваної енергетики

Примітки

Посилання

Текст директиви Національні плани дій ЄУ з відновлюваної енергетики (NREAPS) Національні плани енергоефективності та щорічні звіти. Звіти про хід роботи