Річард Чарльз Гілкі (20 грудня 1925 – 3 жовтня 1997) – американський художник, якого часто асоціюють із «Північно-західною школою» художників. Протягом своєї довгої кар'єри він став одним із найвідоміших художників Тихоокеанського Північного Заходу, маючи оригінальний та дуже самобутній стиль. Він був особливо відомий своїми пейзажами, що зображують долину Скагіт у західному Вашингтоні .

Раннє роки життя Гілкі народився в Беллінгемі, штат Вашингтон, 20 грудня 1925 року та провів перші шість років у Британській Колумбії, Канада, де його батько працював у лісозаготівельній промисловості лісовозом, визначаючи та маркуючи дерева, які потрібно було зрубати. Потім родина повернулася до регіону Скагіт-Веллі у Вашингтоні (де прадід Гілкі по батьківській лінії та дід по материнській лінії були одними з перших мешканців), живучи в Марч-Пойнт, невеликому містечку поблизу Анакортеса . Коли Річарду було дванадцять, його родина переїхала до Сіетла, де він та його брат Том, який був на два роки старший, навчалися у середній школі Баллард . Там він відвідував уроки мистецтва з Орре Ноблзом та виявив схильність до малювання. Це була його єдина формальна художня освіта.

8 грудня 1941 року, наступного дня після нападу на Перл-Харбор, Том Гілкі вступив до лав морської піхоти, а Річард, у віці 17 років, невдовзі пішов його прикладом. Він служив у 3-му рейдерському батальйоні морської піхоти та брав участь у важких боях на острові Бугенвіль під час кампанії на Соломонових островах . Отримавши численні поранення, він був звільнений у відставку у серпні 1944 року. Він намагався завершити навчання у середній школі Баллард, але покинув її через два тижні.

Кар'єра Гілкі працював на різних роботах, зокрема моряком, робітником на ранчо та лісорубом, водночас розвиваючи інтерес до мистецтва та репутацію бешкетника в барах. Приватна екскурсія Сіетлським художнім музеєм, запропонована помічником директора Едом Томасом, справила на нього глибоке враження, особливо вразивши його роботами Гая Андерсона, Морріса Грейвза та Марка Тобі . Iridescent Light: The Emergence of Northwest Art, by Deloris Tarzan Ament (Seattle: University of Washington Press, 2002) Роками пізніше він написав:

«Відкриття робіт Андерсона, Грейвза та Тобі в Художньому музеї Сіетла стало відкриттям і поворотним моментом у моєму житті. Це були картини, які стосувалися моїх проблем з дуже різних точок зору. Гай Андерсон намалював полеглого парашутиста, пораненого та травмованого воїна, фігури на скелях, у морі та на пляжі. Грейвз використовував особисті символи, щоб виразити своє відчуття безглуздості війни: птахів, місяці, рукавички та урни. Тобі обплітав фігури, міста та світи нитками світла та вказував на єдність енергії в усіх формах і засуджував егоцентризм воюючих націй. Після зустрічі з цими художниками я отримав їхню підтримку, наставництво та дружбу».

За їхньої підтримки він відкрив студію в районі Скід-Роуд у Сіетлі. У 1948 році спадщина від бабусі у розмірі 1000$ дозволила йому провести чотири місяці, подорожуючи великими музеями Європи; особливо вразили його роботи Рембрандта, Франсіско Гойї та Вінсента ван Гога . Повернувшись до Сіетла, він провів наступні кілька років, розвиваючи свій стиль живопису, живучи в невеликій квартирі з іншим художником Лео Кенні . Він також став невід'ємною частиною таверни «Блу Мун», центру контркультури «біт» Сіетла, поблизу Вашингтонського університету. У 1954 році Гілкі, Вільям Айві, Ворд Корлі та Джек Стенгл були представлені на виставці чотирьох художників у Художньому музеї Сіетла.

У 1958 році стипендія Гуггенхайма дозволила йому провести рік, подорожуючи та навчаючись Європою. Він провів кілька місяців в Ірландії та Італії, а також мав пам'ятну, спонтанну зустріч із Пабло Пікассо та його дружиною Жаклін Рок .

Після повернення мистецтво Гілкі почало досягати зрілості. Не вразлений абстрактним експресіонізмом та новим поп-артом 1960-х років, він почав регулярно подорожувати до долини Скагіт, працюючи переважно на свіжому повітрі. У 1975 році він придбав та перебудував студію в Скагіт-Флетс. Його походження в цьому районі та краса регіону відобразилися в його картинах. Протягом своєї кар'єри Гілкі розвинув особливий стиль, який стимулював його інтелектуальну цікавість. Він шукав відповіді про природу Всесвіту, які були радше науковими, ніж філософськими, і матеріальними, ніж метафізичними. Пізніше у своїй кар'єрі Гілкі звернувся до живопису абстракцій, використовуючи чорно-білий колір для зображення давньокитайської філософії інь та ян.

Хоча тепер він уникав бійок у барах, Гілкі залишався темпераментною фігурою, добре відомим своїми суперечками з власниками галерей, кураторами та критиками, а також своєю неприязню до «галерейної системи». Перша незалежна виставка робіт Гілкі, організована його давньою подругою Джанет Г'юстон, відбулася в березні 1977 року в одному з приміщень у центрі Сіетла. Після того, як арт-критик Seattle Post-Intelligencer Річард Кемпбелл висловив несхвалення щодо використання ним приватного агента, обурений Гілкі з'явився в редакції газети, відсахнув Кемпбелла, перекинув його стіл і пішов геть.

У 1982 році роботи Гілкі були включені до виставки художників Тихоокеанського Північного Заходу в Національному музеї мистецтв Осаки разом із роботами Джорджа Цутакави, Пола Хоріучі, Гая Андерсона, Кеннета Каллагана, Морріса Грейвса, Лео Кенні, Філіпа Маккракена, Марка Тобі та інших художників, обраних за їх інтерес до азійської традиції. Гілкі писав:

«Японський дух природи пронизує багато аспектів життя та стає оспівуванням природи, перетвореної через мистецтво. Митці мають потенціал для розвитку поглибленого сприйняття реальності та цим процесом удосконалюють як мистецтво, так і життя, які є єдиним цілим».

У грудні 1984 року під час відпустки в Нью-Мексико Гілкі отримав кілька розтрощень хребців, внаслідок чого не міг малювати три роки. Через два роки його нові роботи, що представляють його дослідження природи свідомості, були виставлені в нещодавно відкритій галереї Джанет Г'юстон у долині Скагіт і були зустрінуті схвальним відгуком критиків, хорошими продажами та нагородою від губернатора штату Вашингтон.

На початку листопада, одного з днів, який він описав як «найкращий і найгірший день у своєму житті», 64-річного Гілкі було названо лауреатом головного призу виставки Осакської трієнале 1990 року, конкурсу, до якого було залучено 30 000 робіт з усього світу. О 4-й ранку того ж дня на річці Скагіт прорвалася дамба, затопивши його студію на острові Фір . Гілкі довелося плисти на човні до свого будинку, щоб забрати пальто та промову про вручення премії, яку він написав факсом до Осаки.

Смерть У вересні 1997 року в Гілкі, який вже мав проблеми із серцем, діагностували рак легенів. Невдовзі після постановки діагнозу він поїхав до Джексон-Хоул, штат Вайомінг. Незадовго до полудня у п'ятницю, 3 жовтня 1997 року, він припаркував свій пікап на узбіччі ґрунтової дороги поблизу вершини перевалу Тогвоті висотою 9600 футів у Гранд-Тітонах і застрелився. Йому був 71 рік. Його тіло було знайдено пізніше того ж дня лісником.

Він залишив після себе записку з цитатою з «Роздумів» Марка Аврелія : «Ось головне: не хвилюйтеся, бо все відповідає природі Вселенського, і незабаром ви будете ніким і ніде».

Картини Гілкі включені до багатьох музейних колекцій Тихоокеанського Північного Заходу, включаючи Музей мистецтв Сіетла . Роботи Гілкі також представлені в багатьох приватних та державних колекціях, зокрема в Комісії з питань мистецтв округу Кінг, газеті The Seattle Times та Шведській лікарні в Сіетлі. Великий трипанельний фреска – кожна панель має розмір 6 на 20 футів – висить на четвертому поверсі Конференц-центру штату Вашингтон, також у Сіетлі.

Посилання