Бельгійське економічне диво (, , буквально «бельгійське диво») — це період швидкого економічного зростання Бельгії після Другої світової війни, головним чином між 1945 і 1948 роками.
Бельгійське економічне диво характеризувалося паралельними тенденціями зростання зайнятості та реальної заробітної плати, а також низькою інфляцією, що в результаті призвело до покращення рівня життя.Van der Wee, Herman; Verbreyt, Monique (2009). A Small Nation in the Turmoil of the Second World War: Money, Finance and Occupation. Belgium, its enemies, its friends, 1939-1945 (Rev. ed.). Leuven: Leuven University Press. ISBN 978-90-5867-759-4. Це було частиною періоду швидкого повоєнного економічного зростання у Західній Європі наприкінці 1940-х та 1950-х років, але передувало багатьом іншим «економічним дивам» і було помітно коротшим за тривалістю.
Цей період критикували через його можливий внесок у зростаюче старіння важкої промисловості Бельгії у 1950-х та 1960-х роках та виникнення деіндустріалізації.
Економічне диво Під час Другої світової війни Бельгія була окупована нацистською Німеччиною та зазнала погіршення свого валового внутрішнього продукту через воєнні збитки та економічну політику, яку проводили окупанти, незважаючи на зусилля Александра Галопена та Комітету генеральних секретарів, які намагалися зберегти промисловий потенціал Бельгії шляхом політики обмеженого компромісу з німецькою окупаційною владою.
Однак з 1945 року попит на традиційні галузі промисловості Бельгії (зокрема, сталеливарну та вугільну, текстильну та залізничну техніку) зростав по всій Європі, що сприяло відновленню бельгійської економіки.Maes, Ivo (April 2009). "The young Lamfalussy : an empirical and policy-oriented growth theorist" (PDF). National Bank of Belgium Working Paper (163). В порівнянні з сусідніми країнами, промисловість яких була сильно пошкоджена внаслідок бойових дій, порівняно неушкоджена промислова база Бельгії змогла відновити свою здатність реагувати на зростання попиту. У 1946 році уряд оголосив про свій намір збільшити виробництво у важливих вугледобувних галузях Бельгії, розпочавши «Битву за вугілля» (Bataille du charbon). Наприкінці 1947 року Бельгія стала першою колишньою воюючою країною в Європі, яка досягла довоєнного рівня промислового виробництва.Van den Wijngaert, Mark; Dujardin, Vincent (2005). "La Belgique sans Roi (1940-1950)". Nouvelle Histoire de Belgique. Vol. II: 1905-1950. Brussels: Éd. Complexe. ISBN 2-8048-0078-4.
Економічному диву також значною мірою сприяла монетарна політика Каміля Гутта, чий «План Гутта», розпочатий у жовтні 1944 року, скоротив грошову масу, яка значно зросла під час окупації. Наслідком цієї політики, яка зменшила кількість обігу готівки на дві третини, стало різке обмеження інфляції та сприяння загальному підвищенню рівня життя.
Умови життя бельгійських робітників швидко покращилися під час економічного дива. Історично склалося так, що міські робітники Бельгії отримували менше зарплати та жили в гірших умовах, ніж робітники інших західноєвропейськ країн, навіть коли економіка Бельгії швидко зростала під час промислової революції.Cliff, Tony (Spring 1961). "Belgium: Strike to Revolution?". International Socialism. 1 (4): 10–7. Retrieved 19 May 2016. Це почало змінюватися під час економічного дива. У 1944 році, невдовзі після визволення, бельгійський уряд Ашілля ван Аккера запровадив низку реформ соціального забезпечення, які започаткували підвищення рівня життя. Дефіцит робочої сили та вимоги до збільшення виробництва, особливо у вугільній промисловості, призвели до зростання заробітної плати. До 1947 року заробітна плата шахтарів у Боринажі була на 40 відсотків вищою, ніж у 1938 році.Milward, Alan S. (2000). The European Rescue of the Nation-State (2nd ed.). London: Routledge. ISBN 0-415-21628-1. Народжуваність також зросла.
Економічне диво також продемонструвало національний дефіцит робочої сили, особливо у вугільному секторі. Бельгійський уряд намагався залучити робочу силу з-за кордону. Він ненадовго працевлаштував 64 000 німецьких військовополонених шахтарями. У 1946 році бельгійський уряд створив програму для гастарбайтерів з Італії, що призвело до першої значної хвилі імміграції до Бельгії.
Критика Деякі історики критикують використання терміна «економічне диво» для опису цього періоду. За словами історика Мартіна Конвея, цей термін «надзвичайно недоречний» для опису відновлення економіки Бельгії протягом цього періоду, оскільки «темпи зростання, зарплати та рівень інвестицій суттєво відставали, а виробничі витрати значно перевищували показники конкурентних економік Бельгії».Conway, Martin (2012). The Sorrows of Belgium: Liberation and Political Reconstruction, 1944-1947. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-969434-1 Урядова політика була зосереджена на монетарній стабільності, а не на інвестиціях.
Здивований швидкістю економічного відновлення країни, бельгійський уряд майже не використовував допомогу Маршалла, яку використовували конкурентні економіки для розвитку нових галузей промисловості. До 1953 року промислове виробництво Бельгії було на 11 відсотків вищим, ніж у 1929 році, порівняно з 70-відсотковою різницею в інших західноєвропейських країнах. В результаті бельгійська важка промисловість зіткнулася з «гострою структурною кризою» у 1950-х роках, оскільки промисловий експорт став неконкурентоспроможним. Це призвело до початку деіндустріалізації Валлонії та початку зростання регіональної економічної розбіжності між Валлонією та Фландрією, що стало помітним під час загального страйку взимку 1960–1961 років.
Вивчення цього періоду було важливим для формування економічної думки економіста Александра Ламфалюссі, який писав на цю тему на початку 1960-х років.
Примітки