Зміна приголосних (також мутація приголосних) це зміна приголосної в слові відповідно до його морфологічного або синтаксичного оточення. Зміна зустрічається в мовах усього світу. Типовим прикладом зміни приголосних є зміна початкової приголосної у всіх сучасних кельтських мовах. Зміна початкової приголосної також зустрічається в індонезійській або малайській мовах, в нівхській, в південній паютській та в декількох західноафриканських мовах, таких як фульфульде. Нілотська мова дхолуо, якою розмовляють у Кенії, демонструє зміну приголосних на кінці кореня, як і англійська мова в невеликій мірі. Мутація початкових, середніх і кінцевих приголосних зустрічається в сучасному івриті. Також японська мова демонструє зміну приголосних у середині слова, що супроводжується озвученням, рендаку, у багатьох складених словах. Уральські мови, такі як фінська, демонструють градацію приголосних, тип зміни приголосних.
Подібні зміни звуків Початкову мутацію приголосних не слід плутати з сандгі, яке може означати зміни на початку слова, спричинені фонологічним середовищем, на відміну від мутацій, які спричинені морфологічним середовищем. Деякі приклади сандгі на початку слова наведено нижче.
Іспанська: [b, d, ɡ], що зустрічаються після носових і паузи, чергуються з [β, ð, ɣ], що зустрічаються після голосних і рідких приголосних. Приклад: un [b]arco «човен», mi [β]arco «мій човен». Це також трапляється в івриті (як begedkefet, акронім для приголосних, на які це впливає), арамейській мові та тамільській мові. Шотландська гельська: в деяких діалектах приголосні в наголошених складах озвучуються після носових, наприклад cat [kʰaht] «кіт», an cat [əŋ ɡaht] «кіт».
Такі ефекти сандгі (або інші фонологічні процеси) зазвичай є історичним джерелом морфологічно-синтаксичних мутацій. Наприклад, англійська фрикативна мутація (а саме озвучення) у таких словах, як house [haus], множина houses [hauzɪz] та дієслово to house [hauz], походить від алофонної альтернації староанглійської мови, де озвучена фрикативна сталась між голосними (або перед озвученими приголосними), а неозвучена була на початку або в кінці слова, а також при сусідстві з глухими приголосними. Інфінітиви староанглійської мови закінчувалися на -(i)an, а іменники множини (іменники першого класу) закінчувалися на -as. Таким чином, hūs «будинок» мав [s], а hūsian «будинок (дієслово)» мав [z]; однак множина від hūs була hūs, будучи іменником середнього роду сильного класу з основою на a. У період середньоанглійської мови hous~hus, в рамках втрати роду та ерозії закінчень, розвинув множинну варіацію, зберігши hous [hu:s], давальний множинний housen [hu:zən], який поширився на загальний множинний, і з часом прийняв множинне es від іменників староанглійської мови класу 1, відтак houses [hu:zəz]. Після того, як в англійській мові зникла більшість закінчень, а контраст між дзвінкими і глухими фрикативними частково фонематизувався (в основному через надходження французьких запозичень), чергування було морфологізовано.