Дискусія щодо соціалістичного розрахунку, яку іноді називають дебатами щодо економічного розрахунку, — це дискусія на тему того, як соціалістична економіка здійснюватиме економічний розрахунок за відсутності закону вартості, грошей, фінансових цін на капітальні товари та приватної власності на засоби виробництва. Більш конкретно, дискусія зосереджена на застосуванні економічного планування для розподілу засобів виробництва як заміни ринків капіталу та на тому, чи буде такий механізм кращим за капіталізм з точки зору ефективності та продуктивності. Durlauf, Steven N.; Blume, Lawrence E., eds. (2008). The New Palgrave Dictionary of Economics Online. Palgrave Macmillan. 2 February 2013. .

Історичні дебати точилися між Австрійською школою, представленою Людвігом фон Мізесом та Фрідріхом Гаєком, які виступали проти доцільності соціалізму; та між неокласичними та марксистськими економістами, зокрема Клер Тіш (як попередниця), Оскаром Р. Ланге, Аббою П. Лернером, Фредом М. Тейлором, Генрі Дугласом Дікінсоном та Морісом Доббом, які дотримувалися позиції, що соціалізм є одночасно доцільним та перевершує капіталізм. Центральний аспект дебатів стосувався ролі та обсягу закону вартості в соціалістичній економіці. Хоча внески до питання економічної координації та розрахунків за соціалізму існували в соціалістичному русі до XX століття, термін «дебати про соціалістичні розрахунки» виник у 1920-х роках, починаючи з критики соціалізму Мізесом.

Хоча дебати прийнято вважати дебатами між прихильниками капіталізму та прихильниками соціалізму, насправді значна частина дебатів відбувається між соціалістами, які дотримуються різних поглядів на використання ринків та грошей у соціалістичній системі, а також на те, якою мірою закон вартості продовжуватиме діяти в гіпотетичній соціалістичній економіці.Economic Calculation under Socialism: The Austrian Contribution, by Vaughn, Karen. 2004. Economic Inquiry, vol. 18, issue 4, p. 537. 1980: Although it is conventional to treat the economic calculation controversy as a debate between those who favored socialism and those who opposed it, this is not descriptive of the actual course of events...by that time, the real debate, in so far as one took place in the journals, was among the socialists themselves..." Соціалісти, як правило, дотримуються однієї з трьох основних позицій щодо одиниці розрахунку, включаючи думку про те, що гроші залишаться одиницею розрахунку при соціалізмі; що одиницею розрахунку буде робочий час; або що соціалізм буде заснований на натуральному розрахунку або розрахунку в натуральній формі.

Дебати серед соціалістів тривають з моменту виникнення ширшого соціалістичного руху між прихильниками ринкового соціалізму, централізовано планової економіки та децентралізованого планування. Нещодавні внески в дебати наприкінці XX та на початку XXI століття включають пропозиції щодо ринкового соціалізму та використання інформаційних технологій і розподілених мереж як основи для децентралізованого економічного планування.Schweickart, David (2007). "Democratic Socialism". In Anderson, Gary L.; Herr, Kathryn G., eds. Encyclopedia of Activism and Social Justice. SAGE Publications. p. 448. . . Retrieved 6 August 2020. "Virtually all socialists have distanced themselves from the economic model long synonymous with socialism (i.e., the Soviet model of a nonmarket, centrally planned economy. [...] Some have endorsed the concept of market socialism, a postcapitalist economy that retains market competition but socializes the means of production and, in some versions, extends democracy to the workplace. Some hold out for a nonmarket, participatory economy. All democratic socialists agree on the need for a democratic alternative to capitalism".

Заснування та ранній період Карл Маркс і Фрідріх Енгельс давали широку характеристику соціалізму, який характеризується певною формою суспільної або спільної власності на засоби виробництва та робітничим самоврядуванням на підприємствах, де виробництво економічних цінностей для отримання прибутку буде замінено виробництвом ex ante безпосередньо для споживання, що передбачає певну форму економічного планування та планового зростання замість динамічного накопичення капіталу, а отже, заміну товарного виробництва та ринкового розподілу факторів виробництва на свідоме планування.The Rise and Fall of Socialist Planning, Ellman, Michael. (p. 17): "Marx devoted most of his life to the analysis of capitalism and was notoriously opposed to attempts to design utopias. Nevertheless, from his scattered observations about socialism, and from those of his close comrade Engels, his followers drew the idea that in a socialist economy the market mechanism would be replaced by economic planning...Similarly, the superiority of planning, which would enable society as a whole to coordinate production ex ante, became a widespread view in the international Marxist movement."

Хоча Маркс і Енгельс ніколи не розробляли конкретні інститути, які існуватимуть при соціалізмі, або процеси планування в соціалістичній системі, їхні загальні характеристики заклали основу для загальної концепції соціалізму як економічної системи, позбавленої закону вартості та закону накопичення, де категорія вартості замінена розрахунками в натуральних або фізичних одиницях, так що розподіл ресурсів, виробництво і розподіл вважаються технічними питаннями, якими повинні займатися інженери та технічні спеціалісти.

Альтернативний погляд на соціалізм, що провіщав неокласичні моделі ринкового соціалізму, складався з концепцій ринкового соціалізму, заснованих на класичній економічній теорії та рікардіанському соціалізмі, де ринки використовувалися для розподілу капітальних товарів між кооперативами, що належать робітникам, у вільноринковій економіці. Ключовими характеристиками цієї системи були пряма власність робітників на засоби виробництва через виробничі та споживчі кооперативи та досягнення справді вільних ринків шляхом усунення спотворюючих наслідків приватної власності, нерівності, що виникає внаслідок приватного привласнення прибутку та відсотків класом рантьє, регуляторного захоплення та економічної експлуатації. Цей погляд був розвинений у мутуалізмі та був жорстко розкритикований марксистами за те, що він не вирішував фундаментальні проблеми капіталізму, включаючи нестабільність, що виникає внаслідок дії закону вартості, кризи, спричинені надмірним накопиченням капіталу та відсутністю свідомого контролю над додатковим продуктом. Ця перспектива відігравала незначну роль під час дебатів щодо соціалістичного розрахунку на початку 20 століття.

Ранні аргументи проти використання централізованого економічного планування для соціалістичної економіки висували прихильники децентралізованого економічного планування або ринкового соціалізму, включаючи П'єра-Жозефа Прудона, Петра Кропоткіна та Льва Троцького.[ <span title="This claim needs references to reliable sources. (August 2023)">потрібне посилання</span> ] Загалом стверджувалося, що централізовані форми економічного планування, які виключають участь працівників, задіяних у промисловості, не будуть достатніми для збору достатньої кількості інформації для ефективної координації економіки, водночас підриваючи соціалізм та концепцію самоврядування робітників і демократичного прийняття рішень, що є центральними для соціалізму. Однак на той час ці мислителі не запропонували жодних детальних планів децентралізованого економічного планування. Соціалістичні аболіціоністи ринку, які підтримують децентралізоване планування, також стверджують, що хоча прихильники капіталізму, зокрема Австрійської школи, визнають відсутність рівноважних цін, вони тим не менш стверджують, що ці ціни можна використовувати як раціональну основу, коли це не так, отже, ринки не є ефективними. Інші соціалісти-аболіціоністи ринку, такі як Робін Кокс із Соціалістичної партії Великої Британії, стверджують, що децентралізоване планування дозволяє спонтанно саморегульованій системі контролю запасів (що спирається виключно на розрахунок у натуральній формі), і це, у свою чергу, рішуче долає заперечення, висунуті аргументом економічного розрахунку, що будь-яка великомасштабна економіка обов'язково повинна вдаватися до системи ринкових цін.

Ранній неокласичний внесок На початку 20-го століття Енріко Бароне створив всеосяжну теоретичну основу для планової соціалістичної економіки. У його моделі, за умови досконалої обчислювальної техніки, одночасні рівняння, що пов'язують вхідні та вихідні ресурси з коефіцієнтами еквівалентності, забезпечать відповідні оцінки для збалансування попиту та пропозиції.

Запропоновані одиниці для обліку та розрахунку

Розрахунок у натуральній формі Розрахунок у натуральній формі часто вважався стандартною формою бухгалтерського обліку, яка мала місце в соціалістичній системі, де економіка була мобілізована у фізичних або натуральних одиницях, а не в грошах і фінансових розрахунках.

Отто Нейрат був переконаний, що соціалістична економіка має бути безгрошовою, тому що грошові одиниці не дають адекватної інформації про матеріальний добробут споживачів або не враховують усіх витрат і вигод від виконання певної дії. Він стверджував, що покладатися на якусь одну одиницю, чи то робочі години, чи то кіловат-години, буде неадекватно, і що попит і розрахунки повинні здійснюватися у відповідних розрізнених натуральних одиницях, тобто кіловатах, тоннах, метрах і так далі.Cockshott, Paul (2008). "Calculation in-Natura, from Neurath to Kantorovich". p. 12. Retrieved 15 June 2020.

У 1930-х роках радянський математик Леонід Канторович продемонстрував, як економіка з чисто фізичної точки зору може використовувати детерміновану математичну процедуру для визначення того, яка комбінація методів може бути використана для досягнення оптимального обсягу виробництва або планових показників.

Дебати про використання грошей На противагу Нейрату, Карл Каутський стверджував, що в соціалістичній економіці гроші повинні бути використані. Каутський стверджує, що фундаментальна відмінність між соціалізмом і капіталізмом полягає не у відсутності грошей у першому випадку; скоріше, важлива відмінність полягає у здатності грошей ставати капіталом при капіталізмі. У соціалістичній економіці не буде стимулу використовувати гроші як фінансовий капітал, тому гроші відіграватимуть дещо іншу роль у соціалізмі.

Розрахунок на основі робочого часу Ян Аппель написав чернетку статті до дискусії про соціалістичний розрахунок, яка потім пройшла процес обговорення, перш ніж була опублікована під назвою «Основи комуністичного виробництва та розподілу» Загальним робітничим союзом Німеччини в 1930 році. Англійський переклад Майка Бейкера був опублікований у 1990 році

Міжвоєнні дебати

Проблема економічного розрахунку Людвіг фон Мізес вважав, що приватна власність на засоби виробництва є важливою для функціональної економіки, стверджуючи:Кожен крок, який віддаляє нас від приватної власності на засоби виробництва і від використання грошей, також віддаляє нас від раціональної економіки.

—— Людвіг фон Мізес. Економічний розрахунок за умов соціалізмуЙого аргумент проти соціалізму був відповіддю Отто Нейрату, який доводив доцільність центрального планування. Мізес стверджував, що гроші та ринкові ціни на засоби виробництва необхідні для прийняття раціональних рішень щодо їх розподілу та використання.Calculation in-Natura, from Neurath to Kantorovich, Cockshott, Paul. (p. 9): "Mises was initially debating against Otto Neurath. In an article dated 1919 Neurath had argued that a socialist economy would be able to operate calculations in-natura rather than by means of money."

Критика проблеми економічного розрахунку