Рікардіанський соціалізм — це напрямок класичної економічної думки, що базується на працях економіста Девіда Рікардо (1772–1823). Незважаючи на те, що Рікардо був економістом-капіталістом, цей термін використовується для опису економістів 1820-х і 1830-х років, які розробили теорію капіталістичної експлуатації на основі теорії Рікардо, яка стверджувала, що праця є джерелом усього багатства та мінової вартості. Цей принцип сягає корінням у принципи англійського філософа Джона Лока. Рікардіанські соціалісти вважали, що праця має право на все, що вона виробляє, а рента, прибуток і відсотки не є природними наслідками вільного ринкового процесу, а радше є спотвореннями. Вони стверджували, що приватна власність на засоби виробництва повинна бути замінена кооперативами, що належать асоціаціям робітників.
Цей термін використовується для позначення економістів початку XIX століття, які розробили теорію капіталістичної експлуатації на основі класичного економічного положення Адама Сміта і Девіда Рікардо про те, що праця є джерелом багатства. Хоча соціалістична думка Рікардо мала певний вплив на теорії Карла Маркса, існують розбіжності щодо того, якою мірою це так. Дехто вважає, що Маркс відкинув багато фундаментальних припущень соціалістів-рикардіанців, включаючи думку про те, що праця є джерелом усього багатства; в той час як інші вважають, що соціалісти-рикардіанці, хоча і «зазвичай відкидаються як непослідовні утопісти», насправді мали «важливий, хоча і дуже значною мірою нехтуваний» вплив на марксистські економічні теорії.
Економічна теорія Рікардіанський соціалізм вважається формою соціалізму, заснованою на аргументах Рікардо про те, що рівноважна вартість товарів наближається до цін виробників, коли ці товари мають еластичну пропозицію, що ці ціни виробників відповідають уречевленій праці, і що прибуток, відсоток і рента є відрахуваннями від цієї мінової вартості. Це випливає з аксіоми Рікардо та Адама Сміта про те, що праця є джерелом будь-якої вартості.
Вперше про те, що ранні британські та ірландські соціалісти перебували під впливом Рікардо, говорить Карл Маркс у своїй «Бідності філософії» 1846 року:Той, хто хоч якось знайомий з напрямком політичної економії в Англії, не може не знати, що майже всі соціалісти в цій країні в різні періоди пропонували зрівняльне застосування рікардіанської теорії. Ми цитуємо за М. Прудон: Ходжскін, Політична економія, 1827; Вільям Томпсон, Дослідження принципів розподілу багатства, найбільш сприятливих для людського щастя, 1824; Т. Р. Едмондс, Практична моральна і політична економія, 1828 , і т. д., і т. п., і ще чотири сторінки тощо. Ми задовольнимося тим, що послухаємо англійського комуніста містера Брея. Ми наведемо вирішальні уривки з його чудової праці «Права робітників і засоби їх захисту», Лідс, 1839....Пізніше цей зв'язок підтвердив Герберт Фоксвелл у своєму вступі до англійського перекладу праці Антона Менгера «Право на весь продукт праці» (1899). Таким чином, до початку XX століття категорія рикардіанського соціаліста була прийнята як прихильниками, так і опонентами марксизму.
Однак, в останні роки низка вчених оскаржує обґрунтованість цієї категорії, виходячи з відсутності доказів того, що її запропоновані члени або читали «Принципи політичної економії» Рікардо, або суперечливих внутрішніх доказів їхньої власної теорії цінності, яка, здається, більше завдячує Адаму Сміту, ніж Рікардо. Настільки, що деякі вчені віддають перевагу терміну «смітівський соціалізм».
Рікардіанські соціалісти
Джон Френсіс Брей Томас Ходжскін
Чарльз Холл
Див. також Класична економічна теорія Девід Рікардо Трудова теорія вартості Ринковий соціалізм
Примітки
Література
Зовнішні посилання
"Utopians and Socialists", History of Economic Thought, New School for Social Research